У літературу, науку, громадянське і публіцистичне життя Львова і Відня Щурата впровадив Іван Франко, під впливом якого він залишився до 1896. Щурат виступав в австрійській, польській, чеській і західноукраїнській пресі зі статтями, поетичними перекладами та ориґінальними віршами, був співредактором газети «Буковина» в Чернівцях, редактором журналу «Молода Муза» (1906), «Сьвіт» і тижневика «Неділя» (1912). З політичних міркувань виступав на стороні «Діла».
У 1898—1934 учителював у державних гімназіях Перемишля, Бродів, Львова (з 1907). 1921-го не присягнув на вірність польській державі й став директором приватної жіночої гімназії сестер Василіянок у Львові (1921—1934).
1914 В. Щурат був обраний дійсним членом НТШ, а з 1915 по 1923 був його головою; брав активну участь у боротьбі за Український університет, а після неуспіху став ініціатором і першим ректором Львівського таємного університету (1921—1923). У 1930, у зв'язку з процесом СВУ і дальшими репресіями в Україні, зрікся гідности дійсного члена ВУАН, якою його наділено у червні 1929 разом з М. С. Возняком та Ф. М. Колессою за спеціальністю «мова та література» (відновлений дійсний член УАН після большевицької окупації Галичини у 1939). Останні роки життя працював директором Львівської бібліотеки АН УРСР і професором Львівського Університету.
Франко Іван склав поетичну відповідь — вірш «Декадент» — на закиди В. Щурата.[3]
1898—1900 видав серію художніх творів «Артистично-літературні новини». 1900 і 1905 Щурат видав віршований молитовник «Із глибини воззвах» і 1902 поему «Зарваниця», що були зразком української релігійної поезії.
Крім того, багато перекладав: зі стародавніх поетів (Горацій), французьких («Пісня про Роланда»), німецьких (Гайне, Ґете), польських (Адам Міцкевич, Юліуш Словацький, Марія Конопніцька, Адам Асник, Ян Каспрович, Казімеж Пшерва-Тетмаер), російських, білоруських та інших. Багато уваги Щурат присвятив питанням українсько-польських відносин, зокрема літературі (студія «Шевченко і поляки», 1917; «Основи Шевченкових зв'язків з поляками», 1917; «Коліївщина в польській літературі до 1841», 1910).
Праці В. Щурата друкувалися переважно у «Записках НТШ». Посмертні видання творів Щурата; «Поезії» (Л., 1957 і 1962), «Вибрані праці з історії літератури» (К., 1963). Йому належить переклад «Слова о полку Ігоревім» сучасною українською мовою (1907).
Автор історично-краєзнавчого допису «Церкви греко-католицької парохії в Бродах» (Сьвіт, 1907. — № 5. — С. 78–80).[4]
