Давід Тенірс-молодший (нід.David Teniers, хрестини 15 грудня, 1610, Антверпен — 25 квітня, 1690, Брюссель) — фламандський художник доби бароко, що зробив вдалу адміністративну кар'єру. Створював також портрети, натюрморти, картини побутового жанру, релігійні і міфологічні картини. Часто співпрацював з іншими художниками.
Навіть як художник він брався за різні справи. Серед його робіт — маленькі копії двохсот сорока трьох творів різних митців з галереї ерцгерцога, передані граверам Антверпена заради створення ілюстрованого увражу, присвяченого мистецькій колекції управителя країни і патрона митця. Увраж став практично першим ілюстрованим каталогом приватного зібрання австрійського аристократа в Європі.
Тенірс звертався до імператора заради отримання дворянського стану і права на герб, нагадуючи тому, що наприклад, невельможні за походженням антверпенці Пітер Пауль Рубенс і Антоніс ван Дейк таки отримали звання лицарів. У відповідь прийшов лист, де умовою визнання його лицарем ставлять відмову Тенірса від продажу його картин. Тенірс цю умову не виконав.
Життєпис
Народився в Антверпені, що здавна був значним мистецьким центром. Походив з родини художника Давіда Тенірса старшого, який і дав сину перші художні навички. Він старший син з чотирьох дітей художника та Дімфи Вілде. Точної дати народження не збережено, хрещення відбулося 15 грудня 1610 р. в Антверпені. За припущеннями, хлопець пройшов виучку в майстернях Рубенса та Адріана Брауера. Але документальних підтверджень цьому не знайдено.
Звання майстра і перший шлюб
1632 року Давіда Тенірса прийнали до гільдії художників міста Антверпен як майстра.
1637 року він узяв шлюб з Анною Брейгель, дочкою художника Яна Брейгеля-старшого, онучкою відомого нідерландського митця Пітера Брейгеля-старшого. Син подружжя, Давід Тенірс ІІІ, теж став художником, але не досяг успіху і рівня батьківських творів.
Перший меценат
Але більш значимою для кар'єри Тенірса була посада охоронця мистецькї збірки губернатора Південних Нідерландів, яку художник посів 1647 року. Перебрався він і в Брюссель, де ерцгерцог Леопольд Вільгельм Австрійський робить його надвірним художником. Вельможа витрачав значні грошові суми на придбання нових творів, які вивезли з Британії на хвилі драматичних політичних подій там. Так, він став володарем частки картин, придбаних на аукціонах розпродажу майна страченого короля Англії Карла І та убитого герцога Букінгема. Так Тенірс зустрівся з уславленими картинами, які створили —
Зустріч з шедеврами світового мистецтва не вплинула на художню манеру митця. Але копії з картин він створив, аби передати їх граверам для створення ілюстрованого увражу «Театр живопису» 1660 року. Ерцгерцог сповістив про свого надвірного художника вельможним родичам — і Тенірс отримав значну кількість замовлень з-за кордону. Серед замовників митця — іспанський король Філіп IV, Вільгельм II Оранский, шведська королева Христина.
Другий меценат. Другий шлюб
Меценат художника Леопольд Вільгельм повернувся до Австрії, куди вивіз і власну мистецьку збірку (пізніше вона стане надбанням Музею історії мистецтв у Відні). Але охоронцем галереї у Відні став ван дер Барен.
В Південних Нідерландах — новий губернатор, ним став позашлюбний син короля Іспанії Філіпа IV та акторки Марії Кальдерон — Дон Хуан Австрійський. Він прихильно ставився до художника і матеріальний успіх останнього змінився мало. 11 травня 1656 р. померла Анна Брейгель. Восени того ж року Тенірс узяв шлюб вдруге з сестрою секретаря ради Брабанту — Ізабеллою де Френ. Через шість років (у 1662) він придбав заміський замок поблизу Вілворде у Елени Фурман, другої дружини Рубенса та її другого чоловіка Яна Баптиста ван Брукховена. Замок відтоді став резиденцією Давіда Тенірса влітку.
