Британську промисловість уразила економічна криза 1857—1858 років, яка набула характеру всесвітньої. У 1861—1862 роках настала глибока депресія. Це сталося в дні виставки 1862 року. Ось свідчення сучасника, написане в день її відкриття[1]:
Справи дуже погані… Манчестер зовсім у крайності. Ланкашир зовсім знемагає. Треба ж так, щоб свято промисловості святкувалося саме в ту годину, коли промисловість зазнає тяжкої кризи.
Громадянська війна в США, що почалася 1861 року, призвела до призупинення надходження американської бавовни до Англії. Це викликало масові закриття бавовняних фабрик[2]. Але англійське керівництво зробило все, щоб виставка відбулася.
Місцем виставки обрано Південний Кенсінгтон у Лондоні, де сьогодні стоїть музей природознавства. Будівництво цегляних будівель (з використанням 12 000 тоннчавуну) на 21 га обійшлася в £300 тисяч, виручених зі Всесвітньої виставки 1851 року[6]. Будівлю звели за 12 місяців, коштувала вона більше 2,5 млн фунтів стерлінгів[3]. Художні галереї зайняли три боки південної зони, де особливу увагу приділили освітленню, щоб не допустити відблисків. Слідом йшли «Виробничі будівлі», об'єднані під скляними куполами 45×80 м — найграндіознішими на той момент. Фахверкова «Машинна галерея» була єдиною будівлею, пізніше перенесеною на Прінс-Консорт-Роуд[7].
Ротонду, що підтримувала скляний купол, увінчувало гасло[4]:
О Боже! Від тебе сходять на Землю багатства і слава. Ти царюєш над усім, у правиці Твоїй полягає могутність і сила, і тільки ти один можеш зробити людину великою!
1 листопада 1862 року відбулася офіційна церемонія закриття, проте виставка для відвідувачів залишалася відкритою до 15 листопада 1862 року. Виставку відвідали близько 6,1 млн осіб із запланованих 11 млн[4].
Парламент відхилив пропозицію уряду придбати будівлі виставки, які пізніше продано й використано в будівництві палацу Александри[9].
Була також низка менш масштабних товарів: тканини, килими, скульптури, меблі, посуд, порцеляна, вироби зі срібла і скла, шпалери[5].
Художня виставка вперше проводилася повномасштабно, окремо від промислових експонатів[4]. Свої художні роботи представив Вільям Морріс[2]. Уперше за всю історію виставок свої картини представила Туреччина: син турецького посла Пол Мусурус-Бей (1840—1927)[11] виставив портрети і картини повсякденного турецького життя[12].
ХарківськійВільям Інґланд[en] зробив 350 стереозображень виставки для Лондонської стереоскопічної компанії. При цьому він використав новий колодієвий процес. Ці знімки продавали охочим у коробках, а спеціальний посланець доставив їх королеві, яка змогла оцінити виставку, не зупинивши свого трауру за чоловіком[14].
Лондонська залізнична компанія представила пасажирський Експрес № 531 «Пані озера» (англ.Lady of the Lake). Його «побратим» — локомотив № 229 Watt того ж року став відомим через випадок зі судном Trent[en][15]. «Пані озера», що отримала на виставці бронзову медаль, стала настільки популярною, що весь клас локомотивів почали називати «Панями озера»[16].
Інженер-технолог мануфактурної ради Міністерства фінансів Російської імперії Микола Пилипович Лабзін[17] повідомляв, що на виставці ніяких абсолютно нових механізмів не знайшлося, тому «в століття таких величезних успіхів машинної справи важко очікувати ще чогось нового, що могло б зробити переворот у промисловому світі». Але через кілька років з'явилися електродвигуни, і доба пари почала стрімко поступатися місцем новому виду енергії[18].
У середині виставки, 12 червня[2] / 11 липня[4], кращим з більш ніж 25 тисяч її експонатів присуджено 7 тисяч медалей і 5300 почесних відгуків[2], що більше, ніж 1851 року, але менше, ніж на попередній Всесвітній виставці в Парижі[4]. Оцінки проводилися за 36 категоріями (класами), на які поділили всі виставлені предмети[2].
Вільям Стердейл Бернетт написавши «Оду на відкриття Всесвітньої виставки» (англ.Ode Written Expressly for the Opening of the International Exhibition) на слова Альфреда Теннісона, Меєрбер склав святковий марш «Fest-Ouvertüre im Marschstyl», а Обер — тріумфальний марш «Grand triumphal march». Ці три композиції у виконанні оркестру під керуванням Майкла Кости[en] прозвучали на урочистому відкритті 1 травня 1862 року. Через політичний підтекст, що виражав позицію італійця-композитора, кантату Верді «Inno delle nazioni[en]» не включили до програми відкриття[22]. Вона прозвучала вперше 24 травня 1862 року в Театрі Її Величності[23].
↑[5] — Cambridge University Press, 2014. — Т. 1. — С. 112, 117, 121-122. — ISBN 9781108067287. Архівовано з джерела 28 лютого 2022
↑Taliaferro Preston Shaffner, W. Owen. The Illustrated Record of the International Exhibition ... of All Nations, in 1862. — Cambridge University Press, 2014. — С. 223. — ISBN 9781108068611.
↑Charles Lowe. [9] — T. F. Unwin, 1892. — С. 26. Архівовано з джерела 28 лютого 2022
↑The Works of Giuseppe Verdi / Robert Montemorra Marvin. — Chicago and Milan : University of Chicago and Ricordi, 2007. — Т. 1. — (4) — ISBN 0226853284.
Dishon, Dalit. South Kensington’s forgotten palace : the 1862 International Exhibition Building // 3 vols. : phD thesis. — University of London, 2006. — 8 January.
Hosmer, Harriet Goodhue.Exhibition in 1862 // Once a Week[en] (Series 1) : magazine. — . — Vol. II. — P. 8—9. Архівовано з джерела 28 лютого 2022. Процитовано 28 лютого 2022.
Посилання
EXPO 1862 LONDON. Official website of the BIE(англ.). Bureau International des Expositions. Архів оригіналу за 6 грудня 2020. Процитовано 22.12.2017. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
The Exhibition Building of 1862. British History Online(англ.). London. 1975. с. 137—147. Архів оригіналу за 28 серпня 2014. Процитовано 22.12.2017. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка); Проігноровано невідомий параметр |accessyear= (можливо, |access-date=?) (довідка)