Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, погодивши стиль викладу зі стилістичними правилами Вікіпедії. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін. (січень 2020)

Флора Антарктиди представлена наземними рослинами в узбережних регіонах і водоростями, що населяють водойми. Вивчається з ХІХ ст.

Флора Прибережної Антарктики дуже бідна: всього 2 види судинних рослин, а саме щучник (Deschampsia antarctica Desv.) та перлинниця (Colobanthus quitensis (Kunth) Bartl.), а також 111 видів мохів, 27 видів печіночників (близьких до мохів примітивних рослин), а також 252 види лишайників (організмів, що складаються з гриба та водорості). Усі ці рослини в Антарктиці не зростають поодинці, а створюють на поверхні скель набір досить простих рослинних угруповань. Їхній вигляд сильно залежить від мікроклімату кожної конкретної ділянки. Як і в полярних районах, на Аргентинських островах на глибині в кілька десятків сантиметрів залягає багаторічна мерзлота. Вище неї будь-яка заглибина чи розщелина в скелі може бути використана рослинністю. В антарктичних умовах велике значення мають навіть найменші деталі – як-от незначне підвищення чи зниження, експозиція схилу.

Ці та інші обставини, наприклад, низьке стояння сонця в полярних широтах, перетворюють, здавалося б, однакове антарктичне середовище на мозаїку несподівано різних мікрокліматів. І кожному з цих мікрокліматів відповідає невеликий за площею, але відмінний за складом різновид антарктичної рослинності. Зокрема, на північних боках підвищених скель зростають високі мохові куртини Рунянки звичайної (зозулиного льону) (Polytrichum strictum), які ніби обтягують неживі скелі досить товстим килимом органічної матерії. На верхівках плато скелі вкриті розгалуженим лишайником-бороданем та бурим, немовби неживим мохом андреєю (Andrea), проміжки між скелями — насиченими вологою моховими куртинами килимкового моху Саніонія (Saniona), а у ще вологіших умовах — шовкового моху Короткокошика (Brachytecium). Найсуворіші умови представлені накипними лишайниками та водоростями на скельних виходах. Верхівки скель з залишками гуано птахів рясно обростає яскраво-помаранчевий лишайник калоплака (Caloplaca). Ці стандартні набори рослинності подекуди доповнюють популяції антарктичного злаку — щучника, та дуже рідко дрібної гвоздичної рослини — перлинниці.

Проте далеко не всі мікроклімати сприятливі для рослинності, тож подекуди на, здавалося б, зручних ділянках вона відсутня. Ця обставина, а також домінування кам'янистих субстратів зумовлює те, що на відміну від північніше розташованих регіонів Антарктики (наприклад, острів Короля Георга) в районі острова Анверс та Аргентинських островів рідко існують неперервні рослинні угруповання зі значними відсотком зімкнутості.

Найтиповішими для флори Антарктиди є види могутніх дерев південнобуків (Nothofagus Blume) – 35 видів, араукарій (Araucaria Juss.) – 19 видів та деревоподібних папоротей діксоній (Dicksonia L’Hér.) – близько 25-ти видів. Вони розповсюджені в усіх частинах колишньої Ґондвани, ясна річ, окрім Антарктиди та Африки.

Південнобуки утворюють величні ліси схожі на бучини Карпат чи Криму. Вони зростають здебільшого у горах, навіть у тропічних і екваторіальних районах, Наприклад, у Австралії та Новій Гвінеї. Викопні Південнобуки знайдені також у Антарктиді. Їх найвище різноманіття виявлено, що доволі дивно, адже це дерева помірного клімату, у тропіках – у горах Нової Ґвінеї.

Араукарії, які стали загальновідомими широкому колу глядачів завдяки науково-популярному фільму ВВС “Прогулянки з динозаврами”, найрізноманітніші не у Патаґонії, як може хто собі гадав, а на Новій Каледонії – 13 ендемічних видів! Решта 6 видів Араукарій зростають у різних частинах ареалу антарктичної флори: Південній Америці – 2, Австралії – 2, Новій Ґвінеї – 2 та острові Норфолк – 1 вид. Цікаво, що Араукарія норфолкенська (Araucaria heterophylla (Salisb.) Franco) є національним символом і зображена на прапорі острова Норфолк. До завершення крейдового періоду – 65 млн. років тому – Араукарії були розповсюджені по усій Землі, однак у кайнозойській ері збереглись лише як елемент антарктичної флори.

