І́ма Су́мак (ісп.Yma Súmac, Imma Sumack), справжнє імʼя — Со́їла Ауґу́ста Емператрі́с Ча́варрі дель Касті́льйо (ісп.Zoila Augusta Emperatriz Chávarri del Castillo; 13 вересня1922(19220913), Каяо[1][2], Перу — 1 листопада2008, Лос-Анджелес, США) — перуанська та американська естрадна й оперна співачка, акторка, композиторка та модель, що здобула світове визнання унікальним голосом з діапазоном у 5 октав від низького баритону до діапазону вище сопрано (у записі пісні «Лісові істоти» (Chuncho) чутно перехід на 4,5 октави). Могла практично миттєво переходити від баритона до найвищих тонів без фальцету; співала переважно іспанською та мовою кечуа.
Дитинство провела на родинному ранчо в гірському селищі Ічокан в околицях Кахамарки. Іма не отримала музичної освіти та не знала нотної грамоти. Співати начилася, повторюючи звуки птахів, в подальшому вчилася музики у свого чоловіка.
1942 року одружилася з композитором і імпресаріо Мойсесом Віванко, народила сина Чарльза. Двічі розлучалася (подейкують, що розлучення 1957 року було фіктивним — з огляду на намагання уникнути сплати податків)[6], остаточно пара розійшлася 1965 року.
Останні роки вела усамітнене життя та приховувала подробиці біографії. Померла в Лос-Анжелесі у будинку людей похилого віку після 8 місяців лікування колоректального раку. Похована в Голлівуді на цвинтарі Hollywood Forever.
Творчість
У 1942 році молода співачка запрошена до Буенос-Айреса виступити на аргентинському радіо, і невдовзі вся Південна Америка знала її неповторний голос. 1943 року в Аргентині записала перший музичний альбом. Було записано не менше 18 пісень, котрі вийшли на платівках 78 об/хв.
Разом з чоловіком та танцівницею Чолітою Ріверо заснувала гурт «The Inka Taky Trio», із яким гастролювала Південною Америкою. 1946 року гурт переїздить до США, Іма оселилася в Нью-Йорку. Під час одного з виступів в нічному клубі її голос почув рекрутер студії звукозапису «Capitol Records», відразу було укладено контракт.
1949 року голос Іми знали в США і в Європі. Того ж року вона народила сина.
Перший альбом, виданий у 1950 році в США, мав назву «Voice of the Xtabay» («Capitol Records»). Він розійшовся тиражем 500 000 екземплярів — всі пісні виконувала Сумак, повторюючи щебетання птахів, при цьому на рекламу не було витрачено нічого. В 1950-х виступала у Карнегі-хол та Голлівуд-Боул — концерт 12 серпня 1950-го став легендарним, продюсером платівок Іми Сумак став Алан Лівінгстон. На початку 1950-х були неприємності з податковою поліцією, певний час подружжя не пускали до США. 1959 року отримала громадянство США.
З СРСР почала світове турне, за особистою вказівкою Микити Хрущова гонорар їй виплачували валютою, виступала 6 місяців, відвідавши 40 міст. Її запам'ятали за виконанням «Гімну Сонцю» (так цензура переклала назву «Цнотлива для Бога Сонця»). Ця пісня в Перу сприймалася як реквієм за зниклою під ударами конкістадорів цивілізацією та культурою інків.
1992 року в прокаті Німеччини вийшов біографічний фільм «Yma Sumak: Hollywoods Inkaprinzessen». Її голос звучав у комедії 1999 року «Happy, Texas», Нанні Моретті використав дві пісні Іми в фільмі «Квітень» 1998.
2006 року прийняла від уряду Перу найвищу державною нагородою — «Орденом Сонця».
Іма Сумак відмовлялася вдягатися за голлівудськими стандартами і коритися вказівкам продюсерів та іміджмейкерів, тому її виступи та концерти часто скасовувалися.
Дискографія
В турі Італією, березень 1954
Альбоми
«Odeon», 1943,
«Voice of the Xtabay», 1950, 1955 (співала голосами птахів, які чула в своєму селі), диск без жодної реклами став бестселером,
