Давор Іво Штір

Давор Іво Штір
Davor Ivo Stier
Давор Іво Штір Davor Ivo Stier
Давор Іво Штір
Davor Ivo Stier
Міністр закордонних справ
Республіки Хорватії
19 жовтня 2016 — 19 червня 2017
ПрезидентКолінда Грабар-Кітарович
Прем'єр-міністрАндрей Пленкович
ПопередникМіро Ковач
НаступникМарія Пейчинович-Бурич
Євродепутат від Хорватії
1 липня 2013 — донині
ПрезидентІво Йосипович
Колінда Грабар-Кітарович
Депутат парламенту Хорватії
22 грудня 2011 — 1 липня 2013
ПрезидентІво Йосипович
НаступникТоміслав Кларич[1]

Народився6 січня 1972(1972-01-06) (52 роки)
Аргентина Аргентина,
Буенос-Айрес
Відомий якполітик, дипломат
КраїнаХорватія[3]
Національністьхорват
ОсвітаАргентинський католицький університет
Alma materАргентинський католицький університет
Політична партіяХорватська демократична співдружність
У шлюбі зє
Дітитроє
Професіяполітолог
Релігіяримо-католик[2]

Давор Іво Штір (хорв. Davor Ivo Stier; нар. 6 січня 1972, Буенос-Айрес, Аргентина) — хорватський політик, політолог, дипломат, член консервативної партії ХДС. Віцепрем'єр та міністр закордонних і європейських справ Хорватії у правоцентристському уряді Андрея Пленковича з 19 жовтня 2016 до 19 червня 2017.

Життєпис

Ранні роки. Освіта

Народився у Буенос-Айресі в Аргентині.[4] Жив у міському районі Флорес, який здебільшого населяє середній клас. Цікаво, що папа Франциск з цього самого району.[5] Сім'я Штіра родом із Самобора.[4] Сам він нащадок політичних емігрантів, які прибули в Аргентину після Другої світової війни. Його дід Іван Штір був полковником в «усташівській войниці» (військовому крилі партії усташів) і помічником В'єкослава Лубурича, а дід із боку матері Мілорад Лукач був одним із провідних емігрантських політиків Хорватської селянської партії. Батько Штіра був лікарем, а мати Марія Лукач була професоркою університету.

У Хорватію Штір уперше потрапив 1990 року в рамках програми Фонду хорватської спадщини, а вдруге прибув за три тижні до падіння Вуковара як журналіст аргентинської газети «El Cronista» та «Radio America». В Аргентину повернувся в лютому 1992 року, де в Католицькому університеті Буенос-Айреса здобув диплом із фаху «політологія» і «міжнародні відносини», а пізніше і «журналістика».[6]

Політична діяльність

Повернувся в Хорватію 1996 року на запрошення хорватського МЗС, після чого працював у хорватських посольствах у Вашингтоні і Брюсселі та був до 2009 року радником прем'єр-міністра Іво Санадера з питань зовнішньої політики.[6]

На парламентських виборах 2011 обраний депутатом хорватського парламенту, де став членом Комітету з міжпарламентської співпраці та Комітету з питань європейської інтеграції, а також призначений заступником голови Комітету у закордонних справах. Крім того, входив до складу хорватської парламентської делегації у Парламентській асамблеї НАТО і делегації парламенту Хорватії у Спільній парламентській комісії Хорватія-ЄС.[7]

Був одним із найближчих співробітників прем'єрки Ядранки Косор та її радником і посланником у справах євроатлантичного співробітництва. У часи словенсько-хорватського дипломатичного охолодження Штір був головним учасником тихої дипломатії і посередником між Косор і прем'єр-міністром Словенії Борутом Пахором.[6] Під час партійних виборів у травні 2012 року Штір підтримав Томіслава Карамарка.[8] Водночас, він був проти дисциплінарного провадження проти Косор у лютому 2013 року після того, як партія вирішила покарати її за виступи в засобах масової інформації.[9]

У квітні 2013 року після вступу Хорватії в ЄС був одним із перших дванадцяти членів Європейського парламенту, обраних від Хорватії,[10] здобувши 5,75% голосів.[11]

У вересні 2012 зажадав від хорватського уряду відмовитися від ратифікації угоди про державний кордон між Хорватією та Боснією і Герцеговиною, стверджуючи, що тим самим Хорватія погодилася б на політику шантажу і вступ до ЄС ув'язала би з питаннями кордону. Він звинуватив боснійського міністра транспорту Даміра Хаджича у шантажі хорватського уряду, адже той заявив, що Боснія і Герцеговина не допустить будівництва Пелєшацького мосту, якщо договір про кордон не буде ратифіковано.[12] У квітні 2013 року Штір сказав, що умовою для вступу Боснії і Герцеговини в Європейський Союз буде інституційна рівність хорватів у Боснії і Герцеговині.[13] Через два місяці, в червні, Штір заявив, що «Хорватія повинна рішуче докласти зусиль, щоб розв'язати питання конституційності хорватського народу в БіГ не тільки на папері, а й на практиці». Він оцінив Федерацію Боснії і Герцеговини як де-факто «босняцький суб'єкт конфедерації» і оголосив про можливість улаштування Боснії і Герцеговини за бельгійським зразком. Він також зазначив, що Хорватія використає вступ у Євросоюз для розв'язання хорватського питання у Боснії і Герцеговині.[14]