1663 року митець був серед засновників Академії мистецтв в Антверпені і став першим її директором.
Смерть
Останні роки життя пройшли в хворобах і сварках. По смерті другої дружини (Ізабелли де Френ) дорослі діти від першого шлюбу розпочали судовий процес проти батька з метою перерозподілу майна. Судова тяжба тривала до 1692 року і закінчилася лише через два роки по смерті митця (25 квітня 1690 р.)
В родині митця по різному вказували рік його смерті заради отримання більшого прибутку від продажу його картин, адже твори зростали в ціні, якщо митець щойно помер.
Тенірс як митець
Тенірс починав як майстер релігійних композицій («Повернення блудного сина»). Досить часто звертався до сюжету «Спокуса Св. Антонія», але спроби комбінувати реалістичні деталі з фантастично-страхітливими образами на кшталт Босха не завжди вдалі.
Як більшість фламандських митців XVII століття, Давід Тенірс молодший був задіяний до створення картонів — ескізів для майбутніх гобеленів, важливого різновиду ужиткового мистецтва Фландрії.
Під впливом творчості Адріана Бреуєра — звертається до створення побутових картин («Курець біля столу в корчмі», Лувр, «Блазень», Музей образотворчих мистецтв імені Пушкіна, Москва, «Флейтист»). Але подає селянських персонажів і бідних городян у більш стриманій, побутовій манері, але не приховує їх грубості, брутальності, відвертої вульгарності. Вони нудьгують, тиняються, грають в карти, до нестями тягнуть пиво чи марнують життя за алхімічними експериментами. Їх справи позбавлені майстерності і справжнього захоплення навіть коли вони грають на музичних інструментах чи танцюють.
Частка творів виконана з іншими майстрами, де кожний робив лише частину зображення. Так, картину «Перед кухнею» робило три майстри —
саму кухню малював Тенірс
квіти — Нікола ван Верендал
натюрморт — Керстіан Люкс. Твір, що нині зберігає Дрезденська картинна галерея, має відразу три підписи фламандських митців, що засвідчили власну роботу над твором.
Вибрані твори
«Повернення блудного сина»
«Мадонна з немовлям, Святими Єронімом, Стефаном та Моріцем»
Пам'ять про художника увічнили монументом в рідному місті Антверпен. Посеред площі — бронзова постать в розкішних шатах по моді XVII століття з аркушем в руці. Треба або добре знати, хто це, або читати фламандською, аби впізнати в бронзовій постаті саме художника. Скульптор наче навмисне подав його без відомих атрибутів художника (постать без пензлів і палітри).
ГМИИ, «Каталог картинной галереи», М, «Изобразительное искусство», 1986, с.170
Каталог. «Дрезденская картинная галерея. Старые мастера», 16-е русское издание, Дрезден, 1979, с. 105.
Helge Siefert: Zum Ruhme des Helden. Historien- und Genremalerei des 17. und 18. Jahrhunderts aus den Beständen der Alten Pinakothek. Bayerische Staatsgemäldesammlungen, München 1993 (Ausstellungskatalog, München, Alte Pinakothek, 23. April — 11. Juli 1993).
Dominik Fugger: Der gnädige Blick. Das Bild des Menschen bei David Teniers d. J. In: Neue Zürcher Zeitung. Nr. 251, 19./20. Nov. 2005, S. 69.
Margret Klinge, Dietmar Lüdke (Hrsg.): David Teniers der Jüngere 1610—1690. Alltag und Vergnügen in Flandern. Kehrer, Heidelberg 2005, ISBN 3-925212-63-9 (Ausstellungskatalog, Karlsruhe, Staatlichen Kunsthalle Karlsruhe, 5. November 2005 — 19. Februar 2006).