PROFILPELAJAR.COM

Січинський Денис Володимирович
Січинський Денис Володимирович
	Зображення
Основна інформація
Дата народження	2 жовтня 1865
Місце народження	с. Клювинці, Гусятинський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія
Дата смерті	26 травня 1909 (43 роки)
Місце смерті	Станиславів, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія
Причина смерті	сепсис
Поховання	Івано-Франківський меморіальний сквер
Громадянство	Австрійська імперія, Австро-Угорщина
Національність	українець
Професії	композитор, педагог, хоровий диригент, громадський діяч
Освіта	Львівська національна музична академія імені Миколи Лисенка
Інструменти	фортепіано
	Твори у Вікіджерелах; Файли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Січинський.

Дени́с Володи́мирович Січи́нський (2 жовтня 1865, Клювинці, тепер Гусятинський район, Тернопільська область — 26 травня 1909, Станиславів) — український композитор і хоровий диригент, перший професор музики у Королівстві Галичини та Володимирії, музично-громадський діяч, педагог. Автор музики до пісні-маршу «Не пора», одного з найпопулярніших українських гімнів початку XX століття на слова Івана Франка.

Життєпис

Народився 2 жовтня 1865 року в с. Клювинці^[1] (Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія, тепер Гусятинський район, Тернопільська область, Україна). Рано втратив батьків.^[2]

Основи музичних знань Денис Січинський здобув у Тернопільській класичній гімназії, після закінчення якої^[3] у 1888 році^[2] вступив на правничний та теологічний факультети Львівського університету, але музичну освіту завершив у Львівській консерваторії (1892).

Після завершення студій переїхав до Коломиї, де заснував чоловічий вокальний квартет. Потім працював учителем гри на фортепіано, диригентом хорів у Бережанах та в інших містах заходу України,^[2] також Станиславові, Перемишлі (диригент у 1895—1896^[4]). Ще — капельмейстером оркестру при сирітському притулку в Дроговижі^[2] як організатор і диригент хорів співацького товариства «Боян» (засноване 1891 р.).

Денис Січинський був надзвичайно талановитим, став першим композитором у Галичині, однак «жити з музики» було не легко, тому його життя було досить важким. Позбавлений засобів для існування, Денис Січинський змушений був братися до будь-якої роботи — переписувати ноти, аранжувати популярні твори, керувати хором, військовим оркестром, давати уроки, лекції, працювати рахівником, бухгалтером, капельмейстером у сирітському притулку. Працював у Львові, Саме львівському «Боянові» композитор присвятив свої два великих твори: в'язанку народних пісень «Було не рубати зеленого дуба» і кантату «Дніпро реве». 1894 року Денис Січинський разом з І. Франком, М. Павликом, О. Роздольським, Ф. Колессою, О. Нижанківським брав участь у створенні у Львові комітету для збирання й публікації українських народних пісень^[5].

1902 року заснував у Станиславові першу музичну школу, організовував сільські хори. Один з ініціаторів Союзу Співочих і Музичних Товариств Галичини (1903).

Помер Денис Січинський від зараження крові (сепсису)^[2] 26 травня 1909 року. Похований у меморіальному сквері Івано-Франківська. Лише після смерті композитора громадськість усвідомила, якої втрати зазнала.

