За непевними свідченнями істориків античності за Хеопсом (Хуфу) закріпилася репутація жорстокого правителя, на противагу життєписам його батька Снофру та спадкоємців Хефрена (Хафра) і Мікеріна (Менкаура). Деякі історики припускають, що це сталося після того, як він розігнав організоване народне повстання, ініціаторами якого були люди, які просто хотіли захопити владу, їхньою метою було скинути Хеопса з престолу. Фараон заслужено покарав справжніх організаторів цього бунту, відіславши їх добувати каміння на Синайський півострів. Нащадки цих людей через декілька століть і «очорнили» Хеопса перед Геродотом, на основі праць якого і був сформований негативний образ фараона.[джерело?]
Діти Хеопса: Джедефра, Джедефхора, Каваба, Хафра (Хефрен), Банефра, Хуфухаеф (сини), Хетепхерес II, Мересанх II, Хамерернебті I (дочки).[джерело?]
Діяльність
Хуфу, ймовірно, будівельник Великої піраміди в Гізі, царював за словами єгипетських жерців 50 років.[джерело?] Прижиттєві джерела, зображують Хеопса будівельником багатьох міст і поселень по березі річки, наприклад, Бухена (традиційно вважається, що Бухен був заснований під час Середнього царства, ймовірно, Сенусертом III). Якщо вірити наведеним джерелами, Хеопс відправив військову експедицію на Синайський півострів з метою нейтралізації місцевих кочових племен бедуїнів, що грабували торговців, і розробки покладів бірюзи. Того часу напис на камені на острові Елефантіна поблизу Асуана вказує на те, що фараон також виявляв цікавість до південних кордонів країни, де добувався асуанський рожевий граніт.
История Древнего Востока. Зарождение древнейших классовых обществ и первые очаги рабовладельческой цивилизации. Часть 2. Передняя Азия. Египет / Под редакцией Г. М. Бонгард-Левина — М.: Главная редакция восточной литературы издательства «Наука», 1988. — 623 с. — 25 000 экз. (рос.)
Авдиев В. И. Военная история древнего Египта — М.: Издательство «Советская наука», 1948. — Т. 1. Возникновение и развитие завоевательной политики до эпохи крупных войн XVI—XV вв. до х. э. — 240 с. (рос.)
