Чосонівські посольства до Японії (кор. 朝鮮通信使, 조선 통신사, чосон тхонсін-са; яп. 朝鮮通信使, ちょうせんつうしんし, тьосен цусін-сі) — дипломатичні місії корейської династії Чосон до Японії. Висилалися корейцями для передачі державних грамот японським володарям, що іменувалися в корейських документах «ванами Японії». Протягом 1607 — 1811 років посольства відправлялися 12 разів з нагоди призначення нового сьоґуна. В японській нового часу історіографії називалися корейськими данницькими посольствами (яп. 朝鮮来聘使, ちょうせんらいへいし, тьосен райхей-сі).

Перші міждержавні контакти корейської династії Чосон з Японією датуються кінцем 14 століття. В 1404 році корейці уклали офіційні стосунки із сьоґунами роду Асікаґа як «ванами Японії». Офіційні відносини між обома державами зводилися до обміну державними грамотами. З 17 століття, після провалу японських вторгнень у Корею 1592 — 1598 років та заборони корейського уряду на перебування японців в країні, японська сторона в особі сьоґунату Токуґава перестала висилати посольства до Кореї. Обмін грамотами став проводитися під час одностороннього відвідування корейськими делегаціями резиденції сьоґунів Токуґава в Едо. Загалом між 1607 і 1811 роками Японію відвідало 12 посольств династії Чосон.　Японська сторона вважала їх усі посольствами доброї волі (通信使), проте корейська сторона розглядала перші три місії як посольства у відповідь на японську державну грамоту, прислану сьоґунатом Токуґава^[1], з метою повернення вивезених з Кореї співвітчизників під час японських завоювань (回答兼刷還使). Відмінності у розумінні сторонами мети посольств спричинили янаґавський інцидент, після якого решта 9 корейських посольств відправлялися як посольства доброї волі.

Корейські посольства очолювалися повноважним послом, супровід якого становив 300 — 500 осіб. Окрім дипломатів до нього входили корейські каліграфи, поети, художники, літератори, майстри бойових мистецтв та інші представники корейської культурної еліти. Делегація діставалася до Осаки через Внутрішнє Японське море, а звідки рушала пішки до Едо. Японська сторона брала на себе усі витрати з утримування корейських посланців, включаючи переїзд, ночівлю та харчування. Оскільки прибуття посольств було справою престижу обох країн, їхній прийом проводився з розмахом. Японці витрачали від 500 тисяч до 1 мільйона золотих рьо для розважання гостей.

До 19 століття корейські посли прибували в Едо з нагоди призначення нового сьоґуна. Проте останнє 12 посольство відкладалося через великий голод Теммей і змогло вирушити до Японії лише 1811 року. Відправка корейських місій планувалася і надалі, але реалізовані не були через брак коштів та зовнішньополітичну загрозу японському уряду.

Формально для корейської сторони місія посольств була культрегерською. Корейці вважали, що нестуть світло конфуціанської корейської культури в дику нецивілізовану Японію. Фактично корейські посланці займалися розвідувальною діяльністю, складаючи детальні описи політичного і соціально-економічного життя мешканців Японських островів. Така діяльність була спричинена побоюваннями корейської сторони щодо можливого повторення японських вторгнень 1592 — 1598. Звіти, що були складені корейськими послами в ході подорожей Японією, є першокласними джерелами з соціальної історії Японії 17 — 19 століть.

• Рік — рік відправи посольства. Посольства доброї волі (通信使) відзначені темним кольором.
• Ван — ван Чосону, від імені якого відправлялося посольство.
• Посол — повноважний посол Чосону, голова корейської делегації в Японії.
• Володар — японський володар, що одноосібно керував цілою країною.
• Деталі — мета і зміст діяльності корейського посольства.

Чосонівські посольства до Японії // 『日本大百科全書』 [Енциклопедія Ніппоніка]. — 第2版. — 東京: 小学館, 1994—1997. — 全26冊. (яп.)

• (англ.) Kang, Etsuko Hae-jin. Diplomacy and ideology in Japanese-Korean relations: from the fifteenth to the eighteenth century. — London: Macmillan, 1997.