Авта́ркі́я (грец. autárkeia — самовдоволення) — незалежність від усіх речей зовнішнього світу або інших людей. Життєвий ідеал кініків і стоїків. В економіці — економічна незалежність країни, що позбавляє необхідності ввезення найважливіших продуктів споживання. Термін «автаркія» часто вживається в розумінні прагнення до відособлення, схильності до вузького намісництва.
В античній етиці — термін, що позначає внутрішню самозаспокоєність, задоволеність наявним станом, достатнім та незалежним. Демокріт розглядав автаркію як самозаспокоєність духу і одночасно як властивість самої природи, зазначаючи, що «природі досить власних сил». Широке поширення поняття автаркія отримало у кініків та стоїків (мудрецю-стоїку «досить самого себе»). За Антисфеном, «доброчесності досить для блаженства». Стоїку Хрисиппу належить визначення:
Платон і Арістотель розуміли автаркію ідеалістично. За Платоном деміург створив космос у вигляді «самодостатнього й досконалішого бога», що нічого не потребує. В пошуку найвищого блага й краси Платон прагнув до того, «що достатнє й досконале». Арістотель, розуміючи доброчесність як внутрішню самозадоволеність, детально розглянув це поняття в праці «Нікомахова етика»:
в цьому розумінні вона тотожна блаженству. У нього поняття «автаркія» вперше вживається до політичного життя у праці «Політика»:
В економічному відношенні — політика економічної та господарчої відокремленості певної країни або групи країн, що звільняє дану державу від ввезення найважливіших предметів споживання, створення замкнутого самодостатнього господарства.[1] Вже у Фукідіда автаркія означає політичну й економічну незалежність однієї держави від інших. Опис «замкнутої торгової держави» — закритої, економічно самодостатньої і ізольованої від решти світу, дав Фіхте.
Автаркія проявляється в максимальному обмеженні імпорту, стимулюванні експорту товарів і капіталу, захопленні чужих територій, багатих на сировину. Автаркічні погляди зустрічалися у меркантилістів; найбільшого поширення отримали в період загальної економічної кризи початку XX ст. В період Другої світової війни правлячі кола Німеччини, Італії, Японії використовували автаркію як засіб у боротьбі за переділ світу. Тоталітарні режими використовували політику задля мілітаризації економіки. Нацистська доктрина автаркії була викладена Герінгом (промова 17 грудня 1936 на засіданні Прусського ландтаґу в Берліні) і знайшла відображення в чотирирічному плані, що був затверджений німецьким керівництвом 1936 року. Політика автаркії була засуджена на Нюрнберзькому процесі як політика підготовки до війни.
Політика автаркії є економічною політикою держав, які готуються до війни, і характеризується консервацією економіки, її відокремленням від економіки континентальної та «замиканням» її саму на себе.
Повна автаркія неможлива навіть для великих і багатих ресурсами країн, тому, як правило, в літературі говорять про «автаркічні тенденції» в економічній політиці (Північної Кореї, Албанії). Історичний досвід показав, що такі тенденції завдають непоправної шкоди економіці країни, відкидаючи її назад в області науково-технічного прогресу, економічної ефективності суспільного виробництва і рівня добробуту народу. Рівень автаркії вимірюють за допомогою різних коефіцієнтів, зокрема, відношення зовнішньоторговельного обігу до валового внутрішнього продукту країни, частки імпорту найважливіших ресурсів у їх загальному споживанні тощо.
Самодостатня економіка може зазнавати ефекту масштабу в державному і приватному секторах бізнесу. Очевидно, що ряд країн у світі не мають прямого доступу до деяких видів сировини, таких як нафта, вугілля, газ, пшениця або тканини, що пов'язані з такими елементами як, вовна в силу географічних кордонів, включаючи клімат, розташування, розмір землі або чисельність населення. Таким чином, виробництво дефіцитних ресурсів стає досить дорогим і вимагає великих втрат для споживачів і фірм, які повинні платити більш високу ціну за ці товари і послуги. У довгостроковій перспективі це може створити неефективний ринок і на внутрішньому ринку уряд не зможе в максимальній мірі використовувати всі можливі економічні можливості. Глобалізаційний процес посилив концепцію порівняльних переваг. Економіки різних країн вирішили усунути бар'єри, які мінімізують продуктивність. Такими бар'єрами є методи самодостатності. Здешевлення матеріальних витрат, доступ до цілого ряду продуктів та підвищення рівня життя, є мотиваційними чинниками до зниження повної самодостатності.
Lokasi Pengunjung: 3.17.175.158