PROFILPELAJAR.COM

Жорж Папазов
Жорж Папазов
Georges Papazoff
При народженні	Георги Панайотов Папазов
Народження	2 лютого 1894; Ямбол, Болгарське князівство
Смерть	23 квітня 1972 (78 років)
	Ванс
Національність	болгарин
Країна	Болгарія, Франція
Жанр	художник, графік, живописець, літератор
Діяльність	художник, письменник, візуальний митець
Напрямок	сюрреалізм, абстракціонізм
Роботи в колекції	Художня галерея Єльського університету, Національний музей західноєвропейського мистецтва, Токіо, Музей Унтерлінден і Bryn Mawr College Special Collectionsd
Автограф
	Жорж Папазов у Вікісховищі

Жорж Папазов (болг. Георги Панайотов Папазов / Georges Papazoff; 2 лютого 1894, Ямбол, Болгарія — 23 квітня 1972, Ванс, Франція) — болгарський і французький живописець сюрреаліст, письменник, більшу частину життя прожив у Франції.

Біографія

Георгі (Жорж) Папазов народився 2 лютого 1894 року в місті Ямбол. У 1918 році закінчив факультет ландшафтної архітектури в Празі. У тому ж 1918-му, подорожуючи по Європі, в Мюнхені взяв участь в семінарі художника авангардиста Ганса Гофмана. Вперше показав роботи на виставці в Софії в 1919 році.

У 1921 році оселився в Берліні, де познайомився з австрійським експресіоністом Оскаром Кокошкою та де вперше побачив роботи Клеє. У 1924 році Папазов приїжджає в Париж, близько сходиться зі своїм співвітчизником Жюлем Паскіним^[2], а також з такими значущими персонажами нового французького живопису, як Андре Дерен^[3] і Моріс де Вламінк. У короткий термін Папазов стає чи не ключовою фігурою на Монпарнасі, вже у 1925 році показує роботи в Салоні Незалежних.

У другій половині 1920-х його напівабстрактні, фантастичні роботи (які стилістично були близькі і Жуану Міро, і Максу Ернсту) бажали бачити на своїх виставках сюрреалісти, але він відхилив пропозицію формально увійти в групу, бачачи в них «закоренілих сектантів»^[4]. З сюрреалістів близько був знайомий з Робером Десносом, а Марсель Дюшан показував роботи Папазова в мистецьких колах Нью-Йорка.

У 1930 році він переїжджає на Rue des Plantes (англ.) таким чином, ставши сусідом Александра Колдера і Макса Ернста. Здійснює (1933—1934) турне по Європі, показуючи свої роботи в Югославії, Італії, Швеції, Чехословаччині.

У 1934 році Папазов приїхав на батьківщину; художник навіть збирався залишитися там на постійне проживання. Він пробув у Болгарії близько двох років, і в цей час був, з одного боку, дуже активний: відкрив у травні 1934 року в галереї «Кооп» свою виставку, потім, в жовтні 1935 року — ще одну, супроводивши її шістьма лекціями. З іншого боку, він подовгу усамітнюється в монастирях або в далеких селах. У ці місяці відносини з болгарськими колегами коливалися від прохолодних до ворожих (його новаторські речі залишилися на батьківщині незрозумілими), і 14 липня 1936 року Папазов залишає Болгарію, на цей раз назавжди^[5]. Повернувшись до Парижу, поселяється на Монмартрі.

У 1952 році художник публікує автобіографічну повість «Брати Дренови» французькою мовою. Йде на спочинок у 1960 році, оселившись у Вансе, на південному сході Франції, в департаменті Приморські Альпи на Лазурному березі. Тут він і помер 23 квітня 1972 року.

З 1952 року в Ямболі, рідному місті Папазова, діє художня галерея, що носить його ім'я. У центрі міста є також вулиця [Архівовано 20 лютого 2019 у Wayback Machine.], названа на честь художника.

Твори

«Пейзаж от Чехия» (1916),
«Портрет на майката на художника» (1924),
«Морето» (1925),
«Двойка» (1928),
«Пейзаж от Дордона» (1930),
«Корабокрушение» и «Гладиатори» (1957), та ін.

Примітки

↑ https://triarte.brynmawr.edu/artist-maker/info/25833
↑ Жюль Паскін. Портрет Жоржа Папазова. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 18 лютого 2019.
↑ Андре Дерен навіть стає хрещеним батьком дочки Папазова, Міріам (1925—1999).
↑ Exposition de Georges Papazoff (фр.). Agence Germain Pire. 10 лютого 2008. Архів оригіналу за 19 лютого 2019. Процитовано 31 травня 2015.
↑ Орлинова, Яна. Ж. Папазов и Д. Перец (болг.). Orlinova. Архів оригіналу за 20 лютого 2015. Процитовано 30 травня 2015.

Література

Станчева, Румяна Л. Художникът Жорж Папазов като писател [Архівовано 19 лютого 2019 у Wayback Machine.]. — София: Colibri, 2014. — 168 с. — ISBN 978-619-150-264-6. [5]
Succession M. P. Important Ensemble De Gravures, Aquarelles et Peintures Provenant ed l'Atelier de Georges Papazoff. 1894—1972. — Paris: MES LOISEAU ET SCHMITZ, 2000.
Papazoff, Georges. GEORGES PAPAZOFF (1894—1972) [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]. — Genève: Musée du Petit Palais, Musée d'Art Moderne, 1990. — 20 ill, 4 p. (фр.)
Кръстев, Кирил. Жорж Папазов — 1894—1972 (Изложба на творби от фонда на музея Пти-Пале) — Женева. — Международна фондация Людмила Живкова, 1988. — 57 с. (болг.)
Papazoff, Georges; Soupault, Philippe. PAPAZOFF [Архівовано 26 травня 2015 у Wayback Machine.]. — Gallery, 1975. (фр.)
Papazoff, Georges. Sur les Pas du Peintre — Suivi de «Documents et Témoignages». — Paris: Galerie de Seine, 1971. — 123 p. (фр.)
Papazoff, Georges; Marcel, Aymé. Lettres à Derain [Архівовано 26 травня 2015 у Wayback Machine.]. — Nouvelles éditions. — Debresse, 1966. — 125 p. (фр.)
Papazoff, Georges. Derain, mon copain [Архівовано 19 лютого 2019 у Wayback Machine.] / Derain, André (Ill). — Valmont, 1960. (фр.)
Мавродинов, Никола. Новата българска живопис [Архівовано 20 лютого 2019 у Wayback Machine.]. — София: Българска книга, 1947. — 128 ил., 87 с.
Pappasoff, Georges. Pascin… Pascin… C'est moi !. — Paris: Le Triangle, 1932. — 56 p.

Джерела

Adam Biro et André Passeron, Dictionnaire général du surréalisme et de ses environs, Office du Livre, Fribourg, Suisse et Presses universitaires de France, Paris, 1982
Jean-Paul Crespelle, Montparnasse vivant, Paris, 1962
Gaston Diehl, Georges Papazoff, Paris, Cercle d'art, 1995
Andrei B. Nakov, Georges Papazoff: franc-tireur du surréalisme, éditions de la Connaissance, Bruxelles, 1973^[1]
Philippe Soupault, Papazoff: le domaine unique de la diversité et de la surprise. Paris: Galerie de Seine, 1975
Кирил Кръстев, Жорж Папазов, София, 1973
Румяна Станчева, Художникът Жорж Папазов като писател. София: Колибри, 2014, 168 с. ISBN 978-619-150-264-6