Вілла «Диво»

Вілла «Диво»
44°24′11″ пн. ш. 34°59′47″ сх. д. / 44.40306° пн. ш. 34.99639° сх. д. / 44.40306; 34.99639
КраїнаУкраїна
МістоСімеїз, Крим
Тип будівлівілла
Стильнеоренесанс
БудівельникСеменов Яків Павлович
Перша згадка1902 рік
Початок будівництва1902
Побудовано1905 (ймовірно)
Будівлі:
жилий корпус, вежа
Станжилий будинок
Вілла «Диво». Карта розташування: Автономна Республіка Крим
Вілла «Диво»
Вілла «Диво»
Вілла «Диво» (Автономна Республіка Крим)
Мапа

Вілла «Диво» — вілла кінця XIX — початку XX століття в стилі неоренесанс[1], пам'ятка архітектури в кримському містечку Сімеїз.

Історія

Найперша із вілл, зведених за проектом «Новий Сімеїз», має історію, яка тісно пов'язана із розбудовою курортної зони в Сімеїзі (з середини ХХ століття) та його історією останнього століття. Мешканці містечка і приїжджі вважають її місцевою пам'яткою історії та архітектури[2].

Передісторія

В Російській імперії було заведено, що вельможі, особливо царі, жалували своїм підлеглим чималі наділи землі, зазвичай, з народом, що там жив. Найбільше такій вислузі раділи військові, адже після кожної вдалої військової кампанії імперія обростала землями, які й розподілялися між загарбниками. Так на кримські землі й прийшли землевласниками: російські графи, царські німці-вислужники та поселенці, кавказькі князі, купецькі роди та попи.

Саме так сталося і в Сімеїзі, після російсько-турецької війни (1768—1774 роки) більшість турків-османів з Кримського півострова подались в Османську імперію. Російська імператриця Катерина ІІ віддячувалася своїм підданим-військовим, наділивши сімеїзькими землями: князя Наришкіна, графа Потоцького, графа Мілютіна, князя Кочубея, графа Ревеліоті, графа Мордвинова[3]. Невдовзі на ці землі навідався російський промисловик і мільйонер Сергій Іванович Мальцев, йому сподобалось це місце і він вирішив збудувати тут курортну зону, витративши на це чимало зусиль. Вже в 1894 році його діти управляли в Сімеїзі землею в 567 десятин, отримавши її у спадщину.

Брати Мальцеви (столичні придворні) не мали серйозних намірів на такий спадок і вирішили продати маєток, але на таку величезну ділянку не знайшлось покупців, тому брати додумались продавати його по частинам. Та перш ніж виставити ділянки на продаж, Мальцеви провели ландшафтні та геологічні дослідження, провівши водогін, каналізацію, мостили вулиці. І вже тоді, коли вони запропонували паї на дачі в селищі (в якому часто відпочивала царська родина), покупців знайшлось багато (до 1913 року з 167 ділянок залишилися непроданими тільки 78).

Розпродавши більшість землі, Мальцеви ще подарували містечку парк (успадкований від батька), адже брати отримали багато прибутків від земельної оборудки. Нові власники паїв були заможними, тому хизувалися, що можуть жити ближче до царської родини, а для більшої престижності ще й запросили для своїх вілл відомого архітектора Миколу Петровича Краснова, який спроектував Лівадійський палац. Отож, зовсім скоро, в містечку Сімеїз постав комплекс відпочинкових будинків, що відповідали естетиці російської палацової архітектури ХХ століття[4].

Закладка вілли

Першу ділянку землі нового перспективного курорту (у 669 квадратних сажнів) купив 1902 року Володимир Петрович Семенов, ймовірно, порадником йому став брат, який був упорядником і будівельником у братів Мальцевих в їхньому новому задумі. Покупку паю навмисне зробили в день заснування курортного містечка Новий Сімеїз[5].

Проектом і будівництвом вілли керував Яків Петрович Семенов (брат Володимира Петровича). І ось, через декілька років, у Сімеїзі постала велика, розкішна вілла на 19 кімнат, яка отримала назву «Диво». Призначенням маєтку було не тільки особисте проживання власників, вони організували тут пансіон, лише згодом Семенов почав здавати усю віллу (і це давало хороший прибуток).

Розквіт

Оперативне зведення будинку і облаштування вілли стало вирішальним для майбутнього курорту. Візитівка Сімеїзу спонукала до рішучих дій майбутніх власників паїв та вілл. «Диво» привертало увагу й відпочивальників, які селилися в його опочивальнях і власникам доводилося з кожним роком збільшувати кількість кімнат, відведених під пансіон. Відтак Семенови купили в 1916 році, поруч, іншу ділянку, на якій збудували невеличкий будинок, де Володимир Семенов жив з сім'єю (роками пізніше, тут зробили кузню, яка до сьогоднішніх днів не збереглася)[6].

