Найбільш відомий своїми зусиллями з допомоги біженцям та переселенцям, а також протидії дискримінації, понад два роки Максим Буткевич перебував у російському полоні під час Російсько-української війни.
Початок біографії, освіта
Народився в Києві в інтелігентній родині. З дитинства мріяв бути космонавтом, але лікарі виявили проблеми з серцем[2]. Закінчивши загальноосвітню школу, навчався в Українському гуманітарному ліцеї[3].
Шлях журналіста в кар'єрі Максима розпочався у 1999 році на позиції кореспондента/редактора відділу міжнародної інформації телеканалу СТБ. Потому (2001) він перейшов до відділу міжнародних новин ТСН на телеканалі «1+1»[5].
З 2003 року Буткевич у Великій Британії — працює продюсером/журналістом Української Секції Всесвітньої служби BBC в Лондоні. По закінченні 18-місячного контракту залишився журналістом-фрілансером для місцевих інформаційних веб-сайтів, радіостанцій[5].
2006 року повертається до України, стає журналістом відділу міжнародної інформації ТСН, а наступного року — спеціальним кореспондентом міжнародного відділу «НІС» (телеканал «Інтер»)[5].
Активізм та правозахист
«Працювати у корпораціях, де над тобою ієрархія — цікаво, але мені ближчі мережі, які складаються з невеличких мобільних груп».[2]
У 2008 році[7] Максим Буткевич став співзасновником і співкоординатором неурядової ініціативи «Без кордонів» ГО «Центр „Соціальна дія“», що моніторить ситуацію з правами людини в Центральній Азії та інших регіонах, право на притулок та права біженців в Україні, протидію ксенофобії та расизму[8].
У 2009—2012 рр. брав участь у роботі Школи професійної журналістики «Нова Україна» (поряд з І. Бекешкіною, Є. Бистрицьким, О. Богуцьким, І. Бураковським, В. В'ятровичем, О. Герасим'юк, Д. Гнапом, Д. Добродомовим, О. Духніч, Т. Качкою, С. Квітом, В. Кіпіані, М. Княжицьким, М. Козюброю, І. Коліушком, В. Куйбідою, А. Куликовим, С. Лещенком, М. Мариновичем, О. Мартиненком, Ю. Мостовою, В. Паніотто, М. Поповичем, І. Семиволосом, В. Сюмар, В. Фесенком, О. Шалайським та ін.)[4] Одночасно проводив тренінги, читав публічні лекції в Києво-Могилянській академії[9][7].
2012 року разом з Тетяною Печончик та Мариною Говорухіною заснував громадську організацію «Центр інформації про права людини» (Центр прав людини ZMINA)[12][13].
Під час акції на підтримку кримських політв'язнів на фестивалі «Docudays» у 2017 році
З березня 2014 Буткевич залучений як координатор до «Ресурсного центру допомоги вимушеним переселенцям» — спільного проєкту громадських ініціатив, які опікуються допомогою внутрішньо переміщеним особам, і Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Метою ініціативи була допомога переселенцям з Криму і Донбасу: пов'язувати тих, хто надає житло, і тих, хто його потребує[16], надавати їжу, одяг, ліки, консультації[9].
Був членом Громадської ради при МВС (2008—2010), членом Національного комітету Amnesty International Ukraine (2007—2008), учасником / тренером Національної освітньої програми «Розуміємо права людини»[8]. До того ж модерував покази та події Docudays UA, консультував Альянс громадського здоров'я (Україна)[14].
«На жаль, мушу поставити свою діяльність із допомоги біженцям, гуманітарну і правозахисну активність на паузу. Думаю, зі світлини можна зрозуміти, чому […] Бувають часи, коли треба бути готовим захищати те, що важливе — я твердо вірю в це. А решта — після перемоги».[17]
Приблизно 21-24 червня 2022 року[10]командир взводу[6] Буткевич з іншими військовослужбовцями ЗСУ потрапив у полон в районі захоплених росіянами пунктів Золоте і ГірськеЛуганської області. Російські пропагандисти опублікували відео допиту[19]. Згодом Міноборони РФ підтвердило, що Буткевич є військовополоненим і станом на 9 серпня знаходиться на території окупованої Луганщини[20].
Учасники 20-го фестивалю Docudays UA (червень 2023) закликають звільнити Максима Буткевича
10 березня 2023 Слідчий комітет Росії заявив, що «верховні суди» ЛДНР засудили Буткевича до 13 років позбавлення волі в колонії суворого режиму за фейковим обвинуваченням у «жорстокому поводженні з мирним населенням та військовополоненими, застосуванні заборонених методів у збройному конфлікті, а також у замаху на вбивство двох осіб та навмисне пошкодження чужого майна загальнонебезпечним способом»[22][23]. Оприлюднене також відео з його «визнавальними свідченнями»[24].
Є ознаки, що вказують на катування Буткевича в СІЗО тимчасово окупованого Луганська[25].
22 серпня 2023 року Перший апеляційний суд загальної юрисдикції у Москві залишив чинними 13 років ув'язнення, але фактичний строк перебування під вартою зменшив на сім місяців. Захист розраховує на обмін. Сам Максим Буткевич був присутній на засіданні через відеозв'язок та в останньому слові висловив подяку всім, хто його підтримує[26][23].
Після апеляції Буткевича перевели до місця відбування покарання — колонії у Красному Лучі Луганської області[25][27].
18 жовтня 2024 року через батька Буткевича було поширено інформацію, що Максима Буткевича повернули з російського полону[28].
У своєму першому після звільнення інтерв'ю Громадському радіо Буткевич повідомив, що на другий день після потрапляння в полон йому завдали травми руки. Він також відзначив, що умови в колонії були кращими в порівнянні з СІЗО, коли його ще вважали військовополоненим. Крім того, колишній в'язень сказав, що в полоні всіх змушували працювати і ця робота ніяк не оформлювалась[29].
Нагороди, відзнаки, підтримка
Премія «Історія несправедливості» (англ.The Strories of Injustes Award) чеської організації People in Need (2022)[13].
Спеціальна відзнака нагороди імені Анни Франк за людську гідність і толерантність (англ.Anne Frank Special Recognition Award for Human Dignity and Tolerance) від посольства Нідерландів у США (2023)[31].
Не Берлінале-2023 представники української кіноіндустрії закликали міжнародну культурну спільноту вимагати звільнення Максима Буткевича з російського полону[35].
На відкритті 20-го ювілейного кінофестивалю Docudays UA, що проходив з 2 по 8 червня 2023 року в Києві, закликали звільнити Максима з полону[36].
