Елен Венсан народилася 9 вересня1943 року в Парижі. Її справжнє ім'я — Жослін Елен На, прізвище Венсан узяла після шлюбу з французьким актором і режисером Жаном-П'єром Венсаном[5]. Після навчання акторській майстерності на курсі Раймонда-Жирара[4] більшу частину життя Елен присвятила театральній сцені: грала в постановках за творами Г. Ібсена, В. Шекспіра, А. Стріндберга, працювала з такими театральними режисерами, як Патріс Шеро, Бернар Собель та своїм чоловіком Жаном-П'єром Венсаном.
Елен Венсан дебютувала в кіно наприкінці 1960-х років роллю в драмі режисера Рене Алльо «П'єр і Поль» (1969), де вона з'явилася в образі Мішель. А через три роки вона, продовжуючи співпрацювати з Алльо, з'явилася в його наступному фільмі — історичній драмі «Французькі кальвіністи». У цей же період акторка грала разом з П'єром Рішаром і Філіппом Нуаре в комедії «Хмара в зубах», військовій драмі «Нехай розпочнеться свято», з Мішелем Пікколі в драмі Етьєна Перр'є «Неминуча жертва», а також серіалах «Панове присяжні засідателі», «Жінки біля моря» та «Нічні лікарі».
Справжнім творчим проривом в кінокар'єрі Елен Венсан стала роль Мадам Маріель Ле Кенуа в комедії режисера Етьєна Шатільє «Життя — це довга щаслива річка», що вийшла на екрани на початку 1988 року. Фільм мав величезний успіх, і був номінований на кінопремію «Сезар» в 7-ми категоріях. Елен Венсан здобула нагороду за найкращу роль другого плану.[6] Вона була номінована на цю нагороду і в 1992 році за роль в драмі Андре Тешіне «Я не цілуюся», і в 2013 році за головну роль у стрічці Стефана Брізе «За декілька годин до весни».
За свою творчу кар'єру Елен Венсан зіграла ролі у понад 70-ти кіно-, телефільмах та серіалах. Серед її робіт в кіно ролі у фільмах Кшиштофа Кесльовського«Три кольори: Синій» (1993), драмі «Моє життя в рожевому кольорі» (1997) Алена Берліне, комедії Альбера Дюпонтеля «Узаперті», комедії «Трезор» режисерів Клод Беррі і Франсуа Дюпейрона та інших.
