Хулі

Хулі
Кількість249 449
АреалГела, Папуа Нова Гвінея
МоваХулі, Ток-пісін і англійська
Релігіяанімізм, християнство

Хулі — корінний народ Папуа-Нової Гвінеї який проживає в регіоні Гайлендс провінція Гела райони Тарі, Короба, Комо-Маґаріма. Говорять насамперед мовами Хулі та Ток-пісін, невелика частина говорить іншими місцевими мовами, деякі використовують англійську. Вони є однією з найбільших етнічних груп у Папуа-Новій Гвінеї, яка налічує понад 250 000 осіб (за даними національного перепису населення 2011 року в Хелі проживає 249 449 осіб).[1]

Патріархальне суспільство в якому поширена полігінія. Шлюби між родичами заборонені.

Чоловіки та жінки з племені Хулі традиційно живуть окремо. Жіночі оселі відокремлені від чоловічих, так чоловічий будинок, традиційно розташований в центрі села. Перед одруженням наречений будує дружині будинок. Діти виховуються матір'ю, але по досягненню хлопчиками статевої зрілості, але не пізніше досягнення ними 10 років, вони починають жити з батьком. Розлучення можливе в випадку нездатність жінки мати дітей.

В обов'язки жінки входить догляд за дітьми, за городам, а також розведення свиней. Чоловіки займаються полюванням, боротьбою за землю, свиней і жінок. Велику частину часу витрачають на те, щоб справити враження на супротивника. Для цього вони розфарбовують свої обличчя жовтими, червоними і білими фарбами, створюють традиційний головний убір з власного волосся, пташиного пір'я та деяких види квітів.[2]

Історія

Народ Хулі проживають у своєму регіоні протягом багатьох тисяч років, переказуючи усні історії, що стосуються людей та їхніх кланів. Вважається, що перші жителі мігрували на острів понад 45 тисяч років тому.[3]

Перший відомий випадок контакту європейців із народом Хулі відбувся в листопаді 1934 р, коли щонайменше п'ятдесят аборигенів були вбиті братами Фокс, двома авантюристами, які шукали золото в цих краях.[4]

Чоловічий головний убір, який одягали перед боротьбою; Виріб із колекції Дитячого музею Індіанаполісу зроблений 1918—1922 рр.
Чоловіки в традиційних головних уборах Хулі, музичний фестиваль Квінсленда, Куктаун, Австралія, 2005.

Примітки

  1. ↑ «Papua New Guinea National Population and Housing Census 2011: Final figures», Port Moresby PNG National Statistical Office 2014
  2. ↑ Хулі, Папуа — Нова Гвінея - Загадкова планета. sites.google.com. Процитовано 26 квітня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  3. ↑ Маленькі народи великої історії: сім спільнот на межі зникнення – фото. Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 29 червня 2021. Процитовано 26 квітня 2020.
  4. ↑ Chris Ballard, «La Fabrique de l'histoire», in Isabelle Merle and Michel Naepels, Les Rivages du temps: Histoire et anthropologie du Pacifique, Paris: L'Harmattan, " Cahiers du Pacifique Sud contemporain ", 2003, pp. 111-34.

Джерела

  • Lomas, G.C.J. (1998). The Huli People of Papua New Guinea: A study in sociolinguistic change. Архів оригіналу за 30 січня 2022. Процитовано 22 червня 2006.
  • Аллен, MR (1967) Чоловічі культи та таємні ініціативи в Меланезії . Cambridge University Press, Нью-Йорк.
  • Франкель, С. (1980) «Я вмираюча людина: патологія забруднення», « Культура, медицина та психіатрія» 4, с.   95–117.
  • Глассе, Р. (1974) «Маски венерики: символи сексуального антагонізму в Папуа-Новій Гвінеї», Хомме 14: 2, с.   79–86; 1968; Хулі Папуа, Мутон і Компанія, Париж.
  • Хаге, П. та Ф. Харарі. (1981) «Віри у забруднення у високогірній Новій Гвінеї», людина 16, с.   367—375.
  • Ломас, GCJ (1998). Хулі Люди Папуа-Нової Гвінеї
  • Мешанко, Р. (1985) Євангеліє серед Хулі, магістерська дисертація, Вашингтонський богословський союз, Вашингтон, округ Колумбія.
  • Теске, Г. (1978) «Християнізація сангаїв», точка 2, с.   71–102.