На засіданні Комітету з зовнішньої політики Європарламенту в липні 2013 року Штір зажадав, щоб Євросоюз рішучіше підтримав право хорватського народу в БіГ на рівноправність з іншими державотворчими народами і таким чином інтернаціоналізував «хорватське питання» у Боснії і Герцеговині. В інтерв'ю виданню «Večernji list» у тому самому місяці Штір сказав, що хорвати в Боснії і Герцеговині є невідворотним і вирішальним чинником європеїзації БіГ, а також зазначив, що роль Європейського Союзу в Боснії і Герцеговині визначальна, і що співпраця з Росією і Туреччиною вітаються.[15]

У червні 2017 подав у відставку з посади керівника зовнішньополітичного відомства Хорватії.

Примітки

  1. Davor Ivo Stier. Парламент Хорватії. Архів оригіналу за 15 вересня 2016. Процитовано 3 липня 2013.
  2. Stier: Kršćani u politici nisu bitni samo za kršćane, već za sve koji se zauzimaju za pluralizam (хорватською) . 14 березня 2016. Архів оригіналу за 11 серпня 2016. Процитовано 21 червня 2016.
  3. Members of the European Parliament, Членове на Европейския парламент, Diputados al Parlamento Europeo, Poslanci Evropského parlamentu, Medlemmer af Europa-Parlamentet, Mitglieder des Europäischen Parlaments, Euroopa Parlamendi liikmed, Βουλευτές του Ευρωπαϊκού Κοινοβουλίου, Députés au Parlement européen, Feisirí Pharlaimint na hEorpa, Zastupnici u Europskom parlamentu, Deputati al Parlamento europeo, Eiropas Parlamenta deputāti, Europos Parlamento nariai, Az Európai Parlament képviselői, Il-Membri tal-Parlament Ewropew, Leden van het Europees Parlement, Posłowie do Parlamentu Europejskiego, Deputados ao Parlamento Europeu, Deputații în Parlamentul European, Poslanci Európskeho parlamentu, Poslanci Evropskega parlamenta, Euroopan parlamentin jäsenet, Europaparlamentets ledamöter
  4. а б Davor Ivo Stier, životopis. Dnevno. 10. travnja 2013. Архів оригіналу за 7 березня 2015. Процитовано 27 червня 2013.
  5. Veljković, Sandra (15. ožujka 2013.). Davor Stier: Papa Franjo iz mog je kvarta Flores. Večernji list. Архів оригіналу за 18 березня 2013. Процитовано 27 червня 2013..
  6. а б в "Tihom diplomacijom vodim nas u EU". Nacional. 13 липня 2010. Архів оригіналу за 18 лютого 2014. Процитовано 27 червня 2013.
  7. Davor Ivo Stier. Парламент Хорватії. Архів оригіналу за 15 вересня 2016. Процитовано 27 червня 2013.
  8. Karamarka žele Hebrang, Stier, Jarnjak, Kalmeta i Jandroković. 24 sata. 18. svibnja 2012. Архів оригіналу за 23 червня 2012. Процитовано 27 червня 2013.
  9. Stegovni postupak protiv Jadranke Kosor, protiv bili Prgomet i Stier. Večernji list. 21. veljače 2013. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 27 червня 2013.
  10. Profile [Архівовано 16 грудня 2016 у Wayback Machine.] Європарламент
  11. Konačni rezultati EU izbora!. Dnevnik Nove TV. 15. travnja 2013. Архів оригіналу за 7 липня 2013. Процитовано 27 червня 2013.
  12. Davor Ivo Stier: BiH se usudila ucijeniti hrvatsku Vladu. Bljesak.info. 15. rujna 2012. Архів оригіналу за 16 вересня 2012. Процитовано 27 червня 2013.
  13. S., Z (16. travnja 2013.). Stier: Ravnopravnost Hrvata uvjet je za europski put. Bljesak.info. Архів оригіналу за 16 лютого 2021. Процитовано 28 червня 2013.
  14. Perica, Silvana (26 червня 2013). Uređenje Bosne i Hercegovine: Traži se belgijski model. Večernji list. Архів оригіналу за 29 червня 2013. Процитовано 27 червня 2013.
  15. Krešić, Zoran (6. srpnja 2013.). Bez Hrvata neće biti niti europske BiH. Архів оригіналу за 8 липня 2013. Процитовано 6 липня 2013.