Велика церква

Отці Церкви на зображенні XI століття з Києва

Термін «Велика церква» (лат. ecclesia magna) використовується в історіографії раннього християнства для позначення періоду приблизно від 180 до 313 р. між періодом первісного християнства та періодом легалізації християнської релігії в Римській імперії, що відповідає тому, що називається Анте-Нікейським періодом. «Його справедливо називали періодом Великої церкви з огляду на її чисельний ріст, конституційний розвиток та інтенсивну богословську діяльність».[1]

Це також було визначено як «церква, яку захищають такі, як Ігнатій Антіохійський, Іріней Ліонський, Кипріян Карфагенський та Оріген Александрійський, і характеризується як володіння єдиним вченням і спілкуванням над і проти поділу сект, наприклад, гностицизм та єресі».[2]

На початку четвертого століття Велика церква, або, як її ще називали, Вселенська (католична) церква[3] вже складала близько 15% населення Римської імперії і була готова як чисельно, так і структурно за роль церкви імперії, яка стала державною церквою Римської імперії в 380 р.[4] Однак було б неправильно «надмірно підкреслювати нові зовнішні сторони Церкви за рахунок історичної спадкоємності».[5] Це була все та ж церква.

Роджер Ф. Олсон зазначає: «Згідно з римо-католицьким викладом історії християнського богослов'я, Велика церква католицька і православна жила від Апостолів до сьогодні на Заході, і всі єпископи, які залишились у спілкуванні з єпископом Риму її ієрархія»;[6] або, як це висловила сама католицька церква, «Ця церква, сформована та організована у світі як суспільство, існує в католицькій церкві, якою керує наступник Петра та єпископи у спілкуванні з ним, хоча багато елементів освячення та істини знаходяться поза її видимою структурою».[7]

Безперервність наступності Великої церкви підтверджується і східною православною церквою: «Православ'я розглядає Велику церкву в давнину (протягом більшої частини першого тисячоліття) як що включає, з одного боку, східний православний світ (візантійські патріархати, очолювані ієрарх Константинопольської церкви разом із слов'янськими православними церквами), а з іншого боку — західна католицька церква, якою керує ієрарх Римської церкви».[8]

Поява

Іриней (2 ст - прибл. 202 )

Лоуренс С. Каннінгем, і окремо, Кугель та Ґрір стверджують, що вислів Іринея у Розділі X 1–2 Проти єресей (написаний прибл. 180 AD) — це перша зафіксована згадка про існування «католичної церкви» з основним набором спільних вірувань на противагу ідеям груп дисидентів.[9][10] Іриней стверджує:

Каннінгем стверджує, що два моменти в написанні Іренея заслуговують на увагу. По-перше, що Іріней відрізняв церкву однини від «церков» множини, і що більш важливо, Іриней вважає, що лише у більшій одиничній церкві можна знайти істину, видану апостолами Христа.[9]

На початку III століття Велика церква, про яку говорили Іриней та Цельс, поширилася на значну частину світу, і більшість її членів проживали в містах (див. Ранні центри християнства).[11] Зростання був менш рівномірним у всьому світі. Хроніка Арбели стверджувала, що у 225р Н. Е. У всій Персії було 20 єпископів, тоді як приблизно в той же час в околицях Риму було понад 60 єпископів. Але Велика Церква III століття не була монолітною, вона складалася з мережі церков, пов'язаних між культурними зонами лініями зв'язку, що часом включала особисті стосунки.

Велика церква виросла у II столітті та увійшла до III століття головним чином у двох імперіях: Римській та Перській, при цьому мережа єпископів, як правило, виступає в якості згуртованого елемента в культурних зонах.[12] У 313 р. Міланський едикт припинив переслідування християн, і до 380 р. Велика церква зібрала достатньо послідовників, щоб стати державною церквою Римської імперії на підставі Солунського едикту.[1]

Історичні посилання

У Contra Celsum 5.59 і 5.61 Церковний отець Ориген згадує про використання Цельсом кінця II століття термінів «церква безлічі» або «велика церква» для позначення традицій консенсусу, що склалися серед християн того часу, оскільки християнство формувалося.[13][14]

У IV столітті, коли святий Августин коментував псалом 22, він інтерпретував цей термін як цілий світ, написавши: «Велика церква, брати, що це? Мізерна частина землі — це велика церква? Велика церква означає цілий світ».[15] Авґустин продовжував розповідати про те, як усі різні церкви вважали себе «великою церквою», але що лише весь світ можна розглядати як велику церкву.