Наприкінці 1917 року, 16 листопада, Володимир Семенов продав дачу з будиночком міщанам з Борисоглєбська, братам Болховітіновим: Олексію, Василю і Дмитру. Ймовірно, цей продаж спонукали революційні хвилі, або ж інші фінансові чинники. Адже, через півроку, 14 серпня 1918 року Семенови викупили в Івана Мальцева пай на 486 квадратних сажнів, а 3 січня 1920 році в А. Б. Буржинської ділянку площею 761 квадратних сажнів.

Радянські часи

Після приходу в 1921 році більшовиків всі дачі і пансіонати в містечку стали націоналізовані. В окремих віллах були облаштовані вже радянські пансіонати і санаторії, а в найкращих поселилися партійні функціонери зі своїми сім'ями. Саме така доля випала на віллу «Диво», яка стала помешканням для більшовиків. Роками пізніше, радянська влада розділила її на багато маленьких квартир, і вона перетворилася на простий будинок з «комуналками»[7].

Сучасність

Сучасна вілла «Диво» продовжує використовуватися за своїм цільовим призначенням, як задумали перші її власники. В одних квартирах живуть прості мешканці Сімеїзу, а інші — як пансіон. Вони мають можливість зі своїх вікон або вежі насолоджуватися краєвидами моря, а також відпочивати в затишку внутрішнього дворику[8].

Будинок № 72 знаходиться на західній околиці містечка Сімеїз, по вулиці Радянській. Рішенням КО від 20 лютого 1990 року вілла «Диво» занесена у список архітектурних пам'яток місцевого значення[9]

Власники садиби

За всю свою історію вілла «Диво» перебувала в приватній та державній власності:

  • 19 травня 1902 року — 16 листопада 1917 року — Володимир Петрович Семенов (детальних даних про нього не віднайдено) брат головного будівничого Сімеїзу. Після продажі дачі, в 1917 році, частиною коштів викупив дві ділянки (по сусідству одна одної) з наміром побудувати новий будинок, але прихід більшовиків усе перекреслив і Семенови покинули все напризволяще, а про них далі нічого вже не відомо[10].
  • 16 листопада 1917 — 1921 роки — Брати Болховітіни (Олексій, Василь, Дмитро) маловідомі міщани з Борисоглєбська придбали дачу і будинок поруч неї.[11]
  • з 1922 року — Сімеїзька селищна рада (в різних її конфігураціях), як за радянських часів, так і за незалежної України перетворила дачу в комунальний будинок[12].

Опис будівлі

Архітектурний ансамбль першої сімеїзької вілли задумав і втілив — Семенов Яків Павлович, без якого не проводилося жодне будівництво курорту Новий Сімеїз[13]. Головний елемент — середньовічна вежа. Двоповерхова споруда вілли, схожа на середньовічний замок на східних схилах гори Кішка.

Земельна ділянка знаходилася у підніжжі гори, відтак вона мала багаторівневий вигляд. Щоби будувати будинок Яків Семенов змушений був зважати на місцевий ландшафт, тому йому довелося змурувати вирівнювальний майданчик (який мимоволі став цоколем) і вже на ньому розміщалася вся споруда. На цоколі уже зводилися стіни. За формою — це прямокутна будівля, складена із двох корпусів такої ж форми: жилий двоповерховий та корпус із чотириповерховою вежею. Фасад дачі повернений на зовні, в сторону вулиці[14].

Двоповерховий корпус знаходився по праву сторону будівлі, утворюючи внутрішній дворик усієї садиби. З фасаду, на ньому можна побачити дерев'яні балкони із зображенням мальтійського хреста, широкі і вузькі вікна (прямокутні, округлі, овальні, квадратні за формою) із віконними прорізами оформленими ліпниною та декоративні вежі-димоходи (так автор декоративним елементом підкреслив головну ідею — вежу будівлі).

Центральна візуальна вісь дачі — корпус з чотириповерховою вежею з парапетом, що примикає до скали. Подовженість корпусу приховується контурами вежі на фасадній стороні, та горизонтальним шаруванням (у вигляді балкончиків, відкритих терас). Характер вежі передають вузькі вікна та середньовічні зубці на даховому карнизі вежі.

