PROFILPELAJAR.COM

Бичков Віктор Миколайович
Бичков Віктор Миколайович
Дата народження	4 вересня 1954 (70 років)
Місце народження	Ленінград, РРФСР, СРСР
Громадянство	Росія; СРСР
Alma mater	Російський державний інститут сценічних мистецтв (1982)
Професія	актор, ведучий, телеведучий
Нагороди
IMDb	ID 0125732
viktorbychkov.ru
	Бичков Віктор Миколайович у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бичков.

Віктор Миколайович Бичков (нар.. 4 вересня 1954, Ленінград) — радянський і російський актор театру і кіно, лауреат Державної премії РФ.

Біографія

Народився 4 вересня 1954 року в Ленінграді. Віктор Бичков ріс у восьмикімнатній комунальній квартирі, де проживало сорок чоловік. Уже з дитинства Віктор мріяв стати актором. Першу свою роль (панотця) зіграв у піонерському таборі. Втім, після 8-го класу Віктор Бичков вирішив стати медиком, а точніше гінекологом. Проте до медичного училища він не вступив. Після невдалої спроби стати медиком, Віктор вступив до ПТУ та відвідував театральну студію, де швидко з масовки перейшов на головні ролі.

Потім була служба в лавах Радянської Армії (війська ППО), а повернувшись, Бичков вступив до Ленінградського державного інституту театру, музики і кінематографії (курс народного артиста СРСР Ігоря Владимирова). ЛДІТМіК Віктор Бичков закінчив у 1982 році.

У кіно Віктор Бичков дебютував у 1980 році в ролі призовника у фільмі «Остання втеча». У 1985 році він знявся у фільмі Олександра Рогожкіна «Заради декількох рядків», де зіграв німецького солдата. У 1986 році Віктор Бичков знявся в короткометражному фільмі «Екскурсант», де зіграв роль телепня-прогульника.

Популярність Віктор Бичков здобув завдяки ролі єгеря Кузьмича в комедійних стрічках Олександра Рогожкіна — «Особливості національного полювання» (1995), «Особливості національної риболовлі» (1998) та «Особливості національного полювання у зимовий період» (2000).

Визнання глядачів і критиків отримала тріумфальна картина Олександра Рогожкіна «Зозуля», де Віктор Бичков знявся в одній з головних ролей. У 2002 році картина отримала російську національну премію «Золотий орел» відразу в декількох номінаціях, в тому числі і як найкращий фільм року. Сам Бичков теж отримав «Золотого Орла» в номінації «Найкраща чоловіча роль» і Державну премію Росії.

Віктор Бичков — автор «рос. рассКузиков» — коротких замальовок про кіно й театр, викладених на особистому сайті [Архівовано 20 жовтня 2018 у Wayback Machine.] актора.

Погляди

В інтерв'ю «Новим известиям» в 2007 році Віктор Бичков розповів, що в період президентства Бориса Єльцина відчував сором за главу держави. Діяльність Володимира Путіна артист оцінив більш позитивно, назвавши його «молодим і розумним політиком»^[2].

У 2011 році Бичков зіграв Платона Лебедєва у виставі «Розумом Росію не зрозуміти», створену за матеріалами судових процесів у справі «ЮКОСа». Цю роль актор назвав своєю «громадянською позицією»^[3].

Родина

Віктор Бичков був тричі одружений.

Перша дружина — Наталія. Син Григорій.
Друга дружина — акторка Олена Симонова. Син Федір та донька Арсенія.
Третя дружина — театральний режисер Поліна Белінська. Син Добриня.

Творчість

Ролі в театрі

«Сміятися, право, не грішно»
«Лівша»
«Снігова королева»
«Малюк і Карлсон»
«Гравці»
«Трубадур та його друзі»
«Дульсинея Тобосська»
«Приборкання норовливої»
«Рояль у відкритому морі»
«Людина, тварина і чеснота»
«Станція»
«Тригрошова опера»
«Підступність і любов»
«Людина і джентльмен».

Санкт-Петербурзький академічний театр комедії ім. М. П. Акімова

«Коник-Горбоконик»
«Наворожила мені циганка»
«Фредді»
«Ромул Великий»

Театр «Картковий будиночок»

«Якщо кішку обдерти, то вона, як кролик».

Драматичний театр «Комедіанти»

«Пристрасті по-італійськи»

Драматичний театр «Притулок комедіанта»

«Потрібен старий клоун»
«Кожному своє»