Богословські основи та відокремлення

Імператор Костянтин та єпископи з Символом віри 381 року.

Епоха Великої церкви засвідчила розвиток ключових богословських концепцій, які зараз складають тканину релігійних вірувань переважної більшості християн.[1]

Спираючись на Святе Письмо, переважаючи містику та народне благочестя, Іреней формалізував деякі атрибути Бога, написавши в книзі «Проти єресей» , глава 19: «Його величі нічого не бракує, але все містить».[16] Іреней також згадав про раннє використання формули «Батько, Син і Святий Дух», яка з'явилася як частина християнських вірувань, написавши в «Проти єресей» (Книга І, глава X ): [17]

Близько 213 в Adversus Praxeas (глава 3) Тертуліан подав офіційне уявлення про концепцію Трійці, тобто про те, що Бог існує як одна «субстанція», але як три «Особи»: Батько, Син і Святий Дух.[18][19] Тертуліан також обговорював, як Святий Дух походить від Батька і Сина. Перший Нікейський собор 325 року, а пізніше Перший Константинопольський собор 381 року оформили ці елементи.[20]

У 451 р. Всім єпископам Великої церкви було наказано бути присутніми на Халкедонському соборі для обговорення богословських питань, що виникли.[21] Це виявилося поворотним моментом, коли західна та східна церкви розійшлися на основі, здавалося б, невеликих христологічних відмінностей, і почали розрив претензії на термін Велика церква обома сторонами.[22]

Сучасні теорії становлення Великої церкви

Офіційні католицькі видання та інші письменники іноді вважають, що поняття «Велика церква» можна знайти вже в Посланнях Павла, наприклад, в «Це моє правило у всіх церквах» (1 Коринтянам 7:17) і в апостольських отців, таких як листи Ігнатія Антіохійського.[23] Екзегеза навіть розмістила ecclesia magna у перекладах латинської Вульгати «великої громади» ( kahal rab ) єврейської Біблії.[24] Це тлумачення запропонували також Папа Римський Бенедикт XVI[25] та Мартін Лютер.[26]

Денніс Міннс (2010) вважає, що концепція «Великої церкви» була розроблена полемічними єрезіологами, такими як Іреней.[27] Представлення ранньої християнської єдності та ортодоксальності (див. Протоортодоксальне християнство ) та зустрічне представлення таких груп як секти, позначені як «гностичні», такими ранніми єрезіологами, як Іреней, ставлять під сумнів сучасні історики.[28]

Роджер Е. Олсон (1999) використовує цей термін для позначення Великої церкви в часи Халкедонського собору (451), коли Константинопольський Патріарх та Єпископ Риму спілкувалися між собою.[29]

На відміну від «єврейського християнства»

Цей термін протиставляється єврейським християнам, які стали дедалі чіткіше відокремлюватися від Великої церкви.[30] Вільгельм Шнемельхер та інші, що пишуть про «Апокрифи Нового Завіту», відрізняють писання як сектантські чи від Великої Церкви.[31][32]

Габріеле Пустка (2005) серед німецьких вчених використовує подібні посилання, де «Велика церква» (нім. Große Kirche) визначається як «церква язичників» (лат. Ecclesia ex gentibus) у порівнянні з «церквою обрізання» (лат. Ecclesia ex circumcisione).[33]

В англомовному світі Брюс Дж. Маліна (1976) протиставив те, що він називає «християнським іудаїзмом» (його зазвичай називають «єврейським християнством»), «історично сприйнятому ортодоксальним християнством, яке перекриває ідеологію Великої церкви, що виникає».[34][35]

У франкознавчій науці термін Grande Église (лат. Ecclesia magna) також ототожнюють із «більш геленізованими», на відміну від «іудаїзуючих» розділів ранньої церкви[36] і повстання в Бар-Кохбі розглядається як остаточний етап у розділі між іудаїзмом та християнством «Великої Еглізи».[37] Серед тих, хто наголошує на цьому бінарному погляді на раннє християнство, є Симон Клод Мімуні та Франсуа Бланшетьєр.

