Схема літака з тягнучим гвинтом

Aerotechnik EV97A Eurostar, літак з тягнучим гвинтом. Пілот перетягує його за гвинт до місця заправки.
Літак Britten-Norman Trislander[en]" (з третім двигуном в хвості) в аеропорту Гернсі, Нормандські острови.

Літак, сконструйований за схемою з тягнучим гвинтом або трактом, має двигун, встановлений з повітряним гвинтом перед собою, таким чином, що літак тягнеться гвинтом крізь повітря, на відміну від конфігурації зі штовхаючим гвинтом, в якій повітряний гвинт знаходиться ззаду і рухає літак вперед. Слово «гвинт» вживається зі всіма видами літаків, навіть якщо літак рухається за допомогою реактивних двигунів, в яких немає пропелера.

На початку розвитку авіації тягнуча та штовхаюча схема були однаково популярні. Проте, із середини Першої світової війни цікавість до схеми зі штовхаючим пропелером зменшилася і штовхаюча схема стала домінувати. Сьогодні всі літаки за замовчування вважаються зробленими за схемою з тягнучим гвинтом, окрім випадків, коли не вказана інша схема.

Витоки

Першим літаком, побудованим за схемою з тягнучим гвинтом був Goupy No.2 (перший політ 11 березня 1909 р.). Літак був побудований Маріо Кальдерарою та фінансований Амбруазом Гупі у французькій фірмі Blériot Aéronautique.[1]Це був найшвидший з усіх існуючих літаків на той час.[2] Тоді прийнято вважати що літак з гвинтом — це реалізація схеми зі штовхаючим гвинтом (по аналогії з кораблем, де гвинт штовхає). Схема з тягнучим гвинтом вважалася схемою з «гвинтом тракта» (тракт тягне літак у повітрі).[3] Також, на той час було принято схеми розташування гвинта позначати за назвами конструкторів або компаній, котрі перші активно використовували ці схеми. Наприклад, Королівський літаючий корпус назвав схему з тягнучим гвинтом «типу Блеріо» за ім'ям Луїса Блеріо, щоб відрізнити їх від штовхачів, або «типу Фармана».

Використання схеми в літаках під час Першої світової війни

З військової точки зору, проблема одномоторних літаків з тягнучим гвинтом полягала в тому, що неможливо було стріляти з кулемета в літаку, не простріливши при цьому гвинт літака. На перших літаках старалися робити кріплення кріплення гвинтівок або кулеметів для стрільби навколо кола гвинта, або під кутом в бік. Це дуже сильно ускладнило прицілювання.

Перша система, що могла ефектиано стріляти крізь гвинт, не ушкодивши його, була розроблена французьким інженером Еженом Гілбертом для Морана-Солньє і включала встановлення металевих «дефлекторних клинів» до лопатей гвинта моноплана Morane-Saulnier L. Його з негайним успіхом застосував французький авіатор Ролан Гаррос, а також використовувався щонайменше на одній із «Таблоїдів Сопвіт» Королівської військово-морської авіаційної служби.

Остаточним рішенням стала розробка системи синхронізації, більш відома як синхронізатор гармати, розроблена Ентоні Фоккером і встановлена на моноплані Fokker EI в 1915 році. Першим британським літаком з тягнучим гвинтом, що використав подібну систему, був Sopwith 1½ Strutter, який не вступив в експлуатацію до початку 1916 року.

Іншим варіантом вирішення цієї проблеми було встановлення стволу гармати або кулемета у втулці гвинта — вперше застосовується у виробництві військових літаків з французьким SPAD S.XII Також, активно встановлювали озброєння на крилах літака. Останнє рішення зазвичай застосовувалося з початку 1930-х років до початку реактивного віку. 

Посилання

  1. Mario Calderara, Commander Calderara Glances Backward and Ahead, U.S. Air Services, Volume 15, Air Service Publishing Company, September 1930, page 38
  2. Calderara, Mario in Dizionario Biografico. www.treccani.it. Архів оригіналу за 24 лютого 2021. Процитовано 31 січня 2021.
  3. «Propellers and tractor-screws» [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] Correspondence Flight 23 April 1910.