Бабинці (Вінницький район)

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Бабинці.
село Бабинці
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район Вінницький район
Тер. громада Погребищенська міська громада
Код КАТОТТГ UA05020210040069786 Редагувати інформацію у Вікіданих
Основні дані
Засноване 1000
Населення 595
Площа 2,269 км²
Густота населення 262,23 осіб/км²
Поштовий індекс 22224
Телефонний код +380 4346
Географічні дані
Географічні координати 49°33′37″ пн. ш. 29°28′33″ сх. д. / 49.56028° пн. ш. 29.47583° сх. д. / 49.56028; 29.47583
Середня висота
над рівнем моря 		201 м
Місцева влада
Адреса ради 22200, Вінницька обл., Вінницький район, м. Погребище, вул. Б. Хмельницького, 77
Карта
Бабинці. Карта розташування: Україна
Бабинці
Бабинці
Бабинці. Карта розташування: Вінницька область
Бабинці
Бабинці
Мапа
Мапа

CMNS: Бабинці у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Бабинці́ (в деяких джерелах Ба́бинці[1]) — село в Україні, у Погребищенській міській громаді Вінницького району Вінницької області. До 2020 центр Бабинецької сільської ради. Розташоване за 23 км від центру громади, за 20 км від зупинного пункту Рось.[1] Населення становить 595 осіб.[2]

Географія

Село займає територію 2,269 км². Селом протікає річка Оріховатка, ліва притока Росі (басейн Дніпра).[2] На північному заході село межує з селом Новофастовом, на південний схід від села, нижче за течією Оріховатки, розташоване село Скибинці. Місце розташування Бабинців і його околиць рівне, відкрите, з чорноземним ґрунтом.[3]

Адміністративна приналежність

До 1792 року село було у складі Речі Посполитої.

У другій половині 19 століття село входило до складу Бабинецької волості Сквирського повіту Київської губернії.[3]

Історія

Перше село на місці сучасного села було зруйновано під час загарбницьких війн поляків. Заселено повторно на початку 18 століття. У 1750 році село належало Адаму Бржостовському, генерал-лейтенанту військ литовських. Пізніше селом володів Захарій Ганський, який продав його Стефану Любовицькому.[3]

В середині 19 століття село простягалося на 3,5 верстви, складалося з трьох частин — власне Бабинців навколо церкви, Старої Степанівки — нижче по річці в бік Скибинців, Нової Степанівки — частини села на правому березі Оріховатки — навпроти церкви. Обидві Степанівки заселено вже наприкінці 18 століття, за Стефана Любовицького. До 1846 року селом володів його син Йосип. Певний час селом володіла його дружина Жозефіна. З 1857 року селом володів Вацлав Любовицький, другий син Стефана Любовицього.[3]

У 1831 році на правому березі, біля Старої Степанівки, в урочищі було знайдено в землі старовинний кам'яний склеп.[3]

У 1900 році у селі був 251 двір, тут проживало мешканців обох статей 1617 осіб, з них чоловіків — 811, жінок — 806. Головним зайняттям мешканців було землеробство.[4]

Під час Другої світової війни у другій половині липня 1941 року село було окуповане німецько-фашистськими військами. Червоною армією село зайняте 31 грудня 1943 року.[5]

На початку 1970-х років у Бабинцях містилася центральна садиба колгоспу ім. Леніна. Господарство обробляло 3138 га землі, у тому числі 2469 га орної. Крім рільництва й тваринництва, розвинуті були допоміжні галузі виробництва — рибництво і видобування граніту. В селі була восьмирічна школа, будинок культури, бібліотека, парк.[1]

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 707-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області», увійшло до складу Погребищенської міської громади.[6]

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Погребищенського району, село увійшло до складу Вінницького району[7].

Населення

За даними перепису 2001 року кількість наявного населення села становила 585 осіб,[8] із них 98,99 % зазначили рідною мову українську, 1,01 % — російську.[9]

Населення Бабинців в різні роки
Рік ~1864[3] 1897 ~1900[4] ~1972[1] 1989[10] 2001[8]
Кількість осіб 1026 1617 1248 741 585

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[11]:

Мова Відсоток
українська 98,99%
російська 1,01%

Примітки

  1. ↑ а б в г Бабинці. // Історія міст і сіл Української РСР. Вінницька область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1972. — 630 с. — 15 000 прим. — С.528.
  2. ↑ а б Облікова картка с. Бабинці. http://rada.gov.ua. Верховна Рада України. Архів оригіналу за 4 листопада 2018. Процитовано 31 жовтня 2018.
  3. ↑ а б в г д е Л. Похилевич. Сказанія о населенныхъ мѣсностях Кіевской губерніи. — Кіевъ, въ тіпографіи Кіевопечерской лавры. — 1864. — С. 208. (рос. дореф.)
  4. ↑ а б Список населенных мест Киевской губернии [Архівовано 10 вересня 2018 у Wayback Machine.]. / Издание Киевского губернского статистического комитета. — К., 1900. — 1976 с. — С. 1302—1303. (рос. дореф.)
  5. ↑ Вінниччина в період Великої вітчизняної війни 1941—1945 рр. Хроніка подій. — К.: Наукова думка, 1965. — С. 46.
  6. ↑ Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області. www.kmu.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 4 березня 2021. Процитовано 31 жовтня 2021.
  7. ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
  8. ↑ а б Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Вінницька область. // Кількість та територіальне розміщення населення. ukrcensus.gov.ua. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 3 жовтня 2018. [Архівовано 31 липня 2014 у Wayback Machine.]
  9. ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Вінницька область (у % до загальної чисельності населення). // Національний склад населення, мовні ознаки, громадянство. ukrcensus.gov.ua. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 3 жовтня 2018. [Архівовано 31 липня 2014 у Wayback Machine.]
  10. ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Вінницька область. // Кількість та територіальне розміщення населення. ukrcensus.gov.ua. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 3 жовтня 2018. [Архівовано 31 липня 2014 у Wayback Machine.]
  11. ↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних

Джерела

Посилання