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б в Karl Rahner. Encyclopedia of Theology: A Concise Sacramentum Mundi. A&C Black; 1 January 1975. ISBN 978-0-86012-006-3. Early Church. pp. 375–376.
  2. ↑ The A to Z of the Orthodox Church. Rowman & Littlefield; 2010. ISBN 978-0-8108-7602-6. p. 143.
  3. ↑ Robert W. Allison, "Early Christianity: Diversity, Conflict, Self-Definition and Dominance" (The Wabash Center). Архів оригіналу за 27 травня 2021. Процитовано 25 грудня 2020.
  4. ↑ Pahner p. 378
  5. ↑ Rahner p. 375
  6. ↑ Roger E. Olson. The Story of Christian Theology: Twenty Centuries of Tradition Reform. InterVarsity Press; 1 April 1999. ISBN 978-0-8308-1505-0. p. 278.
  7. ↑ [1] [Архівовано 6 вересня 2014 у Wayback Machine.]Lumen gentium, 8
  8. ↑ John Anthony McGuckin. The Eastern Orthodox Church: A New History. Yale University Press; 17 March 2020. ISBN 978-0-300-25217-0. p. 7.
  9. ↑ а б An Introduction to Catholicism by Lawrence S. Cunningham (Feb 16, 2009) ISBN 0521846072 p. 4–5
  10. ↑ Early Biblical Interpretation by James L. Kugel and Rowan A. Greer (Jan 1, 1986) ISBN 0664250130 p. 109.
  11. ↑ History of the World Christian Movement: Volume 1: Earliest Christianity To 1453 by Dale T. Irvin and Scott Sunquist(Jan 10, 2002) ISBN 0567088669 pp. 103–107.
  12. ↑ History of the World Christian Movement: Volume 1: Earliest Christianity To 1453 by Dale T. Irvin and Scott Sunquist (January 10, 2002) ISBN 0567088669 pp. 107–109.
  13. ↑ Birth of the Church by I. Davidson (Apr 22, 2005) ISBN 1854246585 p. 381
  14. ↑ History of the World Christian Movement: Volume 1: Earliest Christianity To 1453 by Dale T. Irvin and Scott Sunquist (January 10, 2002) ISBN 0567088669 pp. 102–103
  15. ↑ Expositions on the Book of Psalms Volume I by Augustine of Hippo Henry Parker, Oxford, 1847 p. 159
  16. ↑ Irenaeus of Lyons by Eric Francis Osborn (Nov 26, 2001) ISBN 0521800064 pp. 27–29
  17. ↑ Vickers, Jason E. Invocation and Assent: The Making and the Remaking of Trinitarian Theology. Wm. B. Eerdmans Publishing, 2008. ISBN 0-8028-6269-1 pp. 2–5
  18. ↑ The Trinity by Roger E. Olson, Christopher Alan Hall 2002 ISBN 0802848273 pp. 29–31
  19. ↑ Tertullian, First Theologian of the West by Eric Osborn (4 Dec 2003) ISBN 0521524954 pp. 116–117
  20. ↑ Life in the Trinity: An Introduction to Theology with the Help of the Church Fathers by Donald Fairbairn (Sep 28, 2009) ISBN 0830838732 pp. 48–50
  21. ↑ Pocket History of Theology by Roger E. Olson and Adam C. English (Nov 14, 2005) ISBN 0830827048 Intervarsity Press pp. 46–47
  22. ↑ Christian Community in History Volume 1 by Roger D. Haight (Sep 16, 2004) ISBN 0826416306 pp. 212–213
  23. ↑ Monsignor David Bohr, Archbishop Timothy M. Dolan The Diocesan Priest: Consecrated and Sent Collegeville, Minnesota: Liturgical Press, 2009)2010 p42 "The term ordinatio was originally used in Rome for appointing civil 17 Certainly the concept of the "Great Church" can be found already in the epistles of St. Paul (e.g., 1 Cor 7:17) and in the letters of St. Ignatius of Antioch."
  24. ↑ Telesphor Smyth-Vaudry Peter's name: or, A divine credential in a name 1909 p84 "26) — "I will give thanks to thee in a great Church." (Ps. 34. 18.) — "I have declared thy justice in a great Church" (Ps. 39. 10). So divinely universal is the "great Church" — the Ecclesia magna — prophesied by David, that her very enemies ..."
  25. ↑ Joseph Ratzinger, Pope Benedict XVI, Michael J. Miller -Dogma and Preaching: Applying Christian Doctrine to Daily Life 2011 p18 "... which the ecclesia, or perhaps the ecclesia magna (Ps 22 [21]:25) constitutes the audience. In the New Testament there is a change—necessarily so, inasmuch as now the psalm with its situation emerges from the hypothetical and indefinite ..."
  26. ↑ Gregory of Tours: History and Society in the Sixth Century 2001 -p. 164 "The 'ecclesia magna' (according to Luther, the 'great commonality' Cgro8e Gemeine')) of Hist, n 34 refers to Psalm 35, v. 18; on the 'universalis aeclesia' of Hist, rv 42: 474, 1, see p. 166, n. 44, below. 36 Hist, n 23: 68, 17f.; see also Chapter 3 ..."
