PROFILPELAJAR.COM

Юрій Сергійович Асєєв
Юрій Сергійович Асєєв
Народження	13 (26) грудня 1917 Київ
Смерть	4 жовтня 2005 (87 років) Київ
Поховання	Байкове кладовище
Країна; (підданство)	СРСР; Україна
Навчання	Київський інженерно-будівельний інститут
Діяльність	архітектор, мистецтвознавець, викладач університету, реставратор
Праця в містах	Київ, Чернігів
Реставрація пам'яток	Золоті ворота; Кирилівська церква (співавтор), П'ятницька церква ; Собор Бориса й Гліба
Заклад	АА УРСР і Київський державний художній інститут
Учні	Бариш-Тищенко Ірина Андріївна, Могилевський Володимир Юрійович і Крутенко Наталія Григорівна
Нагороди
	Заслужений архітектор України

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Асєєв.

Юрій Сергійович Асє́єв (13 [26] грудня 1917(19171226), Київ, УНР — 4 жовтня 2005, Київ, Україна) — український архітектор, реставратор, мистецтвознавець, педагог. Лауреат Державної премії УРСР (1971)^[1], Заслужений архітектор України (1991), почесний член Академії архітектури України (1992), дійсний член ICOMOS (Всесвітньої організації охорони пам'яток), «Праведник Бабиного Яру» (2001)^[1].

Життєпис

Навчався в Першій зразковій трудовій школі імені Т.Шевченка (директор — В.Дурдуківський).

Закінчив архітектурний факультет Київського інженерно-будівельного інституту, навчався у архітектора Йосипа Каракіса^[1].

1943—1945 — під керівництвом Петра Барановського проводив обстеження та фіксацію пошкоджених у роки війни пам'яток давньоруського зодчества на території України.

Від 1944 — науковий співробітник Української філії Академії архітектури СРСР (з 1945 — Академії архітектури УРСР).

1948 — захистив кандидатську дисертацію і розпочав викладацьку діяльність у Київському інженерно-будівельному інстутуті.

З 1953 — доцент, професор Київського художнього інституту.

Похований на Байковому кладовищі в Києві.

Доробок

Співавтор проектів реставрації Кирилівської церкви у Києві, П'ятницької церкви, Борисоглібського собору, Успенського собору Єлецького монастиря в Чернігові (1944—1945), реконструкції Золотих воріт у Києві (1982). Автор понад 20 наукових реконструкцій пам'яток архітектури Київської Русі.

Опублікував 16 книг, монографій та альбомів, понад 260 статей з історії давньої архітектури та мистецтва України. Ю. С. Асєєв був дійсним членом Всесвітньої організації охорони пам'яток, був почесним членом Української академії архітектури (1992), доктором архітектури (1972), заслуженим архітектором України (1991), лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки (1971), членом Національної спілки архітекторів, членом комісії з відтворення видатних пам'яток історії та культури при Президентові України (1995).

Сім'я

Донька Юрія Сергійовича — Наталія Юріївна Асєєва (народилася 18 березня 1947 року в Києві) — мистецтвознавець, член Національної спілки художників України (1986), кандидат мистецтвознавства (1980).

Твори

Орнаменти Софіï Киïвськоï. — К., 1949;
Архітектура Кирилівського заповідника // Архітектурні пам'ятники. К., 1950;
Памятники архитектуры Украины: Чертежи и фотогр.: Альбом. — К., 1954;
Асеев Ю. С. Спаський собор у Чернігові. Пам'ятник архітектури XI ст. — К.: Держбуд-видав УРСР, 1959. — 14 с.
Древний Киев, Х—XVII вв. М., 1956; Архитектура Крыма. К., 1961 (в соавт. с Лебедевым Г. А.);
Новые данные о соборе Дмитриевского мон-ря в Киеве // Сов. Арх. 1961.
Асеев Ю. С, Лебедев Г. А. Архитектура Крыма. — К: Госстройиздат УССР, 1961. — 239 с.
Асеев Ю. С. Архітектура Київської Русі. — К.: Будівельник, 1969. — 191 с.
Асеев Ю. С. Мистецтво стародавнього Києва. — К., 1969.
Подорож в античний світ. К., 1970;
Киевская София и древнерус. зодчество // София Киевская: Мат-лы исследований. — К., 1973;
Асеев Ю. С. Пам'ятки архітектури.— В кн.: Ранньослов'янський та давньоруський періоди. Редкол.: В. И. Довженок (відп. ред.) та т. К.: Наукова думка, 1975. — С. 392—413. (Археологія Укр. РСР; Т. 3)
Асеев Ю. С. Розповіді про архітектурні скарби. — К.: Радянська школа, 1976. — 184 с.
Древнерусское искусство эпохи «Слова о полку Игореве» и груз. архитектура эпохи Руставели. — Тбилиси, 1977;
Асеев Ю. С. Джерела: Мистецтво Київської Русі. — К.: Мистецтво, 1980. — 214 с.
Архітектура давнього Києва. — К., 1982;
Мистецтво Киïвськоï Русі. — К., 1989;
Асеев Ю. С. Стилі в архітектурі України — К.: Будівельник, 1989. — 103 с.: іл.
Асеев Ю. С., Дяченко Б. М. Украинский зодчий Дмитро Дяченко // СА. — 1990. — № 5. — С. 22—24.
Професія — архітектор. — Київ, 1991.
- Історія українського мистецтва (видання)

Примітки

↑ ^а ^б ^в Unakov, 2016, с. 272.

Джерела

Асєєв Юрій Сергійович // Митці України : Енциклопедичний довідник. / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1992. — С. 33 . — ISBN 5-88500-042-5.
Асєєви // Митці України : Енциклопедичний довідник. / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1992. — С. 28 . — ISBN 5-88500-042-5.
Кілессо Т. С. Асєєв Юрій Сергійович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Коорд. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України. — К. : Поліграфкнига, 2001. — Т. 1 : А. — С. 741. — ISBN 966-02-2075-8.
Електронна енциклопедія історії України на сайті Інституту історії України Національної академії наук України [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
Ю. Асєєв. Обриси древнього Києва: Фотопутівник по історичному центру Києва X—XIII ст. Київ, Мистецтво, 1981.

Література

Петрова А. Культуру нельзя прививать кулаком: Профессор Юрий Асеев о времени, архитектуре и себе. «Комсомольская правда», 1997, 11 декабря.
Могилевський В. Слово про вчителя. «Культура і життя», 1998, 4 лют.
Балабко О. В. «Київ, Іринінська, Лифарям…». Повість за листами митця — Чернівці: Букрек, 2011. — 236 с.: іл.
Юнаков О. Преподавательская деятельность в годы «борьбы с космополитизмом» // Архитектор Иосиф Каракис. — Нью Йорк : Алмаз, 2016. — С. 272. — ISBN 978-1-68082-000-3.