PROFILPELAJAR.COM

Волинські німці
Волинські німці
	Представники німецької громади Житомира, 1913 р.
Раса	європеоїди
Походження	колоністи з Німеччини
Мова	німецька
Релігія	Лютеранство

Волинські німці (нім. Wolhyniendeutsche, Wolyniendeutsche) — одна з етнічних меншин, що проживала на Волині до Другої світової війни.

Історія

Початок колонізації

Першою німецькою колонією на Волині вважається поселення Голендрах у Володимир-Волинському повіті, засноване у 1797 р. У 1804 німці оселилися в Антонівці коло містечка Кунів, у 1817 р. з'явилася колонія Вальдгойм. У Рівненському повіті першою німецькою колонією стала Софіївка, це сталося у 1811 р. До 1840 р. виникло бл. 11 колоній, у наступні 20 років — ще 21 колонія. Найшвидший німецьких колоній розпочався у 1861 р. Протягом 1861—1871 рр. на Волині оселилося бл. 5500 німецький сімей. Якщо у 1862 р. у Волинській губернії проживало 4247 німців, то у 1864 р. — 6343, у 1866 р.- 11542, 1868 р. — 20505. Більшість колоністів були вихідцями з Пруссії та Австрії. Були серед них і німці, переселенці з Привіслянського краю.^[1]

Німці у другій половині ХІХ ст.

Станом на 1871 р. німці проживали у 56 поселеннях Луцького повіту, 31 — Рівненського повіту, 28 — Житомирського, 22 — Новограда-Волинського, 9 — Володимир-Волинського, 8 — Дубенського (вихідці з Пруссії — меноніти). Незначне німецьке населення проживало у Заславському повіті (3 поселення). У Острозькому повіті до 1866 р. існувало дві колонії Ядвінік та Карлсвальд з протестантським населенням голландського походження. У Овруцькому повіті німці проживали у колонії Горщик.^[1]

Німецькі колоністи жило замкнено, майже не контактуючи з місцевим українським населенням. Вони утворили своєрідну «державу в державі» з власним самоуправлінням, школами, храмами. Для вирішенням спірних питань з місцевим населенням залучалися дипломатичні агентства своїх країн походження (Пруссії та дрібних німецьких держав). З понад 20 тис. німців 3/4 не побажали отримувати російське підданство та продовжували проживали як іноземці. Тільки починаючи з 1870-х, після припинення заохочення німецької міграції та згортання пільг для колоністів, вони стали отримувати російське підданство, яке у 1897 р. вже мали абсолютна більшість німців Волині.^[1]

За переписом 1897 р. у губернії було зафіксовано 171 331 осіб з рідною мовою німецькою. Найвища питома вага німецькомовних була характерна для повітів Луцького (30 255 осіб, 12,0 % населення), Новограда-Волинського (38 201 осіб, 10,9 %) та Житомирського (46 922 осіб, 10,8 %). Проживали вони також у повітах Рівненському (24 407 осіб, 8,9 %), Володимир-Волинському (15 739 осіб, 5,7 %) та Дубенському (6 942 осіб, 3,6 %). У Овруцькому та Острозькому повітах німці становило 1,2-1,5 % населення, у інших повітах їх було менше 1 %, найменше (0,1 %) у Старокостянтинівському та Кременецькому повітах. До 1911 р. кількість німців збільшилася до 200 938 осіб, проте їх частка зменшилася до 5,35 %.^[2]

У релігійному складі серед німців абсолютно переважав протестантизм — за переписом 1897 р. протестантами (переважно лютеранами та менонітами) були 98,7 % німецькомовного населення. Римокатоликів серед німців Волині налічувалося 1,5 тис. (0,89 %), православних 0,5 тис. (0,33 %). Більшість німців займалися хліборобством, тваринництвом. До сфер зайнятості Волинської губернії з найвищою питомою вагою німців у 1897 р. відносилися тваринництво та лісництво (14-16 % зайнятого населення губернії), обробка поживних продуктів тваринного та рослинного походження (10,4 %), обробка волокнистих речовин (9,3 %).^[2]