  27. ↑ Denis Minns Irenaeus: An Introduction 2010 p17 "In this book I have presumed that there was a reality corresponding to the term 'the Great Church', and that, by and large, Irenaeus represents it. This is a convenient simplification, but a simplification nonetheless. If we can speak of a 'Great Church' at all, this is at least partly because polemical theologians like Irenaeus identified certain views as incompatible with Christian truth and declared those who held them to be beyond Christian fellowship."
  28. ↑ James L. Kugel, Rowan A. Greer Early Biblical interpretation 1986 p119 "The Gnostics are thought of as a perverse mirror image of the Great Church with their own succession of teachers and their own Rule of faith. ... Instead, we must understand what happened as the gradual emergence of unity out of diversity."
  29. ↑ Roger E. Olson The Story of Christian Theology: Twenty Centuries of Tradition & ... 1999 p. 251 "PART V A Tale of Two Churches The Great Tradition Divides Between East & West Up to this point the story of Christian theology has been the story of a relatively unified Great Church, both catholic and orthodox. We have seen how heresies ... After the council, the Great Church was identified with the bishops in fellowship with the emperor and patriarch of Constantinople in the East and the bishop of Rome (also considered a patriarch) in the West, and these three usually maintained ..." p278 "According to the Roman Catholic account of the history of Christian theology, the Great Church catholic and orthodox lived on from the apostles to today in the West and all bishops that remained in fellowship with the bishop of Rome have"
  30. ↑ Theological dictionary of the New Testament. Gerhard Kittel, Gerhard Friedrich – 1966 Vol. 3 – p. 518 EKKLESIA "48 As Jewish Christians came to be more and more clearly separated from the Great Church, it is probable that they called both their assemblies and their places of assembly auvccycoyi!|. In the very earliest period all Christians, both Jew and ..."
  31. ↑ Wilhelm Schneemelcher, R. McL. Wilson New Testament Apocrypha: Writings Relating to the Apostles ...- 2003 – p. 414 Acts of Peter and The Twelve Apostles "... of consideration: a) from the content and tenor of the text it is difficult to understand it as a product of the Great Church; it is ... The special way in which the ideal of poverty is presented in ActPt makes one instinctively think of the Ebionites. b) ..."
  32. ↑ Alois Grillmeier Christ in Christian tradition (1965), vol. 1, p. 45 "Besides such Targumim, it seems that the existence of Jewish-Christian Midrashim, paraphrases of the Old Testament, can also be proven. It is further claimed that the early Christian sources, whether Jewish-Christian or from the great Church,"
  33. ↑ Minemosyne – p. 251 "Diese bildeten die „Ecclesia ex circumcisione", der später die aus den Heidenvölkern herkommende „Große Kirche" oder „Ecclesia ex gentibus" gegenüberstand. Die Judenchristen, zu denen die Edelsten der Nation gehörten, umfaßten ..."
  34. ↑ Edwin K. Broadhead Jewish Ways of Following Jesus: Redrawing the Religious Map of ... 2010 – p. 33 "1) Jewish Christianity is "the historically perceived orthodox Christianity that undergirds the ideology of the emergent Great Church."16 2) Judaism refers to rabbinic, Pharisaic Judaism. 3) Christian Judaism is, in a first century context, "a phase ...
  35. ↑ B. J. Malina, Jewish Christianity or Christian Judaism: Toward a hypothetical Definition', JSJ 8 (1976), pp.
  36. ↑ Revue théologique de Louvain Fondation universitaire de Belgique 2005– 36 p. 229 "Plutôt que des membres de la Grande Église séduits par le prosélytisme juif, ces chrétiens sont vraisemblablement les héritiers ..."
  37. ↑ Revue des études juives: 2004 v163 p. 43 "... la révolte de Bar Kokhba a donc constitué une étape définitive dans la séparation entre le judaïsme et la «Grande Église». ... S.C. Mimouni, Le judéo-christianisme ancien, op. cit., et D. Marguerat, «Juifs et chrétiens: la séparation», in J.-M."