Федір Лебедєв Федір Лебедєв
Єпископ Прилуцький, вікарій Полтавської єпархії
16 жовтня 1917 — березень 1918
Попередник:	Неофіт Слєдніков
Наступник:	Феофілакт Клємєнтьєв
Єпископ Старобільський, вікарій Харківської єпархії
14 травня 1916 — 16 жовтня 1917
Попередник:	вікаріатство засноване
Наступник:	Неофіт Слєдніков
Єпископ Сумський, вікарій Харківської єпархії
8 травня 1911 — 14 травня 1916
Попередник:	Василь Богоявленський
Наступник:	Митрофан Абрамов
Альма-матер:	Рязанська духовна семінарія, Казанська духовна академія
Науковий ступінь:	кандидат богослов'я
Діяльність:	священник
Народження:	13 квітня 1872(1872-04-13) Рязанська губернія, Російська імперія
Смерть:	10 березня 1918(1918-03-10) (45 років) Пенза, Російська Федерація

Федір Лебедєв (13 квітня, 1872, Рязанська губернія, Російська імперія — 10 березня 1918, Пенза, Російська Федерація) — єпископ Відомства православного сповідання Російської імперії з титулом «Прилуцький, вікарій Полтавської єпархії».

Народився 1 квітня 1872 в родині священника Рязанської губернії.

У 1888 закінчив Рязанське духовне училище за першим розрядом^[1].

У 1894 закінчив Рязанську духовну семінарію за першим розрядом^[2] і призначений вчителем співу в Скопинське духовне училище.

З 1896 — наглядач Сапожківського духовного училища.

У 1904 закінчив Казанську духовну академію зі ступенем кандидата богослов'я з правом викладання в семінарії^[3].

Пострижений в чернецтво, висвячений на ієромонаха і призначений помічником доглядача Краснослобідського духовного училища.

З 1906 — доглядач того ж училища.

З 1908 — ректор Астраханської духовної семінарії в сані архімандрита.

8 травня 1911 у Свято-Троїцькому соборі Олександро-Невської лаври в Санкт-Петербурзі хіротонізований на єпископа Сумського, вікарія Харківської єпархії.

З 14 травня 1916 — єпископ Старобільський, вікарій Харківської єпархії.

З 16 жовтня 1917 — єпископ Прилуцький, вікарій Полтавської єпархії.

Призначений тимчасовим керуючим Пензенською єпархією замість зміщеного єпископа Володимира Путяти.

У лютому 1918 прибув до Пензи для боротьби з так званою «народною» церквою, яку організував у Пензі позбавлений сану Володимир Путята. Останній на той час заручився в Пензі підтримкою значної частини прихильників.

3 березня 1918 «володимирівці» організували «народні збори», які обрали єпархіальним архієреєм Володимира Путяту. Прямо зі зборів Путята з «групою підтримки» попрямував до собору, де єпископ Федір здійснював вечірню службу. Після її закінчення Путятою була розіграна сцена, покликана показати, кого на ділі хочуть собі під владики віруючі^[4].

Коли Федір спробував прийти до собору, то «володимирівці», що чатували тут схопили його під руки, посадили в приготовану заздалегідь для цього тачку і з вигуками викотили його в тачці із собору довгою папертю на площу .

На 8 березня 1918 був ще живий і помер, ймовірно, в найближий тиждень — 10 березня 1918^[4].