Алоїз Граднік
словен. Alojz Gradnik
Алоїз Граднік у віці 43 років
Народився	3 серпня 1882(1882-08-03) Медана,  Австро-Угорщина
Помер	14 липня 1967(1967-07-14) (84 роки) Любляна, СФРЮ
Країна	СФРЮ   Королівство Італія   Австро-Угорщина
Національність	словенець
Діяльність	поет, перекладач
Alma mater	Віденський університет
Мова творів	словенська
Членство	Словенська академія наук та мистецтв
Конфесія	католицька церква
Брати, сестри	Vladimir Gradnikd , Rajko Gradnikd  і Jožef Gradnikd
Алоїз Граднік у Вікісховищі

|Примітки=

Алоїз Граднік (словен. Alojz Gradnik; 3 серпня 1882 року, Медана — 14 липня 1967 року, Любляна) — словенський поет, перекладач, член Словенської академії наук і мистецтв.

Алоїз народився в невеличкому словенському містечку Медана поблизу Адріатичного моря в місцевості Горішка, що на той час належала Австро-Угорщині. Батько його був за походженням словенець з Трієста, а мати — фріулійкою (італійкою) з графства Гориця і Градишка (словен. Goriška in Gradiščanska). Батько, простий робітник, зумів заробити трохи на виноробстві. Алоїз мав молодшого брата Йожефа, що пізніше стане мером Медани. Алоїз закінчив гімназію в Гориці (словен. Gorica) і вирушив вивчати право до Віденського університету. З 1907 року служив суддею в місті Пула, пізніше в інших містечках Австрійського Примор'я. У 1920 році, після італійської анексії Венеції-Джулії, емігрував до Королівства Югославія, де також служив суддею. У Загребі зблизився з хорватським поетом Владимиром Назором (хорв. Vladimir Nazor) та його товариством. 1924 року одружився з Мірою Потокар (словен. Mira Potokar), яка народила сина Сергія. Після вторгнення нацистської Німеччини в 1941 році повернувся до Любляни. У 1942–1943 роках був в'язнем концтабору в Гонарсі (італ. Gonars), що знайшло відображення в його творчості. Після війни жив у Любляні, регулярно навідував рідні місця.

Будинок в якому народився Граднік	Граднік у віці 34 років	Граднік з дружиною і сином	Граднік у віці 80 років	Граднік у віці 83 років

Релігійна лірика Алоїза, що успадкувала символізм Йосипа Мурна, не була широко сприйнята до війни. Його вірші були заново відкриті в 1980-ті роки. У сучасній Словенії він вважається одним з найбільших поетів словенської мови.

• «Падаючі зірки» (1916) — Gradnik, A. Padajoče zvezde.
• «Біженці» (1917) — Gradnik, A. Begunci.
• «Шлях скорботи» (1922) — Gradnik, A. Pot bolesti.
• «Листи» (1924) — Gradnik, A. Pisma.
• «De Profundis» (1926) — Gradnik, A. De Profundis.
• «Світло самоти» (1932) — Gradnik, A. Svetle samote.
• «Вічні студенти» (1938) — Gradnik, A. Večni studenci.
• «Золоті сходи» (1940) — Gradnik, A. Zlate lestve.
• «Бог і художник» (1943) — Gradnik, A. Bog in umetnik.
• «Спів крові» (1944) — Gradnik, A. Pojoča kri.
• «Вірші про Майю» (1944) — Gradnik, A. Pesmi o Maji.
• «Приморські сонети» (1952) — Gradnik, A. Primorski soneti.
• «Неправильна порада та інші пісні молоді» (1953) — Gradnik, A. Narobe svet in druge pesmi za mladino.
• «Арфа на вітру» (1954) — Gradnik, A. Harfa v vetru.
• «Ерос-Танатос» (1962, 1972) — Gradnik, A. Eros-Tanatos.
• «Зібрання творів 1-5» (1984–2008) — Gradnik, A. Zbrano delo 1-5.

Був поліглотом, знав багато сучасних європейських мов, вільно володів латиною і грецькою мовою, вивчав санскрит, перську, бенгальську, китайську мови. Перекладав твори Данте, Петрарки, Леопарді, Кардуччі, Фосколо, Роденбаха, Ромена Роллана, Чехова, Горького, Хіменеса, Лорки, Петефі, Аді, багатьох сербських поетів.

• (рос.) Поэзия Словении. XX век / сост. А. Романенко. — М.: Художественная литература, 1989.
• (словен.) Kermauner, T. Gradnikova pot k Bogu. — Nova Gorica: Zveza kulturnih organizacij, 1997.
• (словен.) Petronio F. F., «Alojz Gradnik — Pesnik goriških Brd: mednarodni simpozij ob 125. obletnici pesnikovega rojstva», Primorski dnevnik, yr. 69, n. 113 (May 13, 2007).
• (словен.) Kumak D. Z., Z referati osvetlili njegovo poezijo: Gradnikov simpozij na Univerzi v Vidmu, Briški časnik, y. 11, n. 47 (2007).

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Алоїз Граднік