Археоло́гія в Україні — наука археологія, що вивчає історію людей в Україні за матеріальними залишками їхньої діяльності, отриманими завдяки розкопкам.^[1][2]

В Україні ще за доби Київської Русі приділялась увага археологічним пам'яткам. Літописець Никон Печерський згадував про давні городища й кургани. Одними з перших археологічних розкопок в Україні можна вважати розкопки Десятинної церкви в Києві (зруйнована монголами 1240), що були здійснені Петром Могилою у 30-х роках XVII ст. з метою будівництва на її місці нової церкви під тією ж назвою.

Тарас Шевченко називав археологію «матір'ю історії»: «Я люблю археологію — цю таємничу праматір історії.»^[3]

Початок спеціальних археологічних досліджень припадає на другу половину XVII та початок XIX ст., коли розпочалися розкопки античних та скіфських пам'яток на півдні України, зокрема у Північному Причорномор'ї. У 1763 р. поблизу сучасного Кропивницького був розкопаний великий скіфський курган, а наприкінці XVII ст. почалися дослідження залишків стародавніх грецьких міст та курганів у Криму. 1830 року був розкопаний великий «царський» скіфський курган Куль-Оба біля Керчі.

З розгортанням археологічних досліджень була пов'язана організація в Україні низки музеїв — Миколаївського (1806), Феодосійського (1811), Одеського (1825), Керченського (1826) та Одеського товариства історії та старожитностей (1839).

На початку XIX ст. почалося вивчення слов'янських пам'яток та міст Русі. Найвизначнішими з них були Десятинна церква й Золоті Ворота в Києві, розкопані у 1824 та 1832—33 рр. У 1899 був організований Київський історичний музей.

У 1871 була відкрита Гінцівська палеолітична стоянка на Полтавщині (перша з виявлених у межах тодішньої Російської імперії), а потім і такі відомі палеолітичні стоянки, як Костенки І на Дону (1879), Вовчий грот у Криму (1880), Кирилівська в Києві (1893—1903), Мізинська на Десні (1908—1916) та інші. У галузі вивчення неоліту заслуговують на увагу дослідження на Дніпрі, в околицях Києва (1867—1888) та відкриття й дослідження комплексу наскельних зображень на Кам'яній Могилі поблизу Мелітополя [1880), частина яких належить до неолітичної доби.

Значними були дослідження пам'яток ранньоземлеробської трипільської культури, відкритої наприкінці XIX ст. На початку XX ст. були здійснені широкі розкопки курганів епохи міді-бронзи на Лівобережжі України, на основі яких була створена перша періодизація цієї епохи (ямна, катакомбна та зрубна культури).

Як й раніше, продовжувалися дослідження великих і багатих скіфських курганів на півдні України та на північному Кавказі, найзначнішими з яких були Чортомлицький курган (1863) і Солоха (1912). Найвизначнішими пам'ятками лісостепових племен скіфського часу, дослідженими в імперську добу, були великі групи курганів у районі Сміли, Оксютинські поблизу Ромен, «Часті кургани» поблизу Воронежа, а також городища — Нільське на Полтавщині, Пастирське та Мотронинське на Черкащині. Великих обертів набрало дослідження пам'яток античних міст північного Причорномор'я — Ольвії, Пантікапея, Херсонеса, Тіри та інших. Укінці XIX та на початку XX ст. були здійснені розкопки зарубинецького та черняхівського могильників культури «полів поховань» на Київщині, слов'янського городища у Ромнах на ріці Сула, Чорної могили у Чернігові та курганів сіверян на Лівобережжі.

Пам'ятки Київської Русі досліджувалися у Києві (Замкова гора — 1894—98, Десятинна церква — 1907—14), селі Білогородка поблизу Києва (1909—1910), на Княжій горі поблизу Канева (1891—1893) та в інших місцях.

Археологічні дослідження в Російській імперії, що свого часу контролювала більшу частину території України, були спрямовані переважно на добування найбільш коштовних та ефектних старожитностей, що вивозилися до російських імперських музеїв у Москві та Петербурзі, або потрапляли до приватних колекцій, що часто також належали росіянам.