Найекзотичнішими рослинами антарктичної флори є деревоподібні папороті діксонії та ціатеї (Cyathea Sm.). Якщо діксонії є типовими представниками антарктичної флори, то ціатеї широко розповсюджені у тропіках обох півкуль Землі, а декотрі види зростають також і у помірній зоні лише південної півкулі. Найвідомішим видом є Діксонія антарктична (Dicksonia antarctica Labill.), яка зростає у дощових лісах Тасманії, а здобула своєї слави завдяки легкому розведенню у садівництві.

Окрім згаданих родів рослин у сучасних окремих частинах колишнього древнього материка ліпше чи гірше збереглись інші представники антарктичної флори. Зокрема, усім відома вазонова Фуксія (Fuchsia L.), що налічує до 110 видів, теж ровесниця динозаврів, – розповсюджена у Південній Америці, а після об’єднання обох американських материків – поширилась аж до Мексики. Окрім того окремі ендемічні види зростають у Новій Зеландії та на Таїті. Фуксії вважаються тропічними і субтропічними рослинами, однак, Фуксія Маґелана (Fuchsia magellanica Lam.) утворює суцільні зарості у субантарктичній зоні – на Вогняній Землі. А новозеландська Фуксія дерев’яниста або по-місцевому Котукутуку (Fuchsia excorticata (Forst. & Forst. f.) L. f.) є єдиним у роді деревом заввишки 10-15 метрів!

Південна Африка відносно флори інших континентів колишньої Ґондвани знаходиться дещо ізольовано, її з ними поєднує родина протеєвих (Proteaceae Juss.). Фактично протеєві настільки давні рослини, що на різних материках сформувались різні роди, не те що види. А згідно сучасних молекулярних досліджень їх взагалі відносять до, так званих, “базальних покритонасінних” або “умовно дводольних”, що пов’язано із їх древністю – виникли не пізніше 100-130 млн. років тому… Для Африки притаманні представники підродини протеоїди (Proteoideae Eaton) а для Південної Америки та Австралайзії (Австралія, Нова Ґвінея, Нова Каледонія, Нова-Зеландія, Сулавесі та околишні дрібні острови) – ґревілеоїди (Grevilleoideae Engl). Так у Африці поширеними є види (понад 40) білоплідника (Leucospermum R. Br.) та протеї (Protea L.). А в Австралайзії розповсюджено понад 350 видів ґревілеї (Grevillea R. Br. ex Knight), тоді як у самій Австралії налічується понад 170 ендемічних видів банксій (Banksia L.f.). А от у Новій Зеландії протеєві відомі у викопному стані. У Патаґонії трапляється ендемічний вид ґевуйна горіхова (Gevuina avellana (Molina) Gaertn.).

До антарктичної флори також приналежними є понад 350 видів родини кунонієвих (Cunoniaceae R. Br.), які зростають в усіх закутках колишньої Ґондвани. Найцікавішими із них є види приналежні до одного роду, однак, розповсюджені на різних кінцях планети. Наприклад, кунонії (Cunonia L.) – близько 25-ти видів – зростають лише у Південній Африці та на острові Нова Каледонія, східніше Австралії; або кальдклювії (Caldcluvia D. Don) та евкрифії (Eucryphia Cav.) поширені у Південній Америці та Австралії.

Види з родини вінтерових (Winteraceae Lindl.) охоплюють усі частини колишньої Ґондвани, окрім Антарктиди і Африки. Їх виявили навіть на Мадаґаскарі – осколку Африки, а у самій Африці знайдено лише скам’янілі залишки віком 26 мільйонів років, тобто вінтерові тут вимерли.

