Ескадрені міноносці типу «Хацухару» були замовлені за програмою будівництва флоту на 1931 рік. Есмінці типу «Фубукі» не вкладались в обмеження Лондонського морського договору 1930 року, тому їхнє будівництво не могло продовжуватись, що сильно вдарило по японських військово-морських планах. Тому, проявивши високу винахідливість і приділивши особливу увагу контролю маси, японські конструктори розробили есмінці типу «Хацухару», які вкладались у відведену водотоннажність і лише трохи поступались есмінцям типу «Фубукі» у наступальних можливостях.
Конструкція
Артилерійське озброєння кораблів складалося з п'яти 127-мм/50 гармат «Тип 3». Дві установки (одно- і двогарматна) розміщувались на півбаку за лінійно-підвищеною схемою, вперше у японському флоті. Ще одна спарена установка розміщувалась в кормовій частині.
Спеціально для есмінців типу «Хацухару» розробили торпедний апарат «Тип 90», який мав електрогідравлічний привід. Він мав систему швидкої перезарядки, яка дозволяла перезаряджати торпеди за 17 секунд.
Полегшена силова установка розвивала на 16 % меншу потужність, що призвело до падіння швидкості на 1,5 вузла порівняно з есмінцями типу «Фубукі». Радіус дії навіть збільшився, оскільки зберігався той самий запас палива.
Загальне компонування кораблів (високі надбудови у поєднанні з вузьким корпусом) викликало питання до остійності, але її визнали задовільною. Проте після інциденту з міноносцем «Томодзуру», який у 1934 році перекинувся під час навчань через ті ж проблеми, це питання переглянули. На момент інциденту у строю перебували лише есмінці «Хацухару» і «Ненохі». «Вакаба» і «Хацусімо» мали високий ступінь готовності, а будівництво «Аріаке» і «Югуре» лише починалось.
Будівництво кораблів припинили, а конструкцію повністю переглянули.
Протягом 1935—1937 років «Хацухару», «Ненохі», «Вакаба» та «Хацусімо» значно переробили. Демонтували верхню гарматну башту й третій торпедний апарат, конструкцію носового містка істотно змінили. Висоту надбудов, димових труб та щогл зменшили, а в трюм вклали 84 тонни баласту. Кормову надбудову теж змінили — її зменшили в розмірах, щоб звільнити місце для артилерійської установки, яку перенесли з носової частини. Водотоннажність зросла до 1715 т (2099 т повна), внаслідок чого швидкість впала до 33,3 вузла.
Есмінці «Аріаке» та «Югуре» зразу будувались у такому вигляді, який перші кораблі мали після перебудови, у зв'язку з чим їх виділяють в підтип «Аріаке».
Внаслідок цих змін метацентрична висота кораблів зросла з 0,588 м до 0,8 м, а центр маси змістився з відмітки 1,232 м до 0,486 м. Ширина корпусу була збільшена на 0,34 м.
Протягом 1942—1943 років на вцілілих кораблях середню башту замінили двома строєними 25-мм зенітними автоматами та чотирма 13,2-мм кулеметами. Запасні торпеди для кормового торпедного апарата зняли і встановили бомбомет, число глибинних бомб довели до 36.
До кінця війни кількість 25-мм зенітних автоматів на різних кораблях коливалась від 13 до 21. На деяких есмінцях встановили радар «Тип 13».
