PROFILPELAJAR.COM

Ярослав Біберович
Ярослав Біберович;
Отаман
Загальна інформація
Народження	13 січня 1883; м. Коломия, Австро-Угорщина
Смерть	18 листопада 1948 (65 років); м. Відень, Австрія
Військова служба
Вид ЗС	Збройні сили Австро-Угорщини; УГА; Вермахт

Ярослав Іванович Біберович ( 13 січня 1883, Коломия, нині Івано-Франківська область – 18 листопада 1948, Відень, Австрія) – український військовик і дипломат. Син Івана Біберовича та Іванни Біберовичевої, брат Володислава Біберовича.

Життєпис

Народився 13 січня 1883 р. в Коломиї в сім’ї українських драматичних артистів Івана та Іванни Біберовичів. Навчався в Коломийській державній гімназії, у саперній школі Кадетського корпусу в Гайнбурзі, яку закінчив 1902 р.^[1]^[2]^[3]

Військову службу в інженерних військах австро-угорської армії проходив упродовж 1902 – 1910 років у гарнізонах Перемишля (в саперному батальйоні №11) і Будапешта (в саперному батальйоні №7), після чого звільнився в запас у чині обер-лейтенанта. За тим перебував на державній службі та у резерві командного складу саперних батальйонів №7 і №4, дислокованих в Будапешті. Брав участь у Першій світовій війні (1914 – 1918) у складі саперних батальйонів №14 і №40, у 1915 р. йому було присвоєно чин капітана. Нагороджений військовими нагородами Австро-Угорської імперії: бронзовою медаллю «За військові заслуги» на стрічці Хреста Військових Заслуг з мечами, Ювілейним Хрестом в честь 60-річчя правління цісаря Франца Йосифа І, Хрестом Військових Заслуг Третього ступеня та Військовим Хрестом цісаря Карла І.^[4]^[3]

1 листопада 1918 р. зарахований в чині сотника до збройних сил Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) і уповноважений Урядом ЗУНР заснувати в Будапешті Українську збірну станицю для вояків-українців, які поверталися з полону. Одночасно виконував обов’язки військового аташе ЗУНР в Угорщині. 11 березня 1919 р. йому було присвоєно чин отамана (майора) Української Галицької Армії. Після об’єднання УНР і ЗУНР упродовж лютого – квітня 1919 був радником посла УНР в Угорщині Миколи Галагана. Упродовж 1919 – 1920 років був послом ЗУНР в Угорщині, а в травні – вересні 1921 р. працював управителем канцелярії Уряду для закордонних справ Колегії Уповноважених Диктатора ЗУНР у Відні. Упродовж вересня 1921 – березня 1923 років виконував обов’язки посла ЗУНР у Німеччині.^[1]^[2]^[3]

Після ліквідації інституцій ЗУНР переїхав до Відня, де працював на будівельних підприємствах інженером залізобетонних конструкцій. Після включення Австрії до складу Німеччини 1938 р. мобілізований до служби у Вермахті, яку в чині підполковника інженерних військ відбував до кінця Другої світової війни.^[1]^[2]^[3]

Помер і похований 18 листопада 1948 р. у Відні.^[1]^[3]

Примітки

↑ ^а ^б ^в ^г Західно-Українська Народна Республіка 1918 - 1923. Енциклопедія. Т. 1. Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника. Репозитарій. Манускрипт. 2018. с. 118.
↑ ^а ^б ^в Волошинський, Богдан (2003). Біберович Ярослав Іванович. Енциклопедія Сучасної України. Т. 2. Інститут енциклопедичних досліджень НАН України.
↑ ^а ^б ^в ^г ^д Волошинський, Богдан (2021). Ярослав Біберович: здолати "наш хворобливий антимілітаризм" і стати українським дипломатом. Родина Біберовичів. Івано-Франківськ: Лілея-НВ. с. 89—108. ISBN 978-966-668-549-3.
↑ Ranglisten der K. K. Landwehr und der K. K. Gendarmerie 1918. Wien, 1918. Угорська національна бібліотека. Будапешт (німецькою) . 1918. с. 1450.

Джерела

Волошинський Б. Родина Біберовичів. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2021. С. 89 – 108. ISBN 978-966-668-549-3
Волошинський Б. Ярослав Біберович: здолати «наш хворобливий антимілітаризм» і стати українським дипломатом. Краєзнавець Прикарпаття. Івано-Франківськ. 2019. № 36. С. 29 – 35.
Галаган М. З моїх споминів (1880-ті – 1920 р.) Київ: Темпора , 2005. С. 424 – 425, 431, 437 – 440, 449, 477 – 483.
Павлишин О. Біберович Ярослав. Західно-Українська Республіка. 1918 – 1923. Енциклопедія. Івано-Франківськ, 2018. Т. 1. С.118.
Українська Галицька Армія / ред. Д. Микитюк. Вінніпеґ, 1960. Т. 2. С. 365.
Ranglisten der K. K. Landwehr und der K. K. Gendarmerie 1918. Wien, 1918. S. 1450.