У СРСР археологічні дослідження почали серйозно проводитись лише після Другої світової війни, особливо в районах великих будов.

В системі Української академії наук була створена Комісія для складання археологічної карти України. Згодом вона була реорганізована в Археологічну комісію (1921), на базі якої в 1923 був створений Всеукраїнський археологічний комітет (ВУАК). Він очолював і координував усю археологічну діяльність в Україні. У 1921 в системі УАН був створений Кабінет антропології і етнології, який зосередив свою діяльність на вивченні пам'яток давньої історії. У 1934 в системі АН УСРР був заснований Інститут історії матеріальної культури, реорганізований 1938 в Інститут археології, який став центральною науково-дослідною установою з керівництва археологічними дослідженнями в УРСР. Інститут археології видавав ряд наукових, серій («Археологія», «Археологічні пам'ятки УРСР», «Краткие сообщения Института археологии») та окремі монографії, в яких висвітлювались результати археологічних досліджень в Україні.

Від 1991 року кількість археологічних експедицій збільшилася. Їх джерелом найчастіше є три фактори:

• розкопки, які передують будівництву
• студентська археологічна практика
• спільні проєкти за фінансування іноземців^[4]

Провідною археологічною установою України є Інститут археології НАН України.

Археологічні дослідження в Україні провадили й провадять також інші наукові установи (Одеська комісія краєзнавства, Одеське археологічне товариство, Інститут українознавства імені І. Крип'якевича НАН України), археологічні музеї (Київський, Харківський, Львівський, Дніпропетровський, Чернігівський, Одеський, Уманський, Житомирський, Ізюмський та багато ін.), виші (Харківський, Одеський університети та ін.) та наукові товариства. У співробітництві з українськими археологами в дослідженнях в Україні беруть участь археологи з інших країн.

Наприкінці ХХ — напочатку ХХІ століть значного розмаху в Україні, як й у інших країнах на території колишнього СРСР, досягло розграбування археологічних пам'яток. Таке явище часто називають «чорною археологією», а людей, що цим займаються — «чорними археологами», попри те що українські археологи критикують й переважно негативно ставляться до таких термінів. Адже метою археології як науки є вивчення історії, отримання відомостей про минуле через вивчення давніх пам'яток, у той час як грабіжників археології (так званих «чорних археологів») цікавлять лише артефакти минувшини самі по собі, зазвичай з корисливою метою. Археологи, проводячи розкопки, збирають величезний масив інформації — місце заходження, супутні знахідки, розташування тощо. Усе це ретельно задокументовується. Розкоп можна зробити лише один раз, і, якщо не зібрати інформацію, яку можна в цей час отримати, вона буде втрачена назавжди. «Чорні археологи» натомість шукають лише те, що має комерційну цінність, та знищують всі інші складові археологічної спадщини.^[5]

В Україні грабіж археології є злочином, регламентованим 298 статтею КК України (незаконне проведення пошукових робіт на об'єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об'єктів культурної спадщини), ст. 193 КК України (незаконне привласнення особою знайденого чи такого, що випадково опинилося у неї, чужого майна або скарбу, які мають особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність)^[6].

Відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини» усі пам'ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов'язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. Такі рухомі предмети підлягають віднесенню до державної частини Музейного фонду України, обліку та збереженню у порядку, визначеному законодавством (ч. 2 ст. 17).

Якщо під час проведення будь-яких земляних робіт виявлено знахідку археологічного або історичного характеру, виконавець робіт зобов'язаний зупинити їх подальше ведення і протягом однієї доби повідомити про це відповідний орган охорони культурної спадщини, на території якого проводяться земляні роботи (ч. 1 ст. 36).^[7]

• Спілка археологів України
• День археолога
• Археологія Української РСР (книга)
• Доісторична Україна

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Терпиловський Р. Археологія // Спеціальні історичні дисципліни. Довідник: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Редкол.: В. А. Смолій (гол. ред.); І. Н. Войцехівська (кер. авт. кол.), В. В. Томазов, М. Ф. Дмитрієнко та ін. — К.: Либідь, 2008. — C. 29—37. — ISBN 978-966-06-0538-1.
• Толочко П. П. Археологія [Архівовано 18 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 134. — ISBN 966-00-0734-5.
• П. П. Толочко. Археологія [Архівовано 12 березня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.