Академічний театр ім. Лєнсовета

«Гедда Ґаблер» Генріка Ібсена — професор Тесман

Ролі в кіно

1980 — Остання втеча — призовник (немає в титрах)
1982 — Взяти живим — Лузгін
1985 — Заради кількох рядків — німецький солдат
1986 — Остання дорога — слуга Павло
1986 — Екскурсант (новела до к/а «Винятки без правил») — Борис Топорков / американець Боб
1986 — За Ветлугою-рікою — Вітьок
1986 — Комендант Пушкін — червоноармієць
1986 — Лівша — франт
1987 — Біле прокляття — Степан Гвоздь, працівник протилавинної служби
1987 — Життя Клима Самгіна — бджоляр
1987 — Садівник — Вітьок, тракторист
1988 — Міс мільйонерка — Бичков, виконроб
1989 — Васька — парашутист
1989 — Сірано де Бержерак — поет, гість Рагно
1989 — Воно — Воблушкін
1990 — Анекдоти — Чапаєв
1990 — Собачий бенкет — Вітьок
1990 — Духів день — Вітьок
1990 — Перехід товариша Чкалова через Північний полюс — Байдуков
1991 — Афганський злам — штабник
1991 — Дій, Маню! — Бичков
1991 — Вийди! — Єгор
1991 — Третя планета — мужик з хрестом
1991 — Хміль — праведник Лука
1991 — Людина зі звалища — Олександр Ликов
1991 — Чіча — учасник ансамблю
1991 — Міф про Леоніда — сексот
1992 — Чекіст — Іванов
1992 — Прекрасна незнайомка — офіціант
1993 — Акт — чоловік
1993 — Життя з ідіотом — друг-товариш по чарці
1994 — Гра — Баррі Русак
1994 — Колечко золоте, букет з червоних троянд — Сисой
1994 — Російський транзит — кримінальник «Глиста»
1995 — Музика для грудня — велосипедист
1995 — Особливості національного полювання — єгер Кузьмич
1996 — Спадкоємець / The Successor — Віктор
1996 — Операція «З новим роком!» — дід Мороз Кузьмічов
1997 — 1999 — Вулиці розбитих ліхтарів — бомж Померанцев
1997 — Американка — кримінальник Третьяков
1997 — Бомба
1998 — Дух
1998 — Жіноча власність — Ігор
1998 — Особливості національної риболовлі — єгер Кузьмич
2000 — Місяцем був повний сад — голова колгоспу
2000 — Особливості банної політики, або Баня 2 — банщик Митрич
2000 — Особливості національного полювання в зимовий період — єгер Кузьмич
2000 — Бузкові сутінки
2000 — 2005 — Убивча сила — бомж-інформатор Померанцев
2000 — Сочинушки (короткометражка)
2002 — Зозуля — Іван Картузов «Пшолти»
2003 — Особливості національної політики — єгер Кузьмич
2003 — Дільниця — виконроб Уткін
2004 — Чотири таксисти і собака — дядько Костя Саричев
2004 — На віражі — Копєйкін
2004 — Про кохання в будь-яку погоду
2004 — Загибель імперії — Степнін, він же Ганецький
2005 — Турецький гамбіт — хорунжий
2005 — Вища міра
2005 — Голова класика — скоморох
2005 — Піжмурки — батько хлопчика в зоопарку
2005 — Перший Скорий — Дафна / Трус
2006 — Граф Монтенегро — отець Сергій / його брат-безбожник
2006 — Спекотний листопад — дільничний Антипенко
2006 — Перший вдома — продавець сигарет / алкаш / листоноша Пєчкін
2006 — Чотири таксисти і собака 2 — дядько Костя Саричев
2007 — На шляху до серця
2008 — Людина без пістолета — Кашин
2008 — Краса вимагає … — віконт
2008 — Дім, милий дім — Михайло Андрійович
2008 — Це було в Гаврилівці 2 — купець першої гільдії Дормідонтов
2008 — Чужі — хірург
2009 — Банкрут — стряпчий Рисположенський
2010 — Олімпійське селище — мужик
2011 — Ластівчине гніздо — сусід Георгій Михайлович
2011 — Товарищи полицейские (серія № 20 «тухле справа») — Андрій Леонідович Харитонов
2012 — Без сліду — Павло Коваль
2013 — 12 місяців — грудня
2014 — Вій — коваль Тарас
2016 — Кухня — Тимофій Ілліч, батько Кості
2018 — Заповідник
2019 — Жуки — панотець Олександр
2021 — Жуки-2 — панотець Олександр

Телебачення

З 2006 по 2012 рік вів дитячу телепередачу «На добраніч, малюки!» (Дядько Вітя)^[4].

У 2012 році брав участь у шоу «Танці з зірками» на телеканалах Росія-1 і РТР-Планета.

Кліпи

2003 — «Самотність» (вик. гурт «Небо»)
«Звуковий агресор». Гурт «Кар-Мен»
«З Новим Роком». Гурт «Сонце-хмари»

Відеоігри

«Революціонный квѣстъ» (2004) — революційний матрос Василь Стійкий

Нагороди

Лауреат премії «Визнання» — за кращу чоловічу роль (1995)
Лауреат премії «Золотий Орел» — в номінації «краща чоловіча роль» (2003) за фільм «Зозуля»
Лауреат Призу за кращу чоловічу роль Фестивалю Російського кіно в Онфлері (Нормандія, Франція) — за фільм «Зозуля» (2003)
Лауреат Призу «Срібна підкова» за кращу чоловічу роль (Дім Ханжонкова)
Лауреат Державної премії Росії (2003) у складі знімальної групи фільму «Зозуля»
Лауреат Призу журі за кращу чоловічу роль на Другому Московському фестиваль «Московська прем'єра» (2005, за фільм «Зозуля»)
Кавалер Ордена Честі і Гідності «Русь державна» за високий професіоналізм у творчій діяльності, відродження традицій миролюбності, духовності і великі заслуги у розвитку культури і мистецтва Санкт-Петербурга і Росії (2004)