Емірат Бейхан (араб.إمارة بيحانAmirat Bayhan) — арабська держава, що існувала на території північної частини нинішньої мухафази Шабва в Південному Ємені (з 1680 по 1967). На чолі емірату стояла династія Аль-Абілі, що була гілкою династії шиїтських імамів СаниКасімідів.
Історія емірату
У долині Бейхан, на території якої наприкінці XVII століття виник однойменний емірат, історично населяла племінна група Мусабейн, в якій домінували родини Аль-Салех (з клану Ахмад Саїф) та Аль-Фатіма (клан Наджі Алаві), між якими йшла безперервна боротьба. На північ від долини панувало плем'я Бальхаріф. Наприкінці XVII століття центральний район долини Бейхан заселив клан Аль-Абілі, який вів свій родовід від династії імамів СаниКасімідів. До 1680 рід Аль-Абілі очолив племена Бейхай, оголосив про створення незалежного від Османської імперії емірату і був визнаний Хашимітськими шерифами Мекки як нащадок Пророка Мухаммеда і, відповідно, як свої кровні родичі.
Наприкінці XIX століття емірат Бейхан увійшов до складу Протекторату Аден. У Бейхані був розміщений британський гарнізон. 1945 амір Бейхан змушений був підписати з Великою Британією договір, що передбачає створення при амірі посаді британського радника, що контролював внутрішню політику емірату.