Див. також

Примітки

  1. ↑ Побудована в стилі неоренесанс з елементами європейської замкової архітектури. Архів оригіналу за 24 квітня 2015. Процитовано 30 липня 2015.
  2. ↑ Основні визначні пам'ятки Сімеїзу — це численні аристократичні вілли початку ХХ століття. І це не дивно, адже в кінці ХІХ — початку ХХ століть це місце вважалося одним з найпрестижніших курортів для вищого суспільства в Російській Імперії. Найбільш цінні пам'ятки архітектури в Сімеїзі — це вілли «Ксенія», «Мрія», «Диво». Але найбільший інтерес викликає саме «Ксенія», яка колись була візитною карткою селища. Архів оригіналу за 2 січня 2018. Процитовано 30 липня 2015.
  3. ↑ Сімеїзькі землі поділили між собою: князь Наришкін, граф Потоцький, граф Мілютін, князь Кочубей, граф Ревеліоті, граф Мордвинов. У 1828 році заводчик і землевласник І. А. Мальцов в Сімеїзі купив 30 десятин землі у Ф. Д. Ревеліоті. Архів оригіналу за 31 грудня 2017. Процитовано 30 липня 2015.
  4. ↑ «Новий Сімеїз, що займає західну частину маєтку, виник в 1903 році, продається ділянками, і розрісся в значне селище з 45 красивими дачами, розташованими правильним амфітеатром над „Дівою“ і „Ченцем“ — оригінальними скелями, мальовничо обмежуючими прекрасний пляж цього курорту» Г. Москвич «Путеводителе по Крыму» 1913 р. Архів оригіналу за 8 грудня 2017. Процитовано 3 серпня 2015.
  5. ↑ Придбання 19 травня 1902 ділянки в Сімеїзі В. П. Семеновим для побудови дачі приурочено до дати заснування курортного селища Симеїз. Архів оригіналу за 11 квітня 2016. Процитовано 30 липня 2015.
  6. ↑ З часом Володимир Петрович почав здавати всю віллу Диво відпочиваючим, а для своєї сім'ї звів в 1916 році невеликий будиночок на іншій ділянці. 16 листопада 1917 обидві дачі були продані Боржоглебським міщанам — Олексію, Василю і Дмитру Болховітінов. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 30 липня 2015.
  7. ↑ В даний час «вілла Диво» це багатоквартирний житловий будинок. Архів оригіналу за 5 лютого 2015. Процитовано 30 липня 2015.
  8. ↑ Зараз вілла «Диво» є однією з найпривабливіших пам'яток Сімеїзу[недоступне посилання з червня 2019]
  9. ↑ Пам'ятники архітектури місцевого значення АР Крим. Частина 3. Архів оригіналу за 9 грудня 2017. Процитовано 30 липня 2015.
  10. ↑ …коли політична ситуація нормалізувалася, то В. П. Семенов знову купив дві ділянки землі: 14 серпня 1918, площею 486 кв. —саж. у І. С. Мальцова і 3 січня 1920, площею 761 кв. саж. у А. Б. Буржинський. А наприкінці 1920 року кинув все і виїхав з Сімеїзу. Архів оригіналу за 10 вересня 2019. Процитовано 7 червня 2022.
  11. ↑ Земельний пай придбаний 19 травня 1902 (цей день вважають датою заснування курорту). Через кілька років брат землевласника і головний зодчий Сімеїзу Я. П. Семенов побудував тут дачу в дусі середньовічних європейських замків…… 16 листопада 1917 обидві дачі були продані Боржоглебскім міщанам — Олексію, Василю і Дмитру Болховітінов.
  12. ↑ Після націоналізації майна в Криму, вілла «Диво» була розділена на багато маленьких квартир. Архів оригіналу за 25 липня 2018. Процитовано 3 березня 2022.
  13. ↑ У 1906 році з ініціативи Я. П. Семенова була створена «Спільнота благоустрою селища», почесним членом якого він був. Всього до 1913 року за проектами (частина з них — у співавторстві з Н. П. Красновим) Якова Семенова були побудовані 18 з 38 дач Нового Сімеїзу, при цьому навряд чи в селищі в цей період було зведено хоч одну будівлю, до якої не мав би відношення «військовий інженер» Семенов. За свою роботу Яків Петрович отримав звання генерал-майора. Архів оригіналу за 26 липня 2020. Процитовано 7 червня 2022.
  14. ↑ Фасад вілли звернений до вулиці — на перехожих дивиться увінчана зубцями чотириповерхова вежа і двоповерхове крило. Архів оригіналу за 4 серпня 2017. Процитовано 30 липня 2015.

Джерела

  • «Памятники культуры и истории УССР». Наукова думка. —Киев. 1987.;
  • М. М. Петрова «Симеиз: путешествие по старым дачам». Путівник, «Сонат», 2006, 176 ст. ISBN 966-8111-65-6.
  • Григорій Москвич «Путеводитель по Крыму». Путівник, «Редакция „Путеводителей“», 1911;
  • Кузьменко В. М. «Новый–Симеиз и его окрестности на Южном берегу Крыма». «Т-во скоропечатны А. А. Левинсон», 1913 — 77 стор;
  • Кузьменко В. М. «Очерки Южного берега и горной части Крыма».

Посилання