Ця сторінка є офіційним правилом української Вікіпедії. Її зміст узгоджено дописувачами й ухвалено як стандарт, якого мають дотримуватись усі користувачі.
Увага: перш ніж редагувати цю сторінку, будь ласка, переконайтесь, що ваші зміни відображають консенсус. Якщо ви не певні щодо ваших дій, обговоріть їх заздалегідь на сторінці обговорення.
Ця сторінка призначена для користувачів, які створюють статті про топоніми, і висвітлює основні поради, як слід називати статті з цієї тематики. Метою правил є спрощення процесу іменування статей про топоніми шляхом надання таким статтям узгодженого й уніфікованого вигляду й уникнення неоднозначностей. Зазвичай, коли ви іменуєте статті, слід надавати перевагу тій назві, яка буде легко зрозумілою більшості українськомовних читачів і не матиме неоднозначних тлумачень.
Офіційна назва топоніма — назва топоніма, яка записана в офіційних документах тієї країни, де розташований топонім, і використовується як обов'язкова назва в усіх державних документах. Офіційною назвою топоніма може також вважатись перекладена назва іншою мовою.
Усталена назва — поширена в народі назва топоніма, яка широко вживається в побуті і може не відповідати офіційній назві.
1. Загальні положення
1.1.Топоніми записуємо відповідно до правопису географічних назв[1] і Закону Україну «Про географічні назви»[2], також повинно узгоджуватись із авторитетними джерелами (словниками, енциклопедіями тощо).
1.2. Статтю слід називати за офіційною назвою топоніма, записаною в нормативних документах. Назва мусить містити головне слово, за яким топонім будуть шукати.
уточнення в дужках подаються, коли офіційні назви українською мовою передаються однаково і не існує слов'янського еквівалента у випадках розрізнення: Санта-Фе (Аргентина), Санта-Фе (провінція);
уточнення є невід'ємною частиною назви, коли головне слово виступає прикметником і не вживається без загальної назви[1] (Бенгальська затока).
1.4. У випадках з іншомовними назвами, які не мають слов'янського еквівалента, слід застосовувати лише головне слово офіційної назви задля досягнення найкоротшої назви[5], або ж за наявності омонімів, слід використовувати слова-уточнювачі.
1.5. У разі декількох омонімів, один з яких є населеним пунктом, а інші — географічними об'єктами, на яких або в яких він розташований, назву населеного пункту слід писати без уточнення лише в тому випадку, коли він має велике історичне чи адміністративне значення. При цьому інші географічні об'єкти іменуються з уточнювальним словом[3]. За наявності декількох населених пунктів з однаковою назвою пріоритет має населений пункт, який має велике історичне чи адміністративне значення[6].
1.6. Якщо існує декілька омонімів і ні в кого немає переваги за історичним чи адміністративним значенням, то всі вони повинні подаватись із використанням слів-уточнювачів[7].
1.7. Для іменування статей про топоніми, назви яких в іншомовних варіантах містять прикметники на означення розмірів, взаємного розміщення та сторін світу, що виступають у складі географічних назв, ці прикметники перекладаються[1]. Правило не застосовується щодо назв топонімів, у яких прикметникова частина передається в неперекладеному вигляді як частина складного слова:
1.8. Для іменування топонімів, які розташовані на кордоні двох держав і мають різні назви з кожного боку, слід вживати більш усталену або більш поширену назву.
2. Ороніми
Ороніми — топоніми, які стосуються основних форм рельєфу[8].
2.1. Усі назви подаються в усталеній нормі написання назв:
якщо назва об'єкта вміщує головне слово-прикметник, воно подається першим (Кримські гори, а не гори Кримські);
якщо відбувається увласнення, то воно подається другим після слова-уточнювача (хребет Черського, а не Черського хребет);
у неслов'янських назвах подається назва, яка може і не містити слова-уточнювача, але яка є усталеною у вживанні (Анди, а не гори Анди);
у разі існуванні омонімів, один з яких є орографічним, слід вживати уточнення в дужках (Берда (гора), Берда (річка)).
2.2. У випадку іменування статей про гірську вершину, можна подавати усталений український варіант її назви. Якщо його не існує, тоді назва має відповідати офіційній тієї країни, де ця вершина розташована.
Наприклад
Кам'яна гора (гора пишеться з маленької літери, тому що його слово відсутнє в офіційній назві і вживається для уточнення, тобто гора Кам'яна).
село Кам'яна Гора, де Гора пишеться з великої літери, тому що є невіддільною частиною назви.
2.3. У разі існування декількох оронімів, які є омонімами в межах однієї країни, їхні назви слід уточнювати за належністю до окремих орографічних одиниць (хребтів, масивів). І навпаки, якщо топоніми знаходяться в межах однієї орографічної одиниці, але в межах різних країн, слід уточнити за країною.
Наприклад
Кам'яна гора (Уральські гори) чи Кам'яна гора (Алтай)
2.4. Якщо існує декілька оронімів, які розташовані в межах однієї країни та в межах однієї орографічної одиниці, можна уточнювати за розташуванням географічного об'єкта щодо адміністративних одиниць регіону. У разі існування населених пунктів цього регіону з такою ж назвою, проблеми не виникне, адже у офіційній назві населеного пункту з великої літери пишуться обидва слова.