Вшанування пам'яті

1956 року була видана перша музикознавча праця про життєвий і творчий шлях композитора. Автор — доктор мистецтвознавства Стефанія Павлишин.
На честь композитора Дениса Січинського названа вулиця в Івано-Франківську, в Тернополі та вулиці в інших містах України.
До 100-літнього ювілею Січинського завдяки ініціативі Андрія Ставничого та за підтримки дирекції Станіславському музичному училищу присвоїли ім'я Дениса Січинського. Це — один із провідних навчальних закладів України, потужний осередок культури та мистецтва Прикарпаття, що виховує справжніх фахівців, яскраві творчі особистості, національно-свідомих громадян — патріотів своєї держави.
До 125-річного ювілею Дениса Січинського було підготовлено розлогу програму з творів композитора. Відбулася науково-теоретична конференція, на якій виступили викладачі Львівської консерваторії професори Стефанія Павлишин, Марія Бойко, доценти Любомира Яросевич, Юрій Ясіновський та викладачі Івано-Франківського музичного училища.
У меморіальному сквері Івано-Франківська встановлено пам'ятник на його могилі, виконаний у формі кобзи.
У жовтні 2015 року музична громадськість Івано-Франківська і України, музичне училище, що назване ім'ям Дениса Січинського, відзначили 150-річний ювілей композитора. Проведено ювілейну академію в Івано-Франківській обласній філармонії, відбулися концерти, де звучали твори композитора, вшанування, пам'ятні урочистості. А біля могили композитора відбулася панахида, яку відправив о. Зіновій Касько за участю хорового колективу.
У рамках святкування 150-ліття маестро відбулося вручення премії імені Дениса Січинського, яку цього року отримав хор «Галицькі передзвони». Начальник управління культури, національностей та релігій Івано-Франківської ОДА Володимир Федорак привітав хор в особі його художнього керівника і диригента Ігоря Дем'янця. Слово про Д. Січинського виголосив викладач музичного училища кандидат мистецтвознавства Ігор Глібовицький.
На честь Дениса Січинського названі вулиці у Львові, Івано-Франківську, Коломиї, Тернополі, Калуші та Гусятині. Вулиця названа на його честь, бере свій початок з Кардинала Сліпого й простягається аж до бульвару Т. Шевченка у Тернополі.^[6]

Творчість

Сон (слова Г. Гейне в перекладі А. Кримського)

Виконують Павло Гунька (бас-баритон), Albert Krywolt (фортепіано)

Я тебе люблю (слова Володимири Жуковецької)

Виконують Krisztina Szabó (мецо-сопрано), Albert Krywolt (фортепіано)

Із сліз моїх (слова Г. Гейне в перекладі А. Кримського)

Виконують Russel Braun (баритон), Carolyn Maule (фортепіано)

Проблеми з програванням файлу? Див. довідку.

Опери:
- «Роксоляна» — історична опера (1908).

Кантати:
- «Дніпро реве» (1892),
- «Кантата». Його преосвященству Єпископові Станиславівському о. Др. Григорію Хомишину,
- «Лічу в неволі» (1902, слова Тараса Шевченка),
- «Минули літа молодії» — 30 березня 1907 композитор створив хоровий твір на слова Тараса Шевченка . Посвята на рукопису така: «В. пов. Нусі Тисовецькій на спомин від автора». Твір цей довгі роки вважався втраченим.

Солоспіви:
- «Дума про Нечая» (Слова народні);
- «Кілько дум то переснилось» (Слова У. Кравченка);
- «Пісне моя» (Слова І. Франка);
- «Із сліз моїх» (Слова Г. Гейне, переклад А. Кримського);
- «Не співайте мені тої пісні» (Слова Лесі Українки) та інш.
Хори на слова Тараса Шевченка, Івана Франка та ін.
- «Не пора» (Слова І. Франка);
- «Чом, чом, земле моя» (Слова В. Лебедєвої);
- «Непереглядною юрбою» (Слова І. Франка);
- «Січ в поході» (Слова В. Лебедєвої) та інш.
Духовні твори.
Збірка обробок народних пісень.
Пісні для дітей.
Фортепіянні мініатюри.

Примітки

↑ Баб'як П., Головин Б. Пиндус Б. Січинський Денис Володимирович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 266. — ISBN 978-966-528-279-2.
↑ ^а ^б ^в ^г ^д Стех Я. Піснею до серця, серцем до України… — С. 5.
↑ Тернопільська гімназія, що дала світу геніїв
↑ Іван Смолинський — диригент і математик
↑ Стефанія Павлишин Нездійснений геній (до 150-річчя Дениса Січинського) // Українська музика. — 2015. — № 3 (17). — С. 62—67.
↑ Вулиці в Тернополі, які іменовані на честь відомих уродженців регіону - iternopolyanyn.com (укр.). 6 липня 2022. Процитовано 21 липня 2022.

Джерела

Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
Жадько В. Український некрополь. — К., 2005. — С. 290.
Павлишин С. Д. В. Січинський. — К., 1956. — 34 с.
Павлишин С. Денис Січинський. — К.: Муз. Україна, 1980. — 48 с.
Стех Я. Піснею до серця, серцем до України // Вільне життя плюс. — 2016. — № 43 (15779). — 3 червня. — С. 5. — (Славні земляки).