Хор Намхонг (кхмер. ហោ ណាំហុង; 15 листопада 1935, Пномпень) — камбоджійський державний і політичний діяч, дипломат, з 30 листопада 1998 року — міністр закордонних справ Камбоджі (раніше обіймав цю ж посаду в 1990—1993 рр)[3][4], Заступник прем'єр-міністра Камбоджі (2004). Член провладної Народної партії.[5]
Життєпис
Народився 15 листопада 1935 року в Пномпені[6], навчався в Королівській школі адміністрації (ERA)[6]. Отримав ступінь магістра права в Паризькому університеті[4], а також Європейського інституту міжнародних відносин (Франція)[6]. У 1967—1973 роках був співробітником камбоджійського дипломатичної місії в Парижі (з 1970 року уряд у вигнанні)[5], у 1973—1975 рр. — посол Камбоджі в Республиці Куба[4].
За його спогадами під час правління «червоних кхмерів» 1975—1979 роках перебуав в ув'язненні в таборі Боенг Трабек[7]. Але є відомості, що в цей період Хор Намхонг активно співпрацював зі своїми викрадачами і причетний до багатьох злочинів полпотівців. Сам політик ці звинувачення категорично відкидає і стверджує, що не причетний до злочинів скоєних під час геноциду в Камбоджі. Свою позицію Хор Намхонг неодноразово відстоював в суді, звинувачуючи своїх опонентів у наклепі[7][8], але в квітні 2011 року Верховний суд Франції відмовив йому в задоволенні позову[9][10].
Великий скандал за участю посадових осіб США викликали матеріали, опубліковані в липні 2011 року на сайті WikiLeaks. У них з посиланням на неназване джерело в дипломатичних колах Камбоджі стверджувалося, Хор Намхонг не тільки співпрацював зі своїми викрадачами, але і сам був фігурує як начальник табору Боенг Трабек, а він сам і його дружина причетні до вбивств безлічі ув'язнених цього табору[11].
Через рік після падіння режиму «червоних кхмерів» Хор Намхонг зайняв посаду заступника міністра закордонних справ в уряді Народної республіки Кампучія (НРК)[5]. У 1982—1989 рр. — посол Камбоджі в СРСР[4]. У 1989 році повернувся до Камбоджі[5], а в наступному році був призначений міністром закордонних справ Камбоджі[4], з 1991 року — член Вищої національної ради (парламенту) Камбоджі. У 1987—1991 рр. був головним політиком в переговорах по врегулюванню камбоджійського конфлікту[5]. У жовтні 1991 року став одним із політиків, які підписали Паризьку угоду[5].
У 1993 році повернувся до дипломатичної роботи, та очолив посольство Камбоджі у Франції[5]. У 1998 році повернувся в уряд як міністр закордонних справ та міжнародного співробітництва[5]. У тому ж році став членом Національних зборів Камбоджі. Починаючи з 2004 року одночасно обіймає посаду заступника прем'єр-міністра Камбоджі — Хун Сіна[5].
Нагороди та відзнаки
Примітки
