Бої за Юзівку
Українська революція на Донбасі
Похорон шахтарів в Юзовці убитих білогвардійцями в 1919 р.
Дата: грудень 1917 – січень 1920 Місце: Юзівка, Донецька губернія (1919) Результат: Перемога червоних
Сторони
РСФРР РПАУ	Всевелике військо Донське Кубанська Народна Республіка Уряд Півдня Росії
Командувачі
Махно Нестор Іванович	Шкуро Андрій Григорович Май-Маєвський Володимир Зенонович
Військові формування
Червона гвардія Донбасу РПАУ 13-та армія РСЧА	Добровольча армія Донецька група ЗСПР

Бої за Юзівку – серія військових зіткнень між червоноармійцями і махновцями, з одного боку, і білими військами, з іншого, за контроль над Юзівкою протягом грудня 1917 – січня 1920 років.

У грудні 1917 року депутати Юзівської ради перейшли на бік більшовиків, головою ради став Яків Залмаєв.

У середині грудня загін більшовика Миколи Гаргаева роззброїв загін анархіста Семченка Олександра, штаб якого знаходився в садибі керівника заводом Свіцина, якого підтримували шахтарі.^[1] 17 грудня козаки здійснили напад на Юзівку вони розгромили Раду робітничих депутатів Прохоровского рудника.

19 грудня загін Червоної армії металургійного заводу під командуванням мартенівця А. Коваля вибив козаків з дому Бальфура і котельно-мостового цеху. На цьому закінчився процес встановлення радянської влади на території усього міста.

Для боротьби з калединцями в Юзівці Перший Юзово-Макіївський-Кальміуський полк і Рудченковський шахтарський батальйон створили штаб Червоної гвардії Юзово - Макіївського району. За розпорядженням Центрального ревкому Донбасу для зміцнення оборони міста було відправлено загони з Макіївки. Загалом в Юзівці зібралося 3 тисячі червоногвардійців, що зайняли оборону міста по лінії Кальміусу.

22 грудня Донські козаки почали наступ на місто, зустрівши організований опір. Упродовж двох днів червоногвадійці оборонялися. Незабаром стало відомо, що з Микитівки на допомогу захисникам міста вирушив Перший донецький пролетарський полк. Не чекаючи на підкріплення, юзівські загони почали контрнаступ і відкинули донців на кілька кілометрів від міста. Вони зайняли лінію Ясинувата–Щегловка– Мушкетово–Ларине і утримували цю лінію до прибуття Сіверса.^[2]

Ще до того, як Юзівку покинули німецькі частини, за взаємною домовленістю з ними в місто прибули частини Донської армії і 6 грудня – частини 3-й Добровольчої дивізії Май-Маєвського, що розмістив в місті свій штаб. Штабом здійснювалося керівництво Західним фронтом донців, який тягнувся по лінії Маріуполь-Волноваха-Донецьк-Дебальцеве^[3] На початку січня 1919 року, відбулися перші сутички між повстанцями Махна і частинами Май-Маєвського на підступах до Юзівці про це писав Денікін: "… з величезним напруженням і завзятістю ледве відбивався (прм. Май-Маєвський) від Махно "^[4] 28 січня Денікін телеграфував французькому генералу Фошу, з проханням про допомогу надіслати війська в Донбас в тому числі і до Юзівки які могли б підтримати добровольців. Але телеграма залишилася без відповіді.^[5]

В кінці 1918 року на підкріплення добровольцям до Юзівки прибув дивізіон Атаманского полку Донської армії^[6]. На початку січня 1919 повстанці були відкинуті від Юзівки і майже всеь січень і лютий місто перебувало в тилу в прифронтовій зоні. Але білогвардійцям не вдалося вибити повстанців із станції Рутченково, яка перебувала на підступах до Юзівки^[7].