Зайнятість німців Волинської губернії за переписом 1897 р.^[2]
вид зайнятості	кількість зайнятих німецькомовних	питома вага німців
Тваринництво	890	16,0 %
Лісництво	403	14,0 %
Обробка тваринних та рослинних поживн. продуктів	750	10,4 %
Обробка волокнистих речовин	413	9,3 %
Інші види виробництва	78	8,9 %
Землеробство	29 308	7,2 %
Богослужіння християнське неправославне	17	7,1 %
Прислуга, поденщики	4 065	6,4 %
Обробка металів	473	6,3 %
Обробка дерева	539	6,1 %
Наука, література, мистецтво	14	5,5 %
Навчальна та виховна діяльність	317	5,1 %
Добуток руд	8	4,7 %
Будівництво, ремонт	452	4,3 %
Особи, що не вказали заняття	179	4,0 %
Особи, що відбувають покарання, позбавлені волі	62	3,8 %
Бджолярство, шовківництво	10	3,8 %
Хімічне виробництво	44	3,5 %
Обробка мінеральних речовин (кераміка)	116	3,1 %
Доходи з капіталів, нерухомості	320	2,9 %
Вир-во екіпажів та дерев. суден	2	2,8 %
Торгівля питна	41	2,3 %
Обробка тваринних продуктів	57	2,2 %
Кошти від казни, сусп. закладів та приватн. осіб	119	2,0 %
Трактири, готелі, мебл. кімн та клуби	27	2,0 %
Торгівля буд. матеріалами, паливом	48	1,9 %
Лікарняна та санітарна діяльність	35	1,8 %
Виготовлення одягу	421	1,7 %
Чистота та гігієна тіла	40	1,6 %
Особи невизначених занять	73	1,5 %
Пошта, телефон, телеграф	11	1,5 %
Ювелірна справа, живопис, предмети культу	7	1,4 %
Винокуріння, пиво- та медоваріння	11	1,0 %
Торгівля предметами розкоші, науки, мистецтва та культу	2	1,0 %
Збройні сили	521	1,0 %
Поліграфічні виробництва	7	0,9 %
Залізниця	31	0,8 %
Торгівля металічними товарами, машинами, зброєю	3	0,7 %
Візницький промисел	27	0,6 %
Вир-во фізичних, оптичних, хірургічних інструментів	2	0,6 %
Адміністрація, суд, поліція	22	0,6 %
Рибальство та полювання	2	0,6 %
Суспільна та станова служба	8	0,6 %
Торгівля живою худобою	12	0,4 %
Приватна юридична діяльність	1	0,3 %
Торгівля іншими продуктами сільськ. госп.	38	0,3 %
Торгове посередництво	3	0,3 %
Торгівля тканинами та одягом	6	0,3 %
Торгівля без точного визначення	26	0,3 %
Богослужіння нехристиянське	2	0,3 %
Торгівля шкірами та хутрами	1	0,1 %
Торгівля іншими предметами	1	0,1 %
Особи при церквах, цвинтарях та ін.	1	0,1 %
Торгівля зерновими продуктами	2	0,1 %
Самодіяльного населення	40 068	5,7 %

У 1861 р. у володінні німецьких колоністів знаходилося всього 0,1 тис. десятин землі у в 1868 р. — 20 тис. десятин землі, у 1871 — бл. 45 тис., у 1884 р. — 94 тис. і ще 17 тис. у орендному володінні. Станом на середину 1880-х німцям належало бл. 5 % сільськогосподарських земель губернії (полякам 69 %, українцям та росіянам 24 %)^[2]^[3]

Перша світова війна

До Першої світової війни на Волині проживало близько 200 000 німців.

У роки Першої світової війни частина волинських німців була перенесена до Німеччини, інша зазнала великих втрат людських життів, депортацію на околиці царської імперії.

У 1915—1916 роках їх було депортовано до Сибіру і Середньої Азії. Щоб уникнути заслання до Сибіру, багато шлюбів укладалося з українцями.

Десятки тисяч людей померли від холоду, голоду та епідемій. Після революції на Волинь повернулася лише половина виселених.

Міжвоєнний період

Після Першої світової війни відбулася польсько-радянська війна, а територія поселення волинських німців була поділена між Польщею та Радянською Росією в 1921 році . До 1924 року чисельність волинських німців налічувала близько 120 000 людей.

За Всесоюзним переписом населення 1926 року німці становили 7,3 % населення Житомирської округи та 5,0 % Коростенської округи.