Ще одним представником антарктичної флори є родина голонасінних подокарпових (Podocarpaceae Endl.), яка налічує понад 200 видів. Одним, із прославлених видів якої, є дерево Каурі (Agathis australis (D.Don) Loudon) – про нього я уже розповідав раніше. Загалом, центром різноманіття Подокарпових є Австралайзія, зокрема Нова Каледонія, Нова Зеландія, Австралія, Нова Ґвінея та прилеглі острови. Однак, Подокарпові поширені також у Південній Америці – до Мексики, Океанії, Індо-Китаї та навіть Японії. Саме з-поміж подокарпових відомий єдиний у світі голонасінний паразит – Паразитотис (Parasitaxus ustus (Vieill.) de Laub.), який зростає лише на Новій Каледонії, а паразитує він на іншому подокарпі – Серполистнику тисоподібному (Falcatifolium taxoides Brongn. & Gris de Laub.).

Щодо самої Антарктиди, то її флора, зрозуміло, надзвичайно бідна. Ботаніки тут виявили лише два види покритонасінних рослин: Дешампсію антарктичну (Deschampsia antarctica E. Desv.) та Колобант Кито (Colobanthus quitensis (Kunth) Bartl.). Окрім них тут відомо понад 250 видів лишайників, 100 видів мохів, близько 30-ти видів печіночників та понад 700 видів морських і наземних водоростей.

Флора Антарктиди - цього дивного краю - представлена ​​синьо-зеленими водоростями. Вони разом з бактеріями і мохами покривають дно прісних водойм. Ці рослини Антарктиди утворюють слизову щільну кірку.

Синьо-зелені водорості - одні з найдавніших рослин материка. Адже їх скам'янілі останки були виявлені на поверхнях мінералів, доставлених на «велику землю» вченими. Влітку прісноводні водорості покривають всю поверхню водойм. Вони пристосувалися селитися навіть на снігу, злегка підталому на сонці. Мікроскопічні червоні, жовті й зелені водорості при своєму скупченні утворюють яскраві галявини, кольорові плями яких зверху нагадують палітру художника.

Дивовижне явище природи - червоний сніг - з'явилося якраз завдяки мікроскопічним червоним водоростям. Саме їх сильні пориви вітру відривають від поверхні, піднімають в повітря, змішуючи з крупинками снігу, і кидають знову на землю, створюючи ілюзію червоного снігопаду.

За підрахунками вчених, тут мешкають майже сімсот різних видів водоростей. Більшість їх належать до діатомових.

В антарктичних морях можна зустріти гігантські водорості довжиною від ста п'ятдесяти до трьохсот метрів, які носять назву мактоцітас. Розміри клітин макроцітаса гігантські в порівнянні з клітинами інших рослин.

Моря Антарктики густо заселені цими дивовижними рослинами. Їх колонії утворюють справжнісінькі підводні ліси.

Найширше після водоростей флора Антарктиди представлена ​​лишайниками - їх тут існує більше трьохсот видів. Лишайники відносяться до рослин нижчого класу, представляючи собою якийсь симбіоз грибів і водоростей. Деякі види цього антарктичного представника флори можуть похвалитися своїм супердовгим родоводом - їм вже більше десяти тисяч років. У Антарктичної зоні лишайники примудряються виростати серед скель. І, ловлячи рідкісні промені сонця, вони здійснюють тут фотосинтез.

Вражає різноманітна забарвлення лишайників. Тут вони зустрічаються світло-зелені, яскраво-помаранчеві, жовтенькі, непоказно-сірі і … абсолютно чорні! Мабуть, найчастіше тут можна зустріти лишайники саме з чорним пігментом - досить рідкісне явище на Землі. Це відбувається з тієї простої причини, що така забарвлення допомагає рослині поглинати максимальну кількість сонячних променів і тепла, які так рідкісні на Південному полюсі.

Лишайники пристосувалися до вітрам величезної сили, що лютує тут. Тому вони міцно тримаються за скелі, в яких виростають, утворюючи щільні кірки. Зішкребти або віддерти рослини можна лише за допомогою ножа. Їх так і називають - «накипні лишайники».

Є тут листяні лишайники, які навіть утворюють певну зовнішню подібність квіточок, кущисті, які ростуть подібно мініатюрним кущика. А інші вибрали для себе і зовсім креативне місце для розселення - поверхні моху.

