PROFILPELAJAR.COM

Жан Леклан
Жан Леклан
фр. Jean Leclant
Народився	8 серпня 1920; XIV округ Парижа, Париж, Франція
Помер	16 вересня 2011[…] (91 рік); VI округ Парижа, Париж, Франція
Поховання	цвинтар Монпарнас
Країна	Франція
Національність	француз
Діяльність	археолог, єгиптолог, куратор, викладач університету, орієнталіст, географ
Alma mater	Вища нормальна школа; Практична школа вищих досліджень; Страсбурзький університет
Галузь	історія, сходознавство, єгиптологія, археологія, етнографія
Заклад	Страсбурзький університет; Сорбонна; Колеж де Франс
Посада	професор і Q99197615?
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор мистецтв
Аспіранти, докторанти	Pascal Vernusd; Nicolas Grimald; Jean-Marcel Humbertd; Christiane Zivie-Coched; Audran Labroussed; ʿAbd al-Ḥalīm al- Naǧǧārd; Vassil Dobrevd; Patrice Lenobled; Brigitte Gratiend; Annie Forgeaud
Членство	Академія надписів та красного письменства (2011); Азійське товариство; Académie des sciences d'outre-merd; Російська академія наук; Шведська королівська академія історії літератури і старожитностей; Баварська академія наук; Європейська академія; Académie delphinaled; Академія наук, сільського господарства, мистецтв і літератури Ексаd; Académie nationale des sciences, belles-lettres et arts de Bordeauxd; Société des africanistes (France)d; French Society of Egyptologyd; Société nationale des Antiquaires de Franced; Французький інститут східної археології (1952); Королівська академія наук, письменства та витончених мистецтв Бельгії; Національна академія дей-Лінчей; Афінська академія; Данська королівська академія наук; Академія Понтаніана; Румунська академія; Британська академія; Туринська академія наук
Нагороди
Орден Мистецтв та літератури	Великий офіцер Ордена За заслуги перед Італійською Республікою
	Жан Леклан у Вікісховищі

Жан Лекла́н (фр. Jean Leclant; 8 серпня 1920, Париж — 16 вересня 2011^[13], там само) — французький сходознавець і єгиптолог, фахівець у галузі історії, зокрема цивілізації фараонів. Народився та помер в Парижі (похований на кладовищі Монпарнас, 6 округ). Його праці були присвячені Мероїтській цивілізації, релігійній історії та історії мистецтва іконопису і етнографії.

Біографія

У 1940 році навчався у Вищій нормальній школі в Парижі, 1945 року став професором географії.

Протягом 1946—1948 рр. працював науковим співробітником у Національному центрі наукових досліджень та уповноваженим радником при національних музеях. У 1948—1952 рр. був членом Французького інституту східної археології в Каїрі (IFAO). У 1952 році Жану Леклану доручили створення Департаменту старожитностей Ефіопії. У 1953 році отримав диплом з відзнакою в Практичній школі вищих досліджень. Протягом 1953—1963 рр. читав лекції, згодом, в 1955 році став професором Страсбурського університету та отримав ступінь доктора мистецтв.

У 1963—1979 рр. — професор єгиптології в Сорбонні, у 1964—1990 рр. керував дослідженнями в Практичній школі вищих досліджень. У 1979—1990 рр. Жан Леклан був професором єгиптології в одному з найпрестижніших навчальних закладів Франції — Колеж де Франс, а від 1992 року — директором музею Вілла Керильос.

У 1993 році удостоєний премії Бальцана у номінації «Античне мистецтво та археологія».

Очолював Місію експертів-археологів у Ефіопії (1952—1956), Французьку археологічну місію в Саккарі (1963), і Французьку археологічну місію в Судані (Солеб, 1960—1978; Седенга з 1979 року). Також, Жан Леклан провів численні розкопки в Єгипті (Карнак), Саккарі і Танісі; в Судані (Солеб, Седенга), Ефіопії (Аксум).

В останні роки свого життя займав посаду віце-президента обсерваторії релігійної спадщини (ОРС) — багатоконфесійна організація, яка створена, щоб зберегти вплив французької релігійної спадщини. Був одним із ініціаторів петиції «Свобода історії».

Відзнаки

Великий офіцер Ордена Почесного легіону
Командор Національного Ордена за заслуги
Командор Ордена Академічних пальм
Командор Ордена мистецтв і літератури
Великий офіцер Ордена За заслуги перед Італійською Республікою
Офіцер Імператорського Ордена Менеліка ІІ (Ефіопія)
Орден першого класу Ель-Нільєн (Судан)
Великий офіцер Ордена Республіки Єгипет
Доктор honoris causa Левенського університету
Доктор honoris causa Болонського університету
Доктор honoris causa Віденського університету
Обраний рядовим членом Академії написів і красного письменства, яку очолював єгиптолог Жак Вандьї. А також посмертно обраний секретарем цієї ж Академії.