Розселення німців у районах Волинської (Житомирської) округи за даними перепису 1926 року:

місто/район	населення	німців	частка
Пулинський район	59 533	15 906	26,7 %
Володарський район	48 607	8 386	17,3 %
Новоград-Волинський район	63 084	8 129	12,9 %
Мархлевський район	40 904	3 575	8,7 %
Романівський район	43 330	3 177	7,3 %
Черняхівський район	51 243	3 167	6,2 %
Ярунський район	36 076	1 887	5,2 %
Троянівський район	38 665	1 338	3,5 %
Потіївський район	41 898	1 263	3,0 %
Баранівський район	44 341	1 017	2,3 %
Радомишльський район	59 424	1 272	2,1 %
Житомир	76 597	713	0,9 %
Коростишівський район	41 486	355	0,9 %
Іванківський район	45 268	109	0,2 %

Розселення німців у районах Коростенської округи за даними перепису 1926 року:

місто/район	населення	німців	частка
Барашівський район	36 160	6 540	18,1 %
Городницький район	41 135	6 724	16,3 %
Ємільчинський район	43 609	5 854	13,4 %
Ушомирський район	59 411	2 978	5,0 %
Олевський район	47 704	1 465	3,1 %
Лугинський район	36 377	845	2,3 %
Коростень	12 012	159	1,3 %
Малинський район	64 219	748	1,2 %
Базарський район	38 038	328	0,9 %
Словечанський район	32 064	111	0,3 %
Народицький район	46 639	65	0,1 %

В радянський період, у 1930 році, в рамках політики коренізації був створений Пул́инський нім́ецький рай́он (нім. Deutscher Kreis Pulin; рос. Пулинский немецкий район) — адміністративно-територіальна одиниця, німецький національний район Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР), з центром у селищі міського типу Пулини, нині — місто Пулини у Пулинському районі Житомирської області.

Район існував у 1930—1935 роках у складі Волинської округи, згодом — пряме підпорядкування УСРР, пізніше — у складі Київської області, а потім — у складі Новоград-Волинської округи Житомирської області УСРР.

У 1935 р. Пулинський район був ліквідований «в зв'язку з економічною слабкістю», «незручністю обслуговування МТС колгоспів, а також адміністративною черезполосицею» за постановою Політбюро КП(б)У «Про Мархлевський і Пулинський райони» від 17 вересня 1935 року і за постановою ВУЦВК під аналогічною назвою від 3 жовтня 1935 р.^[4]

Насправді Мархлевський польський та Пулинський німецький райони були ліквідовані за очевидними політичними мотивами.

Друга Світова війна

Після початку Другої Світової війни у 1939 році з польської території волинських німців разом із галицькими німцями (загалом близько 45000) було переселено до Вартегау.

Із угод про відселення, що з 1939 по 1941 рік були узгоджені між Радянським Союзом і Німецьким рейхом, етнічні німці (близько 44600), які проживали в 1939 в радянській частині Волині, були виключені.

З жовтня 1943 р. по травень 1944 р. їх переселили служби СС як адміністративних переселенців спочатку до Білостока, а потім до Вартегау.

Після 1945 року

Частина волинських німців, переселених у 1943—1944 роках в Німеччину, після поразки Німеччини повернулася назад до Радянського Союзу. Частина за допомогою західних союзників (англійців і американців), як переміщені особи, були передані радянській військовій владі. Якщо вони відповідали якомусь з п'яти критеріїв Ялтинської Конференції, вони були примусово репатрійовані незалежно від їхніх особистих побажань. В очах Сталіна, всі радянські громадяни, які з будь-якої причини тимчасово опинилися під час Другої світової війни за межами СРСР, вважалися «зрадниками» і «пособниками нацистського режиму» і повинні були покарані відповідним чином.

Інші могли залишатися на постійній основі у Німеччині. У Лінстові була велика концентрація волинських німців. Вони зберігають свою історію і там з 1992 року працює Музей та унікальний Культурний і громадський центр волинян-переселенців. З великою хвилею еміграції, починаючи з кінця 1980-х років, багато хто з волинських німців прибув в якості емігрантів в ФРН. У Мекленбурзі нащадки волинських німців живуть в Лінстоу, Ней Шлоені і Даргуні.

Див. також

Примітки

↑ ^а ^б ^в Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-русскій край, снаряженной Императорскимъ русскимъ географическимъ обществомъ собранныя д.чл. П. П. Чубинскимъ — С.-Петербургъ, 1872
↑ ^а ^б ^в ^г Первая всеобщая перепись населенія Россійской Имперіи 1897 г., VIII. Волынская губернія, подъ редакціею Н. А. Тройницкаго. — Центральный Статистическій Комитетъ МВД, 1904.
↑ А.Братчиковъ. Матеріалы для изслѣдованія Волынской губерніи въ статистическомъ, этнографическомъ сельско-хозяйственномъ и другихъ отношеніяхъ. — Типографія губернскаго управленія, Житомиръ, 1868—1869
↑ Центральний державний архів громадських об'єднань України (ЦДАГО України). — Ф. 1.– Оп. 1. — Спр. 489.