PROFILPELAJAR.COM

Алое страхітливе
Біологічна класифікація
Царство:	Рослини (Plantae)
Клада:	Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада:	Покритонасінні (Angiosperms)
Клада:	Однодольні (Monocotyledon)
Порядок:	Холодкоцвіті (Asparagales)
Родина:	Асфоделові (Asphodelaceae)
Підродина:	Asphodeloideae
Рід:	Алое (Aloe)
Вид:	A. ferox
Біноміальна назва
	Aloe ferox; Mill., 1768
Синоніми
	Aloe candelabrum A.Berger; Aloe ferox var. galpinii (Baker) Reynolds; Aloe ferox var. incurva Baker; Aloe ferox var. subferox (Spreng.) Baker; Aloe galpinii Baker; Aloe horrida Haw.; Aloe muricata Haw.; Aloe pallancae Guillaumin; Aloe perfoliata var. ferox (Mill.) Aiton; Aloe pseudoferox Salm-Dyck; Aloe subferox Spreng.; Aloe supralaevis Haw.; Aloe supralaevis var. erythrocarpa Baker; Busipho ferox (Mill.) Salisb.; Pachidendron ferox (Mill.) Haw.; Pachidendron pseudoferox (Salm-Dyck) Haw.; Pachidendron supralaeve (Haw.) Haw.

Aloe ferox (укр. Алое страхітливе^[1]) — сукулентна рослина роду алое.

Назва

Алое страхітливе в ботанічному саду Рурського університету в Бохумі

Видова назва походить від лат. ferox — «страхітливий»^[2].

Історія

Вперше описаний англійським ботаніком Філіпом Міллером у 1768 році у виданні «The Gardeners Dictionary».^[3]

Морфологічні ознаки

Алое страхітливе може досягти висоти до 5 метрів у зрілих рослинах, але в середньому воно досягає лише 2 метрів. Сухі листя залишаються на стовбурі. Листки широкі, відрізняються кольором від тьмяно-зелених до сіро-зелених, під час посушливого періоду листя набувають червонуватого кольору. На листяних поверхнях присутні темно-коричневі шипи, вони є більшими на нижній поверхні листя, листкові краї озброєні численними гострими зубцями, які є червоно-коричневого кольору. Складне суцвіття розгалужується на 5-12 гілок. Квітконос щільно набитий численними квітами. Квіти оранжево-червоного, жовтуватого або білого кольору. Квіти трубчастої форми, тичинки виступають за квітку. Цвітіння зазвичай відбувається в зимові (для ПАР) місяці — у травні та червні, але рослини, виявлені в більш холодних місцях, як правило, цвітуть у вересні та листопаді.

Споріднені види

Алое страхітливе можна плутати з алое Марлота (Aloe marlothii) особливо зі зразками з Квазулу-Наталя (раніше класифікованих як Aloe spectabilis). Рослини Aloe marlothii з Квазулу-Наталя мають китиці, що мають трохи трикутну форму, а їхні листя мають шипи, які, як правило, відсутні у Aloe ferox, які ростуть в Квазулу-Наталі.

Місця зростання

Aloe ferox зустрічається в Лесото і Південно-Африканській Республіки (провінції Квазулу-Наталь, Вільна держава, Західно-Капська та Східно-Капська провінції). Росте на висоті до 1000 м над рівнем моря. Алое страхітливе є одним з домінуючих видів в рослинності «сукулентних бушів» у Південній Африці. Його можна зустріти в широкому діапазоні кліматичних умов. Особливо багато в прибережних річкових долинах, а далі у скалистих виступах на плоских, відкритих майданчиках, посушливих скелястих схилах та гірських схилах, де середня температура коливається від 27-31 °С. Може існувати в посушливому кліматі західної частини ареалу, а також у відносно вологих умовах у східній частині ареалу. Річна кількість опадів коливається від 50-300 мм.

Використання

Листя цієї комерційно важливої лікарської рослини широко збирають, а продукти, отримані зі збираного матеріалу, експортуються. Великі обсяги експортуються з 1980-х років, причому протягом останніх 15 років спостерігається зростання торгівлі. Більшість комерційних продуктів збирають з культивованих особин. Збір врожаю відбувається у всіх комунальних районах Східно-Капської провінції, в тому числі в районах Педді, Дутива, Баттерворт і Куну, а також в деяких районах колишнього регіону Транскей.

