PROFILPELAJAR.COM

Стів Керр

Steve Kerr

Керр під час матчу, 2019

Голден Стейт Ворріорз — № 4, 5, 2, 25

головний тренер
(раніше — Атакувальний захисник, Розігруючий захисник)

Особисті дані

Зріст:