Джузеппе Сінополі

Джузеппе Сінополі
італ. Giuseppe Sinopoli
Основна інформація
Дата народження2 листопада 1946(1946-11-02)[1][2][…]
Місце народженняВенеція, Італія[4]
Дата смерті20 квітня 2001(2001-04-20)[1][5][…] (54 роки) або 21 квітня 2001(2001-04-21)[6] (54 роки)
Місце смертіБерлін, Німеччина[1][4]
Причина смертіінфаркт міокарда
ПохованняКампо Верано
Громадянство Італія
Професіїдиригент, композитор, музичний педагог, колекціонер
ОсвітаПадуанський університет, Віденський університет музики й виконавського мистецтва, Accademia Musicale Chigianad і Венеційська консерваторія
ВчителіДьордь Лігеті, Бруно Мадерна[7], Франко Донатоні[7] і Hans Swarowskyd[7]
Відомі учніKarel Mark Chichond
Інструментиорган[d]
Жанриопера
ЛейблиDeutsche Grammophon
Нагороди
CMNS: Файли у Вікісховищі

Джузе́ппе Сіно́полі (італ. Giuseppe Sinopoli; (італійська вимова: [dʒuˈzɛppe siˈnɔːpoli]; 2 листопада 1946, Венеція — 20 квітня 2001, Берлін) — італійський диригент і композитор.

Життєпис

Закінчив медичний факультет Падуанського університету, згодом навчався у Венеціанській консерваторії. Удосконалював свою майстерність в музичній композиції в Дармштадті у Карлгайнца Штокгаузена і здобув собі ім'я творами в техніці серійної музики. Найбільш відомий твір його як композитора — опера «Лу Саломе» (1981), після якої він відмовився від композиторства і повністю зосередився на диригуванні.

Був засновником «Ансамблю Бруно Мадерни» (1975), виступав з Берлінським симфонічним оркестром (від 1979 року).

На оперній сцені дебютував 1978 року («Аїда» Джузеппе Верді).

1980 року виконав у Віденській опері «Аттілу» Верді, 1981 року в Гамбурзі — «Луїзу Міллер» Верді, 1983 року в Ковент Гардені — «Манон Леско» Джакомо Пуччіні.

1985 року дебютував на фестивалі у Байройті (опера «Тангойзер»). Того ж року вперше виступив в Метрополітен-опера (опера «То́ска» Джакомо Пуччіні).

1983—1994 — головний диригент лондонського оркестру «Філармонія», водночас 1983—1987 років — музичний керівник Оркестру Національної академії Санта-Чечілія.

Від 1991 року очолював Саксонську державну капелу Дрездена. Помер в театрі під час диригування опери Верді «Аїда».

Серед найкращих аудіозаписів — твори Йоганнеса Брамса, Антона Брукнера, Джузеппе Верді, Густава Малера (всі симфонічні твори, в тому числі з вокалом), Ріхарда Штрауса (опери «Саломея», «Електра», «День миру»).

Сінополі — автор роману «Парсіфаль у Венеції» (1993), в якій деталі автобіографії поєднуються з роздумами про філософію, міфологію, історію Європи.

Був одружений з піаністкою Сильвією Капелліні (Silvia Capellini). Батько двох дітей.

2005 року Сильвія стала однією із засновників фестивалю «Giuseppe Sinopoli Festival» (Таорміна,Італія).[8]

Нагороди

Примітки

  1. ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #119483343 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ SNAC — 2010.
  3. ↑ а б Filmportal.de — 2005.
  4. ↑ а б Archivio Storico Ricordi — 1808.
  5. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  6. ↑ Бібліотека Конгресу — Library of Congress.
  7. ↑ а б в https://doi-org.wikipedialibrary.idm.oclc.org/10.1093/gmo/9781561592630.article.25883
  8. ↑ Silvia Cappellini Sinopoli. Архів оригіналу за 26 січня 2020. Процитовано 26 січня 2020.
  9. ↑ Cavaliere di Gran Croce Ordine al Merito della Repubblica Italiana Maestro Giuseppe Sinopoli(італ.)
  10. ↑ Grande Ufficiale Ordine al Merito della Repubblica Italiana Maestro Giuseppe Sinopoli(італ.)

Джерела