Публікації

Enquêtes sur les sacerdoces et les sanctuaires égyptiens à l'époque dite Éthiopienne, [10], [11], BdE, IFAO, Le Caire, 1954.
Avec Paul Barguet et Clément Robichon, Karnak-nord [12], 2 vol., FIFAO, Le Caire, 1954.
Fouilles et travaux en Égypte, 1955—1957, [13], fasc. 1, Orientalia, Pontificium institutum biblicum, Roma, 1958.
Fouilles et travaux en Égypte et au Soudan, 1960—1961, [14], fasc. 3, Orientalia, Pontificium institutum biblicum, Roma, 1962.
Fouilles et travaux en Égypte et au Soudan, 1961—1962, [15], fasc. 2, Orientalia, Pontificium institutum biblicum, Roma, 1963.
Recherches sur les monuments Thébains de la [16] dite éthiopienne, 2 vol., BdE, IFAO, Le Caire, 1965.
Avec Michela Schiff Giorgini et Clément Robichon, Soleb [17], 1813—1963, Sansoni, Florence, 1965.
Avec Michela Schiff Giorgini et Clément Robichon, Soleb [18], les nécropoles, Sansoni, Florence, 1971.
Avec Jean-Philippe Lauer, Mission archéologique de Saqqarah, [19], le temple haut du complexe funéraire du roi Téti, BdE, IFAO, Le Caire, 1972.
Avec Gisèle Clerc, Inventaire bibliographique des Isiaca, E.J. Brill, Leiden, 1972—1974.
Les textes de la pyramide de Pépi [20], reconstitution de la paroi est de l'antichambre, CRAIBL, Paris, 1977.
Avec Audran Labrousse et Jean-Philippe Lauer, Mission archéologique de Saqqarah. [21], Le temple haut du complexe funéraire du roi Ounas, [22], BdE, IFAO, Le Caire, 1977.
Recherches à la pyramide de Pépi [23] (Saqqarah 1972—1976), BSFE, Paris, 10/1976-03/1977.
Avec Cyril Aldred, Jean-Louis Hellouin de Cenival, Fernand Debono, Christiane Desroches Noblecourt, Jean-Philippe Lauer et Jean Vercoutter, Le temps des pyramides, L'univers des formes, Gallimard, Paris, 1978.
Avec Cyril Aldred, Paul Barguet, Christiane Desroches Noblecourt et H.W. Müller, L'empire des conquérants, L'univers des formes, Gallimard, Paris, 1979.
Fouilles et travaux en Égypte et au Soudan, 1978—1979, [24], [25], Orientalia, 1980.
Avec Cyril Aldred, François Daumas et Christiane Desroches Noblecourt, L'Égypte du crépuscule, L'univers des formes, Gallimard, Paris, 1980.
T.P. Pépi [26], [27], à propos des textes des pyramides, MGEM, IFAO, Le Caire, 1985.
De l'égyptophilie à l'égyptologie, Académie des inscriptions et belles lettres, Paris, 1985.
Avec H.G. Fischer, L'écriture et l'art de l'Égypte ancienne, Quatre leçons sur la paléographie et l'épigraphie pharaoniques, PUF, Paris, 1986.
Avec A. Zivie, Memphis et ses nécropoles au Nouvel Empire, Nouvelles données, nouvelles questions, CNRS, Paris, 1988.
Aux sources de l'égyptologie européenne: Champollion, Young, Rosellini, Lepsius, Académie des inscriptions et belles-lettres, Paris, 1991.
Archaeological Activities in Egypt, Vol. 1, [28], Atti del [29] Congresso Internazionale di Egittologia, Turin, 1992.
Noubounet, une nouvelle reine d'Égypte, [30], Gegengabe Brunner-Traut, Attempto Verlag, Tübingen, 1992.
À propos des Aegyptiaca du haut Moyen Âge en France, [31], The Heritage of Egypt. Studies Iversen, Museum Tusculanum Press, Copenhagen, 1992.
Diana Nemorensis, Isis et Bubastis, [32], Studies in Pharaonic Religion and Society in honour of J. Gwyn Griffiths, The Egypt Exploration Society, London, 1992.
Avec Gisèle Clerc, Fouilles et travaux en Égypte et au Soudan, 1993—1994, [33], fasc. 3, [34], Orientalia, Rome, 1995.
Avant-propos, [35], L'Égyptomanie à l’épreuve de l'archéologie, Musée du Louvre, Paris, 1996.
Avec Gisèle Clerc, Fouilles et travaux en Égypte et au Soudan, 1994—1995, [36], fasc. 3, [37], Orientalia, Roma, 1996.
Avec Jean-Philippe Lauer et Audran Labrousse, L'architecture des pyramides à textes, [38], Saqqara Nord, 2 vol., [39], BdE, IFAO, Le Caire, 1996.
Avec M. Rassart-Debergh, Textiles d'Antinoé, Donation E. Guimet, Muséum d'histoire naturelle, Colmar, 1997.
Avec C. Langlois, A. Decaux, J. Tulard, F. Gros et G. Le Rider, L'expédition d'Égypte, postérités et prospectives, Palais de l'Institut, Paris, 1998.
Avec Dominique Valbelle, Le décret de Memphis, bicentenaire de la découverte de la Pierre de Rosette, De Boccard, Paris, 1999.
Avec G. Mokhtar, L'empire de Koush: Napata et Méroé, In Histoire Générale de l'Afrique. Volume [40]: L'Afrique Ancienne, Présence Africaine/Edicef/Unesco, Paris, Nouvelle édition, 2000.
Répertoire d'épigraphie méroïtique: corpus des inscriptions publiées, 3 vol., Académie des Inscriptions et Belles Lettres, Paris, 2000.
Au fil du Nil, le parcours d'un égyptologue, Académie des inscriptions et belles lettres, Paris, 2001.
Avec Catherine Berger-el Naggar, Bernard Mathieu et I. Pierre-Croisiau, Les textes de la pyramide de Pépy [41], 1, édition, description et analyse, 2, facsimilés, MIFAO, Le Caire, 2001.
Dictionnaire de l'Antiquité, PUF, Paris, 2005, collection Quadrige, 2464 pages, [42].