Охоронні заходи

Вид включений до додатку II конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES).^[4]

Включений до Червоного списку південноафриканських рослин (англ. Red List of South African Plants).^[5] Має статус «під загрозою зникнення» через колекціонування та міську і промислову експансії.

Формальне законодавство охороняє та контролює використання цього виду в Квазулу-Наталі та Вільній державі^[6]. Моніторинг та регулювання необхідні для забезпечення сталого використання в регіонах, де цей вид сильно збирають. У деяких районах надмірне використання та деструктивний збір листя призвели до локалізованого вимирання субпопуляцій.

Алое страхітливе зафіксоване в багатьох природоохоронних територіях та за їх межами.

Див. також

Список видів роду алое

Примітки

↑ Українська назва є транскрибуванням та/або перекладом латинської назви авторами статті і в авторитетних україномовних джерелах не знайдена.
↑ Estrela Figueiredo and Gideon F. Smith. What's in a name: epithets in Aloe L. (Asphodelaceae) and what to call the next new species // Bradleya. — 2010. — № 28. — С. 79-102. — DOI:10.25223/brad.n28.2010.a9. Архівовано з джерела 4 березня 2016. Процитовано 11.08.2018.(англ.)
↑ The Gardeners Dictionary: eighth edition no. 22. 1768
↑ Aloe ferox. CITES. Процитовано 11.08.2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) (англ.)
↑ Eastern Tree Aloe. Red List of South African Plants. South African National Biodiversity Institute (SANBI). Архів оригіналу за 25 жовтня 2020. Процитовано 11.08.2018. (англ.)
↑ Van Wyk and Smith 1996

Бібліографія

Ben-Erik Van Wyk, Gideon Smith. Guide to the Aloes of South Africa. — Briza Publications, 2012. — 304 с. — ISBN 1875093419. (англ.)
Carter, S., Lavranos, J. J., Newton, L. E. & Walker, C. C. Aloes. The definitive guide: 1-720. // Kew Publishing, Royal Botanic Gardens, Kew. — 2011. (англ.)
Germishuizen, G. & Meyer, N. L. (eds.). Plants of Southern Africa: an annotated checklist // Strelitzia. — National Botanical Institute, Pretoria, 2003. — Т. I-VI, № 14. — С. 1-1231. (англ.)
Goldblatt, P. and Manning, J. C. Cape Plants: A conspectus of the Cape Flora of South Africa // Strelitzia. — National Botanical Institute, Cape Town., 2000. — № 9. (англ.)
Carter, S. Aloaceae // Flora Zambesiaca. — Royal Botanic Gardens, Kew, 2001. — № 12 (3). — С. 98. (англ.)
Govaerts, R. (1995). World Checklist of Seed Plants 1 (1, 2): 1-483, 1-529. MIM, Deurne.
Glen, H. F. and Hardy, D. S. Aloaceae (First part): Aloe // Flora of Southern Africa 5 Part 1, Fascicle 1:. — National Botanical Institute, Pretoria, 2000. — С. 1-159. (англ.)
Raimondo, D., von Staden, L., Foden, W., Victor, J. E., Helme, N. A., Turner, R. C., Kamundi, D. A. and Manyama, P. A. Red List of South African Plants // Strelitzia 25. — South African National Biodiversity Institute, Pretoria, 2009. (англ.)
Van Wyk, B.-E. and Smith, G. Guide to the aloes of South Africa // Strelitzia 25. — Briza Publications, Pretoria, 1996. (англ.)

Джерела

Aloe ferox Mill. Tropicos. Міссурійський ботанічний сад. Архів оригіналу за 21 жовтня 2020. Процитовано 11.08.2018. (англ.)
Aloe ferox Mill. (1768). aloes.wz.cz. Архів оригіналу за 18 січня 2021. Процитовано 11.08.2018. (чес.), (англ.)
Aloe ferox Mill. The Encyclopedia of succulents. Архів оригіналу за 12 серпня 2020. Процитовано 11.08.2018. (англ.)
Aloe ferox. Succulent Plant Site. Архів оригіналу за 12 травня 2021. Процитовано 11.08.2018. (англ.)
Aloe ferox Mill. PlantZAfrica. Південноафриканський Національний Інститут Біорізноманіття (англ. South African National Biodiversity Institute). Архів оригіналу за 16 липня 2020. Процитовано 11.08.2018. (англ.)