Вперше термін використав Генріх Шліман по відношенню до темної лощеної кераміки, виявленої при розкопках беотійского міста Орхомена, де правив легендарний цар Міній. Мінійці — напівлегендарний догрецький народ Греції. У другій половині 20 століття серед археологів було прийнято вважати, що мінійська кераміка пов'язана з експансією носіїв давньогрецької мови. Ближче до кінця XX століття, у зв'язку з виявленням спадкоємності між мінійською й ранішньою керамікою, почала поширюватися точка зору про автохтонне походження даного типу кераміки. Нині набула поширення також третя точка зору про те, що експансія греків на Балкани була не разовим вторгненням, а поступовим хвилеподібним проникненням з півночі носіїв Усатівської культури з поступовим підпорядкуванням і/або асиміляцією місцевих культур впродовж елладського періоду, у зв'язку з чим неправомірно розглядати дану кераміку як «тільки автохтонну» або «тільки грецьку»[2].
Дискусія щодо культурної приналежності кераміки
Спочатку Алан Вейс і Карл Блеген не пов'язували мінійську кераміку з хвилею грецьких прибульців на Балкани. Обидва археологи розглядали несподівану поява мінійської кераміки як один з двох переломних моментів в еволюції грецької кераміки від неоліту до Мікенської Греції. Врешті-решт вони прийшли до висновку, що «мінійська кераміка являє собою введення нову культурну традицію.[3]»
До 1960-х років мінійська кераміка нерідко пов'язувалася з північними вторгненнями, які зруйнували ранньоелладську культуру і створили середньоелладську. Проте Джон Л. Каскі (англ.John L. Caskey), який проводив розкопки у низці діяльнок Греції (наприклад, у Лерні), остаточно встановив, що мінійська кераміка була прямим нащадком сірої лощеною кераміки тиринфської субкультури ранньоелладского періоду III. Каскі також встановив, що чорний різновид мінійської кераміки розвинувся з «темної лощеної і полірованої» кераміки ранньоелладського періоду III. Таким чином, мінійська кераміка була присутня у Греції вже з 2200–2150 років до н. е. У прототипах мінійської кераміки немає нічого «північного». Виняток становить поширення мінійської кераміки з центральної Греції на північний захід Пелопоннесу, що можна розглядати як «рух з півночі» по відношенню до Пелопоннесу. Нині залишається відкритим питання, чи мінійська кераміка — автохтонний винаходом Греції, чи продовження традицій, занесених з інших місць.
Форми і стилі
Мінійська кераміка — монохромна лощена кераміка, виготовлена з тонкозернистої глини. Зустрічаються жовтий, червоний, сірий і чорний (аргівський) різновиди. Серед типів частіше зустрічаються відкриті форми, такі, як канфари. Останні являють собою подальший розвиток чаш і канфарів тиринфської культури (за Ренфрю) ранньоелладского періоду III[4].
Сіра мінійська кераміка має кутасту форму, що може бути відображенням форми металевих прототипів. Проте цій гіпотезі суперечить те, що металеві предмети середньоелладського періоду зустрічаються рідко, а металеві посудини — майже ніколи. Кутаста форма може пояснюватися використанням швидкого гончарного кола. «Кільцеві ніжки» (або ж п'єдестальні ніжки з високими ребрами) — важлива характеристика сірої мінійської кераміки середньоелладського періодів II і III в Центральній Греції. Ця ж характеристика властива і келихам жовтої мінійської кераміки середньоелладського періоду III з Коринфа й Арголіди. На останній стадії середньоелладського періоду «кільцеві ніжки» з легкими насічками частково витісняють звичайні ніжки або кільцеві основи в північно-західному Пелопоннесі[4]. Мінійська кераміка середньоелладського періоду I прикрашена канавками у верхній частині канфарів і чаш. У добу середньоелладського періоду II загальною характеристикою кераміки стають штамповані концентричні кола та «гірлянди» (або паралельні півкола), особливо на чорній (або аргівській) мінійській кераміці.
Центри виробництва
Сіра мінійська кераміка в основному виявлена в Центральній Греції. Також вона зустрічалася на Пелопоннесі в добу середньоелладського періодів I та II. Чорна (або аргівська) мінійська кераміка, поширена на півночі Пелопоннесу, як правило, прикрашена штампованим орнаментом або нарізним орнаментом. Червона мінійська кераміка знайдена в Егіні, на півночі Кіклад та в Беотії. Жовта мінійська кераміка вперше з'являється у середньоелладському періоді II та III. Завдяки світлій поверхні цей тип кераміки прикрашався чорними матовими візерунками. З даної причини археологи нерідко замість терміна «жовта мінійська кераміка» використовують термін «кераміка матового забарвлення»[4].