4 березня частини Махно захопили Волноваху і продовжували рух з півдня на Юзівку. В цей же час червоногвардійські частини захопили Гришине і продовжили наступ на Юзово. У самому місті зав'язався запеклий бій за станцію Юзово між червоноармійцями і добровольцями. Впродовж усього дня місто кілька разів переходило з рук в руки^[8]. До самої середини березня йшли бої за місто. Бачачи тяжке становище Май-Маєвського, 14 березня командування добровольців передали йому в підпорядкування групу Шкуро, в складі якої була 1-я Кавказько-Кубанська дивізія і 1-я Терская дивізія^[9].

Несподіванкою для командувача Південного фронту Гіттіса стали успіхи місцевих повстанських загонів, які значно потіснили противника по всьому фронту. Скориставшись цим тимчасовим успіхом, він вирішив подвійним охопленням знищити Юзівську групу добровольців і зайняти місто. Одна частина повинна була вести наступ через Рутченково, друга – через Ковпакове^[10].

15 березня Гіттіс наказав 13-й РККА вранці 16 березня перейти в наступ. Вранці червоноармійці 7-й дивізії РККА зайняли Юзівку і продовжили наступ на південь від міста^[11].

Бажаючи врятувати становище, генерал Денікін 17 березня наказав Шкуро пройти рейдом по тилах червоних. 17 березня частини Шкуро вийшли в тил червоним і з боями рухалися в обхід Юзівки з півночі сходу і півдня по маршруту Дебальцеве — Горлівка — Скотовате -Новобахмутовка — Очеретине Красногорівка — Старомихайлівка — Мар'їнка-ст. Доля — Оленівка після чого пішли на південь. У самому місті та околицях Юзівки почалася паніка і масовий відхід червоноармійців. 25 березня по напрямку до Юзівки висунулися добровольці після бою ввечері місто і станція були зайняті, крім міста за собою добровольці закріпили Красногорівку — Мандрикіне–Доля^[12].

Події в Юзівці привели до того, що більшовикам для порятунку фронту довелося з фронту в районі Житомира, де червоні боролися з частинами Армії УНР, зняти дивізію Покуса і перекинути її в Донбас. На початку квітня з українського фронту були зняті ще кілька частин і перекинуті на Донбас^[13].

Станом на 8 квітня, на станції Рутченково продовжували триматися червоноармійці, там знаходився 13-й полк і залізничний полк^[14]. Незважаючи на те, що на початку квітня Май-Маєвському передали 2-ю Кубанську пластунську бригаду, 19 квітня командування наказало частинам Май-Маєвського покинути місто, щоб не піддавати його обстрілу з боку червоноармійців^[15]. Цим скористалися частини Махно, які перейшли в наступ в районі Юзівки і 20 квітня зайняли місто.

Відразу ж після заняття міста, в ньому був створений Юзівський районний ревком, який очолив більшовик Зайцев. Не дивлячись на постійні обстріли міста з боку білогвардійців, всі останні 20 днів перед остаточним захопленням міста Зайцев намагався налагодити мирне життя. У місті була зібрана контрибуція з буржуазії, випустили пару номерів газети «Донецька Правда». Частина грошей отриманих від контрибуцій були передані заводоуправлінням для виплати зарплати робітникам^[16].

Для частин Май-Маєвського в цей період склалося дуже складне становище, про це з доповіді від 25 квітня пише Денікін:

"Ком. Корпусу (прм. Май-Маєвський) вважає, що збереження залишків корпусу можливо лиш в тому випадку, якщо корпус своєчасно буде виведений з бою. Час настав. Не можна вимагати від людей неможливого. Зважаючи на це ком. Корус (прм. Травень- Маєвський) просить директиви від армії, в якому напрямку почати  відхід ... "[17][18] 

Для порятунку добровольців в район Юзово були послані частини Шкуро. 5 травня козаки вже були на підступах до міста, вони зайняли ст. Ларине — ст. Караванна — Мандрикіне — Мар'янівку — Новоселівку, і захопили багато полонених кулемети і обози. Станом на 8 травня шкуровці обійшли Юзівку із заходу і північного заходу і зайняли Олександрівку — Мар'їнка — Красногорівку — Максимільянівка — Селидове — Гришине — Грабово. Червоноармійці сконцентрувалися в районі Ясинувата — Юзівка, таким чином вони були в напівкільці оточення козаками^[19].