• Антична археологія: навчальний посібник / А. Ю. Баукова. — Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2014. — 346 с. — ISBN 978-617-10-0153-4
• Археологічна наука у Львові. Перша половина ХХ століття / О. Ситник ; НАН України, Ін-т українознав. ім. І. Крип'якевича, Ін-т археол. Жешів. ун-ту (РП), Фундація Жешів. археол. осередка. — Л. ; Жешів: [б. в.], 2012. — 365 c. : іл. — Тит. арк. і текст парал. укр., англ. — Бібліогр.: с. 329—365 (956 назв). — ISBN 978-83-7667-112-3
• Археологія доби Галицько-Волинської держави / Святослав Терський. — К. : Стародавній Світ, 2014. — 164 с. : 131 рис., 26 фото.
• Археологія України: підручник [для студ. історичних спеціальностей вищ. навч. закл.] / І. С. Винокур, Д. Я. Телєгін. 2-е вид. доп. і перероб. — Тернопіль: Навчальна книга Богдан, 2005. — 480 с. : іл.
• Археологія України (середньовічна доба): навч. посіб. / С. В. Терський. — Львів: Львівська політехніка, 2017. — 256 с. — ISBN 966-941-040-5
• Археологія та історія: навч. посіб. [для викл. і студ. іст. ф-тів вищ. навч. закл., вчителів загальноосвіт. шк.] / Н. С. Абашина, Д. Н. Козак, Є. В. Синиця, Р. В. Терпиловський ; НАН України, Ін-т археології, Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, Каф. археології та музеєзнавства. — К. : Стародавній світ, 2012. — 366 с. : іл. — Бібліогр.: с. 360—363. — ISBN 978-966-2608-05-2
• Дослідники археології України: енциклопедичний словник-довідник / Г. Г. Мезенцева ; НАН України, Інститут археології, Чернігівський держ. педагогічний ін-т ім. Т. Г. Шевченка. — Чернігів: Сіверянська думка, 1997. — 205 с. — ISBN 966-02-0233-4
• Словник-довідник з археології / За ред. Н. О. Гаврилюка. — Київ: Наукова думка, 1996. — 430 с.
• Нариси стародавньої історії Української РСР. К., 1957.
• Шовкопляс І. Г. Археологічні дослідження на Україні (1917—1957). К., 1957.
• Дослідження на Володимир-Волинському городищі у 2010—2012 роках: джерела і матеріали / О. Є. Златогорський, С. Д. Панишко ; Східноєвроп. нац. ун-т ім. Л. Українки, ДП «Волин. старожитності» ДП «НДЦ», «Охорон. археол. служба України» Ін-ту археол. НАН України. — Луцьк: Волин. старожитності, 2013. — 166 с. : іл. — (Серія «Втрачена хронологія»). — Бібліогр. в кінці розділів. — ISBN 978-966-2780-14-7
• Що розповідають та приховують археологічні пам'ятки / М. В. Роздобудько. — К. : Академперіодика, 2015. — 303 с., 48 с. іл. — ISBN 978-966-360-297-4

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Археологія в Україні

• Інститут археології НАНУ [Архівовано 12 квітня 2022 у Wayback Machine.]
• Спілка археологів України [Архівовано 6 серпня 2011 у Wayback Machine.]
• Література з археології [Архівовано 27 березня 2019 у Wayback Machine.] // Електронна бібліотека «Україніка»
• Barbaricum — Археологія України / Історичного факультету Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.] (укр.)
• Кафедра археології та музеєзнавства Київського Національного Університету імені Тараса Шевченка.