Наприклад
Якщо існує декілька оронімів з назвою Кам'яна гора в межах Росії та в межах Уральських гір, то слід уточнювати так → Кам'яна гора (Свердловська область) чи Кам'яна гора (Челябінська область).
У разі існування населених пунктів буде → Кам'яна Гора (Свердловська область) чи Кам'яна Гора (Челябінська область)
3. Гідроніми
Гідроніми — топоніми, які стосуються гідрологічних об'єктів (морів, річок, озер тощо).
3.1. Усі назви подаються в усталеній нормі написання назв:
якщо назва об'єкта містить головне слово-прикметник, воно подається першим[1] (Чорне море, а не море Чорне);
якщо відбувається увласнення, то воно подається другим після слова-уточнювача (Море Лаптєвих, а не Лаптєвих море);
у неслов'янських назвах подається назва, яка є усталеною у вживанні (Гурон, а не озеро Гурон), і може не містити уточнювального слова;
3.2. У випадку іменування статті про річку, пріоритет надається усталеному українському варіанту назви. Якщо такого не існує, слід подавати офіційну назву тієї країни, де вона протікає; якщо річка протікає по території декількох країн, слід давати назву з тієї країни, де річка має найбільшу ділянку течії.
Наприклад
Німан — усталена українська назва, хоча у країнах, де річка тече, її називають інакше (лит.Nemunas, біл.Нё́ман, рос.Неман)
3.3. У разі існування декількох гідронімів, слід уточнювати їхнє розташування. У разі однакових назв річок слід уточнювати їхню приналежність як приток[9].
3.5. У разі іменування гідронімів, які мають прикметник як головне слово у назві, його слід вживати разом з родовим словом («озеро», «лиман» тощо), яке пишеться з малої літери[1].
Ойконіми — топоніми, що стосуються населених пунктів.
4.1. При назві населених пунктів перевага надається вищим за статусом, тобто найвищий статус мають міста, нижчу сходинку посідають містечка (або селища міського типу чи інші, які в окремих країнах прирівнюються до міста), селища та сільські поселення (у різних країнах мають різні назви).
4.2. У випадку існування декількох омонімів, один з яких є вищим за статусом (наприклад, місто), то цей населений пункт може іменуватися без уточнення. Усі інші населені пункти матимуть уточнення[3]:
якщо такий населений пункт один — за допомогою слів, що відображатимуть статус топоніма (смт, село, хутір тощо);
якщо таких населених пунктів кілька — за приналежністю до окремих адміністративних одиниць.
4.3. У разі існування кількох населених пунктів однакового статусу (незалежно від його рівня) слід зазначати уточнення адміністративних одиниць, в межах яких вони розташовані. Для уточнення однойменних топонімів в межах однієї адміністративної одиниці слід використовувати одиницю нижчого порядку.
4.4. Для сільських поселень, що розташовані на території України, Росії та Білорусі, для уточнення розташування населеного пункту слід зазначати район. У випадках кількох населених пунктів з однаковою назвою в межах одного району (хоча це і протирічить Законам України[10]) слід уточнювати за адміністративними одиницями третього порядку (сільські ради, сільські поселення тощо). Це правило застосовується в разі, якщо в країні є більше одного населеного пункту з однаковими назвами. Якщо в країні один такий населений пункт, то застосовуються норми п.4.5.
При існуванні декількох однойменних сіл в різних районах, але які перебувають в складі лише однойменних сільських рад, у назві кожного села слід уточнювати і сільську раду і район.
4.5. Для населених пунктів інших країн уточненням виступає адміністративна одиниця першого порядку, а за відсутності омонімів, можна подавати як уточнення саму країну.
4.6. Якщо існує декілька населених пунктів з однаковою назвою, але один з них є історично відомим та адміністративно вищим, то цей населений пункт буде іменуватись без уточнюючих слів, а всі інші слід уточнювати за адміністративними одиницями країни[3]. Це стосується і тих випадків, коли населений пункт має однакову назву з адміністративними одиницями. Якщо ж декілька населених пунктів мають однакове адміністративне чи історичне значення і не можливо визначити їхню значимість, такі населені пункти подаються із словами-уточнювачами.
4.7. Якщо існує декілька населених пунктів з однаковою назвою, але з різним статусом, і вони не мають історичного чи адміністративного значення, або всі вони розташовані в межах однієї адміністративної одиниці (що унеможливлює уточнення шляхом вказання адміністративної одиниці), то їх слід подавати з уточнювальними словами, що будуть вказувати на їхній статус.
Правила іменування статей про вулиці прописані тут. Їх також можна використати при іменуванні статей про інші урбаноніми — площі, сквери, провулки, проїзди, заїзди, тупики тощо.
Правопис географічних назв повинен узгоджуватись з авторитетними джерелами (словниками, енциклопедіями тощо). Для населених пунктів України — з офіційними джерелами державних органів влади України.
У разі суперечностей між зазначеними джерелами або відсутності у них назви, рішення приймається шляхом аналізу причин розбіжностей між джерелами і обирається та назва, яка найбільше відповідає:
↑ абвгдНАН України, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Ін-т української мови (2015). Український правопис. К.: Наук. думка. с. 138—150. ISBN978-966-00-1509-8. Процитовано 08.08.2017.
