Шимоновичів — від 1898 року, на честь львівської родини вірменського походження, а саме з приводу святкування 340-ліття з дня народження одного з відомих представників родини Шимоновичів доби Ренесансу — Шимона Шимоновича, польського латиномовного поета, філолога, культурного діяча[8].
У забудові вулиці Мельника переважають архітектурні стилі — сецесія, конструктивізм. Декілька будинків внесено до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення:[4]
№ 1/3 — будинок із неоренесансним аттиком споруджений перед першою світовою війною для потреб XI міської математично-природничої гімназії імені Снядецьких[10] за проєктом архітекторів Альфреда Захаревича та Юзефа Сосновського. На часі польського повстання 1918 року проти ЗУНР в будинку гімназії містився один з осередків спротиву польського студентства[11]. Від повоєнних часів (після 1945 року) тут діяли російська середня школа робітничої молоді № 2 та середня школа № 17 міського відділу народної освіти із російською мовою викладання[12]. До 19 серпня 2019 року — Львівська середня загальноосвітня школа I—III ступенів № 17[13], нині — ліцей № 17 Львівської міської ради[14].
№ 5 — наріжний будинок споруджений 1909 року за проєктом архітектора Кароля Ріхтмана-Рудневського. В будинку зберігся класичний вітраж овальної форми, видовжений по горизонталі. На тлі прямокутних модулів безбарвного скла розташована центрова композиція з рожево-червоних квітів та зелених листків шипшини[15].
№ 6 — будівля колишньої бурси Товариства взаємодопомоги приватних службовців. Директором Товариства був Станіслав Якуб Баль, громадський діяч, педагог, директор Товариства взаємної допомоги приватних офіціалістів, публіцист. У міжвоєнний період тут містився дитячий садок для дітей учасників польсько-української війни 1918—1919 років. У повоєнний час тут також розташували дошкільну дитячу установу. Від початку 1960-х років це звичайний житловий будинок. Будинок бурси зберігся й донині, але значно перебудований[8].
№ 7 — вілла збудована у 1905 році в карпатському стилі з елементами сецесії, з гарними різьбленими верандами за проєктом архітектора Августа Богохвальського на замовлення директора Міського театру Людвіка Геллера. Вілла внесена до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 2680-м[4]. Нині тут міститься дитячий клуб «Медея» та гурток «Вокальний ансамбль „Перлинка“»[16].
№ 8б — одноповерхова нежитлова будівля, яку реконструйовано під офісно-торговельне приміщення[17]. 2 жовтня2020 року за цією адресою відкрився магазин самообслуговування торгової мережі «Рукавичка»[18].
№ 18 — спортивний комплекс «Україна» складається з палацу ігрових видів спорту та відкритих тенісних кортів. Будівництво кортів на вулиці Мельника тривало протягом 1925—1927 років і 3 липня 1927 року відбулося урочисте відкриття кортів. До появи кортів найбільше спричинився голова спортивного клубу «Погонь» граф Володимир Дідушицький та радник Казімеж Бистшоновський. Корти належали спортивному клубу «Погонь». У 1929—1930 роках, ближче до нинішньої вулиці Мельника, збудували стадіон на 1500 глядачів з ґрунтовим покриттям, який призначався для проведення спортивних ігор, зокрема, волейболу. Також до складу спорткомплексу «Поґоні» входили адміністративний двоповерховий будинок, невеликий трав'яний майданчик при ньому та стометрова бігова доріжка[19].
1945 року спорткомплекс «Поґоні» перейшов у розпорядження профспілкового спортивного товариства «Спартак» і відтоді палац спорту мав назву «Спартак», а від нього 1987 року — до львівського фізкультурно-спортивного товариства «Україна»[19]. 1985 року розібрано колишній адміністративний будинок, а на терені стадіону, за проєктом архітекторів Мирослава Трача, Миколи Габреля та Олександра Казанцева, розпочали спорудження Палацу ігрових видів спорту, який завершено у 1986 році[20]. Вестибюль оздоблений керамічним панно на спортивну тематику (автори — художники М. Гладкий, А. Капиш та архітектор В. Шпак). 1986 року також споруджено криті тенісні корти з трибунами на 350 глядачів[21].
За часів незалежності просторий зал палацу спорту «Україна» використовувався для проведення різноманітних міжнародних та регіональних промислових виставок[19]. До 2016 року палац спорту перебував у державній власності, а його власником було «Об'єднання профспілок Львівщини». Згодом був приватизований ТзОВ «Палац спорту Україна». У другій половині 2018 року розпочато реконструкцію палацу спорту. В проєкті комплексу передбачено поле для міні-футболу, зали для спортивних та дитячих секцій, також працюватимуть класи дошкільного дитячого розвитку та два басейни. На місці кортів збудують нову частину спорткомплексу, а корти перенесуть на дах будівлі та адаптують їх для різних погодних умов[22]. Також передбачено будівництво з боку вул. Єфремова підземного паркінгу, розрахованого на 70 автомобілів[23].
№ 20 — вілла внесена до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 2681-м[4]. На початку 2010-х років тут містилося ательє-студія Тетяни Лупак та крамниця «Кокетка». Нині тут піцерія-бістро «Бона» та кондитерська «Тортюфель».
№ 21 — вілла. За архівними документами ділянка у 1935 році належала фундації імені М. Позовської. Згодом будинок перейшов до власності доктора Людвіка Ебермана, для якого у 1938 році і спорудили цю віллу. Вілла споруджена у стилі функціоналізму за проєктом архітектора Анджея Фридецького[24]. Тодішня вулиця Шимоновичів була привабливою для місцевої еліти і буквально вздовж всієї вулиці розташувалися вілли відомих людей[25]. За радянських часів тут діяв дитячий садок, а сам будинок перебував на балансі Міністерства оборони, втім у 1990-х роках його продали[26]. Більше 15 років кам'яниця просто розвалюється[24]. У 2018 році забудовник — благодійний фонд «Лабораторія соціального новаторства» добудував новий поверх без погодження в управлінні архітектури, за що був оштрафований на значну суму. Нині благодійним фондом планується будівництво комплексу творчого центру дитини та юнацтва з розбудовою існуючого будинку[27].
11 квітня2013 року Львівська міська рада затвердила детальний план території району забудови, обмеженої вул. Андрія Мельника, Академіка Сергія Єфремова, Київською, Генерала Тараса Чупринки у складі з розробленою планувальною структурою забудови території, планом червоних ліній вулично-дорожньої мережі, схемою функціонального зонування території (планом зонування території) з визначенням містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок, пропозиціями з інженерного забезпечення та захисту території, заходами щодо дотримання санітарно-гігієнічних, протипожежних нормативів, вимог з ліквідації аварійних ситуацій та реалізації детального плану території[28].
Транспорт
Ще в 1907 році вулицею була прокладена трамвайна колія, яка відтоді діє безперервно. Кінцева зупинка трамвайного маршруту у 1907 році розташовувалася на вул. 29 Листопада (нинішня вул. Коновальця) навпроти вілли «Гражина»[29].
↑Грималюк Р. Вітражі Львова кінця XIX — початку XX століття / Р. М. Грималюк; Інститут народознавства НАН України. — Львів: [б.в.], 2004. — С. 205. — ISBN 966-02-2844-9.
