PROFILPELAJAR.COM

Береги Долішні
Країна	Польща
Воєводство	Підкарпатське воєводство
Повіт	Бещадський повіт
Гміна	Устрики-Долішні
Перша згадка	1532
Населення	411 осіб (2011)
Часовий пояс	UTC+1, влітку UTC+2
Телефонний код	(+48) 13
Поштовий індекс	38-700
Автомобільний код	RBI
SIMC	0361519
GeoNames	775197
OSM	↑1748163 ·R (Устрики-Долішні)
	Береги Долішні Береги Долішні (Польща)
	Береги Долішні Береги Долішні (Підкарпатське воєводство)

Береги́ Долі́шні (пол. Brzegi Dolne) — село в Польщі, у гміні Устрики-Долішні Бещадського повіту Підкарпатського воєводства. Колишнє бойківське село, у рамках договору обміну територіями 1951 року все українське населення насильно переселено^[2]. Населення — 411 осіб (2011^[1]).

Історія села

Перша згадка про село Береги Долішні в 1532 році, закріпачене на волоському праві, село було у королівській власності. Привілей на закріпачення села виданий королем Сиґізмундом Августом братам Дмитрові і Стецеві. В 1544 році село перейшло у власність Івана Кунашевича. Входило село до складу так званої Стерв'язької країни^[3] Перемишльської землі Руського воєводства.

У 1772—1918 рр. село було у складі Австро-Угорської монархії, у провінції Королівство Галичини та Володимирії. В 1784 в селі в рамках Йосифинської колонізації австрійська влада оселила німецьких колоністів у частині села, яку назвали Зіґенталь^[3]. В 1940 німецькі колоністи були депортовані до Вартегау за програмою Додому в Рейх. В 1872 р. через село прокладена Перша угорсько-галицька залізниця.

Береги Долішні є одним з найстаріших центрів у світі видобутку нафти, нафту видобували тут з 1884 року^[4].

У 1919—1939 рр. входило до ґміни Кросьцєнко Добромильського повіту Львівського воєводства.

З 1940 до 1951 село відносилось до Нижньо-Устрицького району Дрогобицької області України (відійшло до Польщі відповідно до договору обміну територіями 1951 року). 170 родин вивезено до колгоспу ім. Молотова (с. Зміївка у Бериславському районі Херсонської області).^[5]

У 1975—1998 роках село належало до Кросненського воєводства.

Населення

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року^[1]^[6]:


	Загалом	Допрацездатний вік	Працездатний вік	Постпрацездатний вік
Чоловіки	201	34	145	22
Жінки	210	40	129	41
Разом	411	74	274	63

Згідно з переписом 1921 року, у селі було 162 будинки і 1018 жителів (689 греко-католиків, 171 євангеліст, 136 римо-католиків і 22 юдеї)^[7].

На 01.01.1939 в селі було 1530 жителів, з них 1030 українців-грекокатоликів, 100 українців-римокатоликів, 160 поляків (приїжджі працівники лісових промислів), 20 євреїв, 40 циганів і 180 німців (у присілку Зіґенталь)^[8].

В 1951, у рамках договору обміну територіями 1951 року, все українське населення (223 сім'ї, 1055 осіб) було переміщено на схід, зокрема в село Зміївка Бериславський район Херсонської області до колгоспу ім. Молотова— 170 сімей^[2], а до села переселено поляків з Белзу і Сокалю.

Церква Архангела Михаїла

Церква Архангела Михаїла (зараз костел Діви Марії Розарії^[9]) — греко-католицька церква, побудована з дерева в 1844 році на місці попередньої церкви (перша згадка в 1615 році), була парафіяльною і належала до Устрицького деканату Перемишльської єпархії УГКЦ. Церква стоїть у західній частині села.

Церкву внесено до загальнодержавного реєстру пам'ятників історії^[10].

Побудована в 1844 році, ремонтувалась в 1884, 1909 і 1922 роках^[11].

Після передання села до Польщі, церква використовувалась як склад. В 1973 передана місцевій римо-католицькій громаді як парафіяльний костел (перейменований на честь Богородиці), в 1978 відремонтована.

В церкві з початкового оформлення залишилась поліхромія на стінах. На захід від церкви є дзвіниця, побудована одночасно з церквою^[12].

При дорозі є мурована капличка XIX століття, покрита ґонтом^[3].

Відомі люди

О. Михайло Зубрицький
З 1914 і до смерті в 1919 в селі жив і активно діяв о. Михайло Зубрицький — відомий український етнограф, фольклорист, педагог, історик, публіцист, громадський діяч та греко-католицький священик. Похований на місцевому кладовищі^[13].

Див. також

Радянсько-польський обмін ділянками територій 1951 року

Примітки

↑ ^а ^б ^в GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018.
↑ ^а ^б Кляшторна, Наталя (2006). Акція-51. Останні свідки. Вінниця: ДП «ДКФ». с. 192. ISBN 966-7151-67-0.
↑ ^а ^б ^в Кляшторна, Наталя (2006). Акція-51. Останні свідки. Вінниця: ДП «ДКФ». с. 164. ISBN 966-7151-67-0.
↑ HISTORIA MIEJSCOWOŚCI. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 25 серпня 2014.
↑ Кляшторна Н. О. Акція-51. Останні свідки. — Вінниця: ДП «ДКФ», 2006. — 232 с.: іл. ISBN 966-7151-67-0 [Архівовано 22 липня 2020 у Wayback Machine.] — с. 193.
↑ Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Архів оригіналу за 20 вересня 2018. Процитовано 14 серпня 2018.
↑ Brzegi Dolne. Архів оригіналу за 8 серпня 2017. Процитовано 25 серпня 2014. [Архівовано 2017-08-08 у Wayback Machine.]
↑ Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939 [Архівовано 21 лютого 2021 у Wayback Machine.]. — Вісбаден, 1983. — с. 41, 119.
↑ Cerkwie w Gminie Ustrzyki Dolne. Архів оригіналу за 9 липня 2012. Процитовано 25 серпня 2014. [Архівовано 2012-07-09 у Wayback Machine.]
↑ Narodowy Instytut Dziedzictwa: Rejestr zabytków nieruchomych — województwo podkarpackie (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 8 травня 2012. Процитовано 8 травня 2012.
↑ Magdalena i Artur Michniewscy, Marta Duda. Cerkwie drewniane Karpat. Polska i Słowacja. — Pruszków : Rewasz, 2003. — С. 184-185. — ISBN 83-89188-08-2.
↑ Stanisław Kryciński. Cerkwie w Bieszczadach. — Pruszków : Rewasz, 2005. — С. 220. — ISBN 83-89188-38-4.
↑ Nagrobek we wsi Brzegi Dolne. Архів оригіналу за 27 серпня 2014. Процитовано 25 серпня 2014.