Перші поселення на місці Мерое почали виникати, імовірно, ще в VIII ст. до н. е. Після завоювання Єгипту Ассирією в 671 році до н. е. на території історичної області Куш утворилося царство з центром в місті Напата.
У другій половині VI ст. до н. е. столиця держави була перенесена в Мерое (звідси — Мероїтське царство). Після перенесення столиці Напата зберегла значення релігійного центру. Тут розташовувалися царські гробниці — піраміди, проводилась коронація царів, обрання яких затверджувалося жерцями.
Близько середини III ст. до н. е. цар Мерое Ергамен (Ірк-Амон) поклав кінець політичному впливу напатських жерців, які до того мали можливість понижуватиме неугодних їм царів і висувати кандидатури їх наступників. Збереглися відомості про те, що цар елліністичного Єгипту Птолемей IV і цар Ергамен підтримували постійні дипломатичні зв'язки. З цього часу влада царя, як вважають, стає спадковою, Мерое перетворюється також у релігійний і культурний центр.
У період перського панування в Єгипті Мероїтське царство втратило ряд своїх північних територій. У II—I ст. до н. е. у зв'язку з занепадом політичної могутності держави Птолемеїв і загостренням соціальної боротьби всередині Єгипту Мероїтське царство стало втручатися в єгипетські справи, підтримуючи народні рухи на півдні Єгипту. Коли римляни в 30 р. до н. е. оволоділи Єгиптом і населення Фіваїди намагалося організувати їм відсіч, піднімаючи повстання, загони ефіопів під проводом Кандаки вторглися в Єгипет, але були відкинуті, а єгиптяни втихомирені. В 23 р. до н. е. війська римлян на чолі з префектом Гаєм Петронієм оволоділи Напатою, приєднали північну Ефіопію до римської провінції Єгипет.
З III ст. н. е. царство почало занепадати. На території Мероїтського царства утворилися держави Алва, Мукурра, Нобатія.
Сучасність
Розкопки Мерое археологами почалися в 1902 р Їх вів в 1909—1914 англійський археолог Дж. Гарстанг, а в 1920—1923 царські некрополі досліджував американський учений Дж. Рейснер. У 2011 р Мерое з розташованими неподалік археологічними зонами Мусавварат-ес-Суфре і Нага було оголошено ЮНЕСКО пам'ятником Світової спадщини людства.
Топографія міста
План міста Мерое
Піраміди Мерое
Поховання часів царства Куш розташовані в околицях Мерое в трьох місцях, звані кладовищами Бегаравая (англ.Begarawiyah):
Південне кладовище з дев'ятьма королівськими пірамідами (п'ять пірамід фараонів і чотири — королев). Крім великих пірамід на цьому кладовищі також знаходяться сто дев'яносто п'ять поховань менших розмірів.
На Північному кладовищі знаходяться сорок і одна королівська піраміда: тридцять пірамід фараонів, шість пірамід королев і п'ять пірамід членів королівських сімей. Крім пірамід, на цьому кладовищі розташовані ще три поховання.
Західне кладовище — некоролівські поховання. Всього сто тринадцять могил[2].
Піраміди Південного кладовища
Південне кладовище Мерое
Поховання Південного кладовища датуються 720—300 рр. до н. е. Піраміди Південного кладовища:
Beg.S 1 — Піраміда королеви (ім'я невідоме)
Beg.S 2 — Піраміда королеви (ім'я невідоме)
Beg.S 3 — Піраміда королеви (ім'я невідоме)
Beg.S 4 — Сестра фараона, мати фараона Кенрет (Салеран (?), Або Салува (?))
Beg.S 5 — Фараон Анх-нефер-лб-ре Йешруваман (або Амонасрува, або Йешрува-мери-амон)
Ймовірно, коли на південному кладовищі закінчилися вільні місця, захоронення продовжилися на північному кладовищі. Королівські поховання північного кладовища датуються 300 рр до н. е. −350 рр. н. е.:
↑G. A. Reisner, The Meroitic Kingdom of Ethiopia: A Chronological Outline, The Journal of Egyptian Archaeology, Vol. 9, No. 1/2 (Apr., 1923), pp. 34-77
↑ Dows Dunham and MF Laming Macadam, Names and Relationships of the Royal Family of Napata, The Journal of Egyptian Archaeology, Vol. 35 (Dec., 1949), pp. 139—149
↑ George A. Reisner, The Pyramids of Meroe and the Candaces of Ethiopia, Museum of Fine Arts Bulletin, Vol. 21, No. 124 (Apr., 1923), pp. 11-27
Література
Dows Dunham: Royal Tombs at Meroe & Barkal. The Royal Cemeteries if Kush Volume IV, Boston, Museum of Fine Arts, 1957.
Dows Dunham: The West and South Cemeteries At Meroë. The Royal Cemeteries if Kush Volume V, Boston, Museum of Fine Arts, 1963.
J. Garstang — H. Sayce — F. Griffith. Meroe: the city of the Ethiopians. Oxford, 1911
László Török: Meroe City, an Ancient African Capital. John Garstang's Excavations in the Sudan. London, 1997
László Török: The Kingdom of Kush. Handbook of the Napatan-Meroitic Civilization. Leiden-New York-Köln, 1997
Peter L. Shinnie/Rebecca J. Bradley: The capital of Kush 1: Meroe excavations, 1965—1972. Berlin, 1980
Peter L. Shinnie/Julie R. Anderson (ed.): The Capital of Kush 2: Meroe Excavations 1973—1984. Berlin 2004
.svg){kind=small}
