Слово «фіакр» походить від назви готелю «Hôtel de Saint Fiacre» («Готель святого Фіакра») на вулиці Сен-Мартен[fr] в Парижі. Навпроти цього готелю в 1640 році відкрився заклад Ніколя Соважа для винаймання карет по годинах і поденно. Справа Соважа пішла так добре, що скоро у нього з'явилося чимало конкурентів; число фіакрів розмножилися, поліції довелося видавати для них особливі регламенти, а з їх власників стали стягувати певні особливі податки.
У Львові, скажімо, функції таксі виконували фіакри, а функції сьогоднішнього автобуса — омнібуси. Проте заможніші містяни й надалі послуговувалися фіакрами[2].
У польських джерелах повідомляється, що в австрійській Польщі[pl] (куди входила територія сучасних Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської областей) словом fiakier називали той самий тип екіпажа, який в російській і прусській[pl] Польщі був відомий як dorożka[3].
Сьогодення
У наш час фіакри використовуються як засоби пересування при проведенні екскурсій для туристів, які подорожують в західноєвропейські країни як елемент відтворення епохи XVIII-XIX століть.[прояснити]
Особливо славиться кінними екіпажами столиця Австрії — Відень.
Галерея
Фіакри у Відні
Краківський фіакр
Коментарі
↑Із довільним маршрутом руху на вимогу пасажирів
↑«До Стрийського парку зазвичай їхали фіакром, а до Єзуїтського саду йшли пішки», — написав Станіслав Лем у своєму автобіографічному романі «Високий замок»
