У 1598 році батько став курфюрстом Бранденбургу. Матір померла за кілька років після цього, коли Барбарі Софії виповнилося 17. Йоахім Фрідріх незабаром оженився вдруге з ровесницею доньки, прусською принцесою Елеонорою. Втім, шлюб був нетривалим, за кілька днів після народження їхньої єдиної дитини, Елеонора померла. Курфюрст у липні 1608 пішов з життя від інсульту. Наступним правителем Бранденбургу став брат Барбари Софії, Йоганн Сигізмунд.
Перед своїм 25-річчям принцеса взяла шлюб із 27-річним герцогом ВюртембергуЙоганном Фрідріхом. Весілля відбулося 5 листопада 1609 року у Штутгарті. З приводу одруження наречений відремонтував Урахський замок, у тому числі, Золотий зал, який став відомим як один з найкрасивіших бальних залів епохи Відродження. Як удовина резиденція для Барбари Софії передбачався замок Бракенгайм, а також місто й амт Бракенгайм для забезпечення доходу.
Подружнє життя виявилося надвичайно щасливим.
У пари народилося восьмеро дітей:
Генрієтта (1610—1623) — прожила 12 років;
Фрідріх (15 березня—12 червня 1612) — прожив 3 місяці;
Антонія (1613—1679) — меценатка, одружена не була, дітей не мала;
Ебергард (1614—1674) — наступний герцог Вюртембергу у 1628—1674 роках, був двічі одруженим, мав численних нащадків;
Фрідріх (1615—1682) — герцог Вюртемберг-Нойнштадту, був одруженим із принцесою Брауншвейг-Вольфенбюттельською Кларою Авґустою, мав дванадцятеро дітей;
Ульріх (1617—1671) — герцог Вюртемберг-Ноєнбюргу, був двічі одруженим, мав трьох доньок, що не залишили нащадків;
Анна Йоганна (1619—1679) — одружена не була, дітей не мала;
Сибілла (1620—1707) — дружина герцога Вюртемберг-Монбельяру Леопольда Фрідріха, дітей не мала.
У Тридцятилітній війні Вюртемберг від 1620 року дотримувався нейтралітету, що, проте, не зупиняло імперські війська у їхніх походах через його землі.[1]
У липні 1628 року Йоганн Фрідріх пішов з життя. Барбара Софія замовила ремонт свого замку Бракенгайм, де, між іншим, містилася друга за кількістю картин у Вюртемберзі художня колекція зі 155 полотнами. Сама вона в цей час жила у замках Штутгарту та Кірхгайм-унтер-Теку.
Оскільки, трон перейшов до неповнолітнього Ебергарда III, при ньому здійснювалося регентство герцогом Монбельяру Людвігом Фрідріхом. Втім, у листопаді 1630 року, сильно хворий, він повернувся до Монбельяру. Після нього країною стали керувати стали герцог Вюртемберг-Вайльтінгену Юлій Фрідріх та Барбара Софія як головний регент. До Бракенгайму вона так і не виїхала, хоча, завдяки турботі про місто та кільком заснованим закладам, вважається його благодійницею.
Колегіальна церква Штутгарту
У березні 1633 року Юлій Фрідріх відмовився від регентства. Втім, за пару місяців імператор Фердинанд II Габсбург визнав Ебергарда повнолітнім, і той прийняв повноту влади. Приєднавшись до Хайльброннерської Ліги, юний володар зазнав поразки від католицьких військ у битві при Нердлінгені у вересні 1634 року, через що уся герцозька родина та двір були змушені втікати до Стратсбургу.[2] Вюртемберг був спустошений ворожими військами, після чого імператор почав роздавати його землі своїм родичам та фаворитам.[3]
Барбара Софія померла у вигнанні у Страсбурзі 13 лютого 1636 року.
У 1638 році Ебергард повернувся до Вюртемберга. Після Вестфальського миру території герцогства були відновлені. У 1655 році Барбару Софію поховали у крипті Колегіальної церкви Штутгарта поруч із чоловіком.[4]
↑Paul Friedrich von Stälin: Johann Friedrich, Herzog von Würtemberg. In: Allgemeine Deutsche Biographie. Band 14, Duncker & Humblot, Leipzig 1881, стор. 441. [1] [Архівовано 29 січня 2022 у Wayback Machine.] (нім.)
↑Paul Friedrich von Stälin: Eberhard III., Herzog von Württemberg. In: Allgemeine Deutsche Biographie. Band 5, Duncker & Humblot, Leipzig 1877, стор. 559–561 [2] [Архівовано 29 січня 2022 у Wayback Machine.] (нім.)
↑Andreas Neuburger: Konfessionskonflikt und Kriegsbeendigung im Schwäbischen Reichskreis. Württemberg und die katholischen Reichsstände im Südwesten vom Prager Frieden bis zum Westfälischen Frieden (1635–1651) (= Veröffentlichungen der Kommission für geschichtliche Landeskunde in Baden-Württemberg. Reihe B: Forschungen. Band 181). Kohlhammer, Stuttgart 2011. ISBN 978-3-17-021528-3.
Wolfram Angerbauer: Schloss Brackenheim als Witwensitz der Herrschaft Württemberg. In: Zeitschrift des Zabergäuvereins. 1, 1980, стор. 1-4.
Wolf Eiermann (Red.): Das unbekannte Altbekannte, Künstler sehen das historische Zabergäu. Brackenheim 2004.
Axel Gotthard: Barbara Sophie. In: Sönke Lorenz, Dieter Mertens, Volker Press (Hrsg.): Das Haus Württemberg. Ein biographisches Lexikon. Kohlhammer, Stuttgart 1997, ISBN 3-17-013605-4, стор. 146.
Gerhard Raff: Hie gut Wirtemberg allewege. Band 2: Das Haus Württemberg von Herzog Friedrich I. bis Herzog Eberhard III. Mit den Linien Stuttgart, Mömpelgard, Weiltingen, Neuenstadt am Kocher, Neuenbürg und Oels in Schlesien. 4. Auflage. Landhege, Schwaigern 2014, ISBN 978-3-943066-12-8, стор. 117–134.
.jpg)
