Субмікенська кераміка — стиль давньогрецької кераміки, який розвинувся в XI столітті до н. е. після вторгнення дорійців та існував до виникнення протогеометричного стилю. Артефакти субмікенської кераміки датовані періодом 1030–1000 років до н. е.
Історія відкриття
Субмікенська кераміка була вперше відкрита 1939 року археологами Вільгельмом Крайкером та Карлос Кюблером в результаті досліджень та зіставлення кераміки, знайденої в похованнях кладовища Керамікос в Афінах та на острові Саламіні. Існування субмікенської кераміки як окремого стилю довго викликало суперечки в колі науковців, допоки не були досліджені мікенські та власне субмікенські посудини, знайдені в одному місці в різних стратиграфічних шарах.
Форми субмікенської кераміки здебільшого представлені лекіфами та деякими іншими типами глечиків. Для субмікенської кераміки характерна втрата практично всіх досягнень вазопису попередньої мікенської кераміки. Кераміка стає примітивною: або зовсім не оформленою орнаментально, або пофарбованою тільки в один суцільний колір (зазвичай чорний), або прикрашена кількома простими лініями.
Джерела
Thomas Mannack. Griechische Vasenmalerei. Eine Einführung. Theiss, Stuttgart 2002, S. 66f. ISBN 3-8062-1743-2.
