Ян Клеменс Браніцкі (українізоване Ян Клемент Браницький; пол.Jan Klemens Branicki; 21 вересня1689 — 9 жовтня1771) — польський шляхтич, воєначальник, державний діяч Речі Посполитої. Меценат.
Засновник міста Білосток (місто почав розбудовувати після одруження), фундатор Палацу Браніцьких (роботи тривали з його молодих років) в Білостоку, відомого як «Підляська Версалія», при якій заснував балет, звіринець, оперу чи комедіяльню.[10] Останній і найзначніший представник польського дворянського роду Браницьких герба Гриф. Гетьман великий коронний з 1752 року.
За часів Августа III, за допомогою французького посла де Брольї, став на чолі так званої «народної», а згодом «гетьманської» партії, яка, маючи в числі своїх прихильників такі могутні роди, як Радзивілли і Потоцькі, боролася з родом Чорторийських, що прагнули досягти влади шляхом реформ[11].
Біографія
Герб Гриф
Був єдиним сином воєводи підляського Стефана-Миколая Браніцького (помер 1709) і Катерини, уродженої Сапега (померла 2 березня 1720 року), внуком придворного коронного маршалка Яна-Клеменса і Александри-Катажини, уродженої Чарнєцкої. Охрещений як Ян Казімєж, потім змінив друге ім'я через культ для предків.[10] Молодість провів у французькому війську; потім, повернувшись до Польщі, займав різні посади. 1720 року був призначений генералом коронної артилерії.
За часів Августа III прийняв головне начальство над польським військом і незабаром був призначений польним коронним гетьманом (1735), потім — краківським воєводою (1746), великим коронним гетьманом (1752).
Після смерті короля Августа III і його сина Фрідріха-Християна, мав плани стати королем[11], розраховуючи на підтримку Франції. Але після обрання королем Станіслава Понятовського повинен був волею-неволею визнати нового монарха і віддалився у свою резиденцію Білосток, який став центром всіх незадоволених урядом.
В 1754 році заснував при палаці першу в Польщі військову академію — Військову школу будівництва та інженерії.
Займаючись пристроєм і окрасою міста[12], пережив занепад гетьманської гідності через значні обмеження влади, що йшло врозріз зі сформованими століттями у польської шляхти поглядами на цей державний пост; і невдачу Барської конфедерації, якій таємно сприяв.
Радомську конфедерацію сприяйняв як збавлення. Бажав успіху Йоахіму Потоцькому — єдиному гідному наступнику в Короні Польській, Юзефу Сапєзі — у ВКЛ; відмовився допомогти Пулаським. Помер на 82-му році, не залишивши після себе потомства. Маєтки його перейшли до графів Яна та Фелікса Потоцьких і графині Маріанни Мостовської — уродженої Потоцької. В заповіті на освітні заходи записав суму 51777 талерів.[10]