Ростуть лишайники в антарктичному кліматі довго, так як їх розвиток тут пригнічується низькими температурами і сильними вітрами. Немає їх практично на валунах і молодих льодовикових відкладеннях. Однак часто можна зустріти лишайники на давно звільнилися від льоду породах. Цей факт дозволяє дослідникам вивчати історію заледеніння Антарктиди.

На третьому місці за видовою різноманітністю знаходяться мохи. Сімдесят, а за іншими даними, вісімдесят різних видів цих рослин дивують ботаніків всього світу. На островах, вільних від криги, мохи утворюють цілі торфовища.

Крім звичайних на Антарктиді є печіночники. Відомі тридцять їх видів. Більшість мохів відносяться до рослин-ендеміками, адже Антарктика є материком, який був багато століть ізольованим від решти світу. До таких належать Sarconeurum glaciale, Schistidium antarctici і Grimmia antarctici.

Мохи та лишайники настільки пристосувалися до суворого антарктичному клімату, до найсильнішим вітрам і низьких температур, що виживають навіть на відкритих всім вітрам скелястих схилах.

Однак більшість мохів, раніше мешкали на суші, поступово «перейшли» в водойми - озера, де середовище для їх проживання є більш сприятливою.

Папороті є одним з найдавніших у флорі землі. Ці рослини не цвітуть, тому не вимагають запилення, що дуже важливо для антарктичного рослинного світу. Не даючи насіння, папороті розмножуються спорами, подібно до грибів. Сильні антарктичні вітри розносять їхні спори, поширюючи рослини.

Ця трав'яниста квіткові рослина належить до родини злакових. Виростаючи на схилах гір і на відкритих сонцю кам'янистих ґрунтах, ця рослина досягає у висоту 20 сантиметрів. Його наполегливості та волі до життя можна позаздрити: не кожне рослина здатна витримувати такі сильні заморозки під час цвітіння, які легко переносить щучник. Досить короткий вегетаційний період і дивовижна пристосовність щучник антарктичний дозволяє йому виживати в екстремальних умовах полярного півдня.

Перлинниця антарктична належить до родини гвоздикових, має непоказні білі квіти і блідо-зелене листя. Висота дорослої рослини невелика — від півтора до п'яти сантиметрів. Перлинниця антарктична схожа на мох і має форму, що нагадує подушку.

Хоч як би був бідний рослинний світ Арктики, а й тут зустрічаються цікаві експонати. Флора Антарктиди, як і всюди, часто є для живих організмів продуктами харчування. Наприклад, що стосується квітковим рослинам кергеленська капуста, яка використовується в якості їстівного овочу. Знавці стверджують, що капуста не тільки смачна і живильна, але надзвичайно багата вітамінами. Принаймні, як дієвий засіб від цинги вона себе зарекомендувати вже встигла.

Злакова рослина роду мятликів з цікавою назвою «туесок» може прекрасно використовуватися як корм для овець. Найчастіше ця рослина зустрічається на прилеглих до Антарктиди островах.

Трав'янисті рослини Антарктиди, фото яких тут представлені, вражають бляклістю, блідістю, якийсь безбарвністю. Відбувається це тому, що запилення квіток проводиться вітром, а не комахами, тому яскраві квіти для залучення бджіл, метеликів, джмелів і так далі просто не потрібні - і природа тут дала собі відпочинок.

У зв'язку з дослідженнями цього віддаленого ділянки планети сьогодні і відзначається такий цікавий факт, як поява тут рослин, раніше ніколи не виростали. Вчені схиляються до того, що насіння багатьох з них були занесені на материк на взуття або сумках дослідників.

Також вважається, що раніше, до похолодання, тут росло безліч рослин, які не витримали усталеного суворого клімату. Але в зв'язку з глобальним потеплінням цілком ймовірно, що збереглися чудесним чином насіння раптом прокинулися до життя. Хоча випадки такі поки є одиничними.

• Список ендемічних лишайників Антарктиди

• Парнікоза, Іван (10.09.2014). Українська Антарктика Частина 6. Рослинність району бухти Артура-Аргентинських островів. Хай-Вей (українською) . Архів оригіналу за 29.03.2017. Процитовано 27.05.2015.
• Бойко М.Ф. Українські назви мохоподібних // Чорноморський ботанічний журнал. — 2015. — Вип. 11. — № 2. — С. 178–216.