У своїх спогадах генерал-лейтенант Шкуро Андрій пише що його частини зайняли Юзівку 6 травня:

6 травня корніловці з танками перейшли в наступ і взяли Ясиновату. В той же день мої дивізії оволоділи Юзовкою, забравши там багато полонених — червоних і махновців. Перевішавши комуністів, я розпустив всіх інших по домівках. Не затримуючись в Юзівці, ми взяли послідовно станції Чаплине і Волноваху без великих втрат.[20]

Після ряду боїв, 10 травня кубанські пластуни зломили противника і зайняли лінію Мар'ївка — Мушкетово — Юзово. Після цього йшли бої в околицях міста. 11 травня батальйон кубанців зайняв станцію Щеглівка і Григорівка, 12 травня 9-й кубанський батальйон вибив червоних з рудника Гілка. 13 травня Юзівка і околиці були повністю очищені від червоних, кубанці на півночі зайняли Авдіївку — Ясинувату^[21].

В офіційному повідомленні штабу Добровольчої армії з цього приводу ще від 10 травня писалося:

«Після ряду боїв доблесні (кубанські) пластуни зламали противника і зайняли Макіївку Мушкетово Юзівку!»[22]

31 грудня 1919 року 42-га дивізія яка була сформована в Донбасі на початку 1919 року з місцевих шахтарів підступила до Юзівки, на околицях міста завязвлісь бої між червоноармійцями і відступаючими білогвардійцями. Бої йшли з перемінним успіхом. Першим у місто увійшов кулеметний полк червоноармійців який зайняв станцію Юзово, після цього бої продовжувалися в межах міста. 3 січня 1920 без бою останні частини Добровольчої армії покинули місто. Відразу ж після цього в місто урочистим строєм увійшов ескадрон 1-й КА С. М. Будьоного^[23].

Про становище в Юзівці під час перебування там частин Май-Маєвського писав його адютант Макаров Павло:

Штаб ген. Май-Маєвського знаходився в серці Донбасу – в Юзівці. Генерал намагався утримати під своєю владою вугільний район і, крім грошей і жертв, виривав з корінням, як він висловлювався, «пролетарський дух». За найменшу симпатію до радянської влади людей розстрілювали і вішали. Контр-розвідка розкинула густу мережу по всій території, зайнятій Добрармією. Гірничі промисловці, які повернулися до своїх заводів і шахт, особливо кровожерливо знущалися над робітниками. Під загрозою смертної кари, за нікчемні гроші їх змушували працювати з ранку до пізньої ночі в шахтах, на заводах і на транспорті. Відмова працювати розглядалася Май-Маєвським як заклик до повстання; долю таких нещасних вирішувала куля або петля^[24].

• Протести в Юзівці 20 березня 1918 року

• Макаренко П. Л. "Трагедия казачества", (Очерк на тему: Казачество и Россия). Часть 2, (Декабрь 1918 - июнь 1919). Отдельный оттиск из номеров 137-155 журнала "Вольное казачество - Вільне козацтво". Прага 1934.
• П. В. Макаров. «Адъютант Май-Маевского». М: 1926
• Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: Том 3. — М.-Л.: Госвоениздат, 1932. — 350 с. — Тираж 5000 экз.
• Дранко Н.С., Альтер М.С., Лисянский А.С. и др. Донецк. Историко-экономический очерк. — Донецк: Донбасс, 1969. — 288 с.
• Стёпкин, Валерий Петрович. Полная история Донецка: историко-краеведческий очерк / В. П. Стёпкин, В. И. Гергель. — Донецк: Апекс, 2008. — 560 с. : фото 16 с.