Пізніше працював у газетах «Радянський флот» і «Червона Зірка», а з 1957 року — в газеті «Правда», де працював у військовому відділі, а з 1972 року став його завідувачем, був власним кореспондентом «Правди» на Кубі, в Югославії і в Афганістані. Публікувався також в «Московських новинах» і в «Известиях», був членом редколегії журналу «Піонер». Працював у Белграді з 1965 по 1971 рік[2].
Був одружений з донькою відомого письменника Павла Бажова Аріадною Павлівною Бажовою, син — Єгор Гайдар, який виконував обов'язки голови Уряду Росії в 1992 році, прийомний син — Микита Матвійович Бажов.
Тимур Аркадійович Гайдар був Почесним гостем і активним помічником Московського Палацу піонерів і школярів імені А. П. Гайдара, розташованого в московському районі Текстильщики.
В останні роки Тимур Гайдар жив у письменницькому селищі Красновидове, там з вертольота розвіяли його прах.
Тимура — батька Єгора я добре знав за спільною роботою в «Правді». Він очолював військовий відділ і тримався від всіх дещо осторонь. Колись служив на флоті, там отримав військове звання і, працюючи пізніше кореспондентом «Правди» на Кубі, в Югославії та інших місцях, отримував нові зірочки офіцера запасу. Відділ він очолював вже в мундирі з погонами капітана першого рангу.
На одну з редакційних нарад Тимур прийшов в новенькій формі контр-адмірала. Сів серед нас на стілець в глибині залу. Нарада йшла як завжди, а коли закінчувалася, хтось голосно сказав головному редактору «Правди» Афанасьєву:
- Вікторе Григоровичу, а Гайдар у нас отримав звання контр-адмірала...
- Так? - вигукнув Афанасьєв і, оглядаючи зал, побачив Гайдара. - Встань, здайся народу, Тимуре!
Гайдар піднявся - низенький, товстенький, лице і лисина - кольору буряка. Нашого колегу, схоже, постійно супроводжував високий тиск.
Афанасьєв довго дивився на нього оцінюючим поглядом, потім єхидно сказав:
- Так, Тимур, на контру ти, звичайно, схожий. А ось на адмірала - анітрохи!
Лауреат Гайдарівської премії 1981 року[5] — за велику роботу з військово-патріотичномуго виховання дітей і підлітків.
Один з притулків популярного туристичного маршруту в районі Піднебесних Зубів названий на честь контр-адмірала Т. А. Гайдара — притулок «Адміральський».
Бібліографія
Поход из Невы вокруг Европы. М., Воениздат, 1955
Из Гаваны по телефону. М., Молодая гвардия, 1967.
Берег, небо, океан. — М.: изд. ДОСААФ, 1982.
Под афганским небом. Из записок военного корреспондента — М.: Советская Россия, 1981. — 88 с., 50 000 экз.
Грозы на юге — М.: Воениздат, 1984. — 272 с., 65 000 экз.
Голиков Аркадий из Арзамаса. Документы. Воспоминания. Размышления. — М.: Политиздат, 1988. — 320 с. — 200 000 экз. — ISBN 5-250-00020-7.
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 2 січня 2020. Процитовано 27 вересня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Михаил Полторанин. Власть в тротиловом эквиваленте. Наследие царя Бориса. — М.: Эксмо, Алгоритм, 2010. — С. 238-239. — (Политические тайны XXI века). — ISBN 978-5-699-44961-3
Барсуков И. И., Йолтуховский В. М., Кондрашов А. Б. Адмиралы и генералы Военно-морского флота. Руководители структур политической и воспитательной работы. Биографические хроники (1917—2013). — М. : «Кучково поле», 2014. — С. 97. — ISBN 978-5-9950-0408-0.
