PROFILPELAJAR.COM

Сірко Іван Миколайович
Сірко Іван Миколайович
Народився	12 травня 1900; Кінашів, Галицький район, Івано-Франківська область
Помер	3 листопада 1976 (76 років)
Діяльність	державний діяч
Партія	КПРС
	; ; ;

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Сірко.

Іван Миколайович Сірко (12 травня 1900(19000512), село Кінашів, Австро-Угорщина, тепер Галицького району Івано-Франківської області — 3 листопада 1976) — український радянський партійний діяч, 1-й секретар Молдавського обкому КП(б)У. Кандидат у члени ЦК КП(б)У в червні 1930 — листопаді 1933 р.

Біографія

Народився в селянській родині. Закінчивши 5 класів гімназії, у 1916 році добровільно вступив до Українських січових стрільців (УСС) Австро-угорської армії. Наприкінці вересня 1916 року потрапив до російського полону, працював на цукровому заводі на Київщині. Влітку 1918 року повернувся до Січових стрільців, служив унтер-офіцером Української Галицької армії (УГА), потім Червоної Української Галицької армії (ЧУГА). Вів революційну роботу у Східній Галичині, яку окупувала Польща.

Член РКП(б) з 1919 року.

У 1921—1923 роках — завідувач організаційного відділу Уманського повітового комітету КП(б)У. З квітня 1923 року — завідувач організаційно-інструкторського відділу Уманського окружного комітету КП(б)У.

У 1923—1924 роках — відповідальний секретар Малинського окружного комітету КП(б)У на Житомирщині.

У 1924—1926 роках — на відповідальній роботі в Шулявському районному комітеті КП(б)У міста Києва; інструктор Київського губернського комітету КП(б)У. У 1926 році працював заступником завідувача організаційно-інструкторського відділу Київського окружного комітету КП(б)У. У 1926—1928 роках — завідувач організаційно-інструкторського відділу Київського окружного комітету КП(б)У.

У 1928—1930 роках — секретар, завідувач організаційного відділу Всеукраїнської спілки радянських торговельних і державних службовців; голова Всеукраїнської спілки сільськогосподарських й лісових робітників.

У 1930 році — відповідальний секретар Тульчинського окружного комітету КП(б)У на Вінниччині. З 20 червня по серпень 1930 року — відповідальний секретар Лубенського окружного комітету КП(б)У на Полтавщині.

У серпні 1930—1932 роках — завідувач організаційно-інструкторського сектору та член президії Всеукраїнської ради професійних спілок (ВУРПС) у місті Харкові.

У липні 1932 — травні 1933 року — 1-й секретар Молдавського обласного комітету КП(б)У. Після арешту 17 травня 1933 року його дядька Василя Петровича Сірка написав заяву до ЦК КП(б)У, назвавши «походом на галичан» арешти у справі Української військової організації (УВО). 27 травня 1933 року був знятий з посади 1-го секретаря Молдавського обласного комітету КП(б)У і викликаний до Харкова для пояснень.

У 1933—1934 роках працював на рядових посадах у ВУРПС та «Укрводгоспі». У 1934 році виключений з ВКП(б), після апеляції був на рік переведений у «співчуваючі». 7 листопада 1934 року ув'язнений у справі Української військової організації (УВО).

26 квітня 1935 року Особливою нарадою засуджений на три роки позбавлення волі, які відбув в Ухтинсько-печорському таборі. Звільнившись у травні 1937 року, за допомогою Бюро з працевлаштування колишніх в'язнів при НКВС СРСР влаштувався на роботу в Приозерний ліспромгосп тресту «Онегліс» Архангельської області РРФСР.

Вдруге заарештований за «антирадянську агітацію» 22 березня І938 року. 8 місяців був під слідством у Каргопільській в'язниці. Особливою нарадою при НКВС СРСР 3 вересня І938 року засуджений до десяти років таборів. Працював на лісоповалі у Ніроблазі. У 1947 році звільнився, повернувся в Українську РСР, а з березня 1948 року знову працював у Ніроблазі, вже як вільнонайманий.

У січні 1950 року був заарештований втретє і за рішенням Особливої наради при МДБ СРСР засланий на поселення до Красноярського краю, де працював у ліспромгоспі Богучанського району. У вересні 1954 року звільнений з поселення.

У березні 1955 року повернувся в Станіславську область УРСР, працював начальником дорожного відділу при Більшовцівському районному виконавчому комітеті Станіславської області.

Реабілітований 26 лютого 1957 року. Автор книжки спогадів «Ті незабутні роки» (Ужгород, 1978).

Джерела

Сирко Иван Николаевич^{[недоступне посилання з жовтня 2019]} // Справочник по истории Коммунистической партии и Советского Союза (1898—1991). (рос.)
Рубльов А., Черченко Ю. Сталінщина й доля західноукраïськоï інтелігенціï (20–50-ті роки ХХ ст.) — Киïв, 1994.