Затенацький Яків Павлович
Народився	24 жовтня (6 листопада) 1902  Велика Кохнівка, Кременчуцький район, Полтавська область
Помер	27 травня 1986(1986-05-27)  (83 роки) Київ, Українська РСР, СРСР
Країна	Російська імперія   УНР   СРСР
Діяльність	мистецтвознавець
Alma mater	Комуністичний університет імені Артема
Заклад	Національний музей Тараса Шевченка  Казахська державна художня галерея імені Т.Г. Шевченка  Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України  Державний музей українського мистецтва  Академія будівництва і архітектури Української РСР
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор мистецтвознавства[d]
Відомі учні	Соломченко Олексій Григорович
Членство	Національна спілка художників України
Партія	КПРС
Нагороди

Яків Павлович Затена́цький ({6 листопада 1902, Велика Кохнівка — 27 травня 1986, Київ) — український радянський мистецтвознавець, доктор мистецтвознавства з 19 листопада 1966 року, професор з 5 червня 1968 року^[1]; член Всеукраїнської асоціації пролетарських митців у 1930—1932 роках та Спілки радянських художників України.

Народився 24 жовтня [6 листопада] 1902(19021106) року в селі Великій Кохнівці (нині у складі міста Кременчука Полтавської області, Україна). Українець^[1]. Протягом 1920—1931 років служив у Червоній армії. Член ВКП(б) з 1925 року. Одночасно у 1926—1927 роках навчався на вечірніх курсах при Київському художньому інституті; у 1927—1929 роках — у художній студії Асоціації художників Червоної України та у 1928—1931 роках — на заочному відділенні історичного факультету Комуністичного університету імені Артема в Харкові.

З 1931 мешкав у Києві, де протягом 1931—1934 років працював директором середніх шкіл, одночасно у 1932—1934 роках навчався в аспірантурі Всеукраїнського історичного музею імені Тарас Шевченка, пізніше обіймав наукові посади в київських музеях, зокрема у 1939—1941 роках був завідувачем відділу Республіканської ювілейної Шевченківської виставки та Центрального державного музею Тараса Шевченка. У 1941 забезпечив евакуацію з Києва архіву та колекції цього музею. У 1942—1944 роках в Алмати працював начальником відділу образотворчого мистецтва Управління у справах мистецтв при Раднаркомі Казахської РСР та директором Казахської державної художньої галереї.

Після повернення до Києва протягом 1944—1960 років працював старшим науковим співробітником в Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського АН УРСР, заступником директора з наукої роботи; водночас у 1944—1950 роках виконував обов'язки директора Державного музею українського образотворчого мистецтва. 1946 року захистив кандидатську дисертацію на тему «Шевченко-художник (Творчий метод)». У 1960—1964 очолював сектор історії українського мистецтва Академії будівництва й архітектури УРСР та Науково-дослідного інституту теорії, історії та перспективних проблем радянської архітектури у Києві Державного комітету з цивільного будівництва й архітектури при Держбуді СРСР, у 1965—1970 роках очолювавв сектор історії українського мистецтва останньої зі згаданих установ. 1966 року захистив докторську дисертацію на тему «Актуальні проблеми історії українського образотворчого мистецтва ХІХ—ХХ століть».

Жив у Києві, в будинку на Тверському тупику № 9, квартира № 12. 29 червня 1970 року вийшов на пенсію^[1]. Помер в Києві 27 травня 1986 року.

Досліджував історію українського мистецтва XIX століття. Брав участь у підготовці й виданні багатотомних академічних праць. Автор науково-популярних праць, серед яких:

Був упорядником:

• академічного зібрання творів Тараса Шевченка (у 10 томах; 1961, том 7; 1963, томи 8, 10; 1964, том 9);
• чотиритомного видання «Тарас Григорович Шевченко. Мистецька спадщина» (1961—1964);
• шеститомного «Історії українського мистецтва» (1969, том 4, книга 1, розділ «Станковий живопис першої половини XIX століття»).

• Лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1971; за шеститомну працю «Історія українського мистецтва» разом з Володимиром Заболотним, Павлом Жолтовським, Юрієм Нельговським, Григорієм Головком, Василем Афанасьєвим, Юрієм Асєєвим, Юрієм Турченком, Василем Касіяном, Миколою Бажаном)^[1].

• Затенацький Яків Павлович // Українські радянські художники : довідник / відпов. ред. І. І. Верба. — Київ : Мистецтво, 1972. — С. 167.;
• Затенацький Яків Павлович // Словник художників України / відпов. ред. М. П. Бажан. — Київ : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973. — 272 с.;
• Затенацький Яків Павлович // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1979. — Т. 4 : Електрод — Кантаридин. — 558, [2] с., [34] арк. іл. : іл., портр., карти + 1 арк с.;
• Затенацький Яків Павлович // Шевченківський словник / відповідальний редактор Є. П. Кирилюк. — Інститут літератури імені Тараса Шевченка Академії наук Української РСР, Головна редакція Української радянської енциклопедії. — Київ : «Поліграфкнига», 1976. — Т. 1 А—Мол. — С. 416 с. ., С. 238;
• Затенацький Яків Павлович // Митці України : Енциклопедичний довідник. / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1992. — С. 262 . — ISBN 5-88500-042-5.;
• Затенацький Яків Павлович // Мистецтво України : Біографічний довідник. / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1997. — С. 258 . — ISBN 5-88500-071-9.;
• В. М. Ханко. Затенацький Яків Павлович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2010. — Т. 10 : З — Зор. — 712 с. — ISBN 978-966-02-5721-4.;
• Ірина Ходак. Затенацький Яків Павлович // Шевченківська енциклопедія: У 6-ти т. — Т. 2: Г—З : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, 2012. — С. 704—705.