PROFILPELAJAR.COM

Андріяшик Роман Васильович
Андріяшик Роман Васильович
Народився	9 травня 1933; Королівка, Україна
Помер	2 жовтня 2000 (67 років); Київ, Україна
Поховання	Байкове кладовище
Країна	СРСР; Україна
Національність	українець
Діяльність	письменник, журналіст
Сфера роботи	літературна діяльністьd, журналістика і редагування
Alma mater	ЧНУ імені Юрія Федьковича
Мова творів	українська
Жанр	есей
Членство	СП СРСР
Нагороди	Літературна премія «Благовіст» (1993)

~~|Ukrcenter=~~

Рома́н Васи́льович Андрія́шик (9 травня 1933, с. Королівка Борщівського району Тернопільської області — 2 жовтня 2000, Київ) — український письменник, журналіст, лауреат Шевченківської премії (1998, за роман про Юрія Федьковича «Сторонець»).

Життєпис

Народився в селянській родині. По закінченні Борщівської середньої школи служив у Радянській армії. Навчався на фізико-математичному факультеті Чернівецького університету (1951—1954). У 1964 році заочно закінчив факультет журналістики Львівського університету.

Працював журналістом (1957—1968) у газетах та видавництвах.

Почав друкуватися у 1957 році. У 1966 році після виходу у світ першого роману «Люди зі страху» став членом Спілки письменників СРСР. Темі трагічної долі західноукраїнської молоді присвятив наступний роман «Полтва», опублікований у журналі «Прапор» 1969 року (№ 8—9). Цей твір був негативно оцінений тогочасною критикою, автору заборонили друкуватися, а його творчість замовчували.

У 1968—1976 роках перебував на творчій роботі, у 1976—1978 — науковий редактор УРЕ. У 1978—1993 — старший редактор прози видавництва «Український письменник».

Ізоляція Романа Андріяшика тривала до 1976 року, але й опісля її зняття атмосфера навколо творчості письменника залишалася напруженою.

Помер після тривалої хвороби на 68-му році життя 2 жовтня 2000 року^[2]. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 49а, 50°25′1.22″ пн. ш. 30°30′5.72″ сх. д. / 50.4170056° пн. ш. 30.5015889° сх. д. / 50.4170056; 30.5015889).

Твори

Романи

«Люди зі страху» (1966) — подане нове трактування війни — не як вияв героїзму, а як антигуманний механізм продукування насильства та духовного нищення;
«Полтва» (1969) — про трагічну долю західноукраїнської молоді;
«Додому нема вороття» (1976) — тема цього твору є продовженням «Людей зі страху», де показав намагання героя вижити та зберегти людську гідність серед страхіть війни;
«Кровна справа» (1978);
«Думна дорога» (1982);
«Сад без листопаду» (1980), герой якого відчув на собі руйнівну силу «неоголошеної атомної війни»;
«Сторонець» (1992) — про долю Юрія Федьковича;
«Три хрести» — незавершений

Драми

«В кінці престолу» (1994)
«Велика гра» (не опубл.), обидві — про патріарха Володимира (Романюка)

Під час пожежі в батьківській хаті згоріли рукописи роману «Камінний хрест» про Василя Стефаника та незакінчений роман «Мойсей» про Івана Франка.

Романи перекладалися російською мовою.

Вшанування пам'яті

Ім'я Романа Андріяшика присвоєно Борщівській гімназії.

Література

Шевченківські лауреати 1962—2001: Енциклопедичний довідник. — К., 2001.c— С. 20—21.
Зборовська Н. Історія української літератури ХХ ст. — Книга 2. — К.: Либідь, 1998.
Анатолій Дністровий. Роман Андріяшик // Анатолій Дністровий. Письмо з околиці: статті та есеї. — К.: Грані-Т, 2010. — С. 105-109.
Довгошия Петро. Вони і час. (Роман Андріяшик. Повернення зі страху) Тернопіль, «Збруч», 2007.
Л. Тарнашинська, Г. Герасимова. Андріяшик Роман Васильович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», — С. 39–40.
Зозуляк Є., Ониськів М. Спадок для віку від Романа Андріяшика // Вільне життя. — 2000. — 11 листоп.;
Вони прославили наш край: Бібліографічний посібник. — Т., 2002.
Андріяшик Роман Васильович [Архівовано 25 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — С. 86.
Гусар Ю. Автор «Сторонця» (про Романа Андріяшика) / Юхим Гусар // Буковинське віче. -2016. — 29 вересня (№ 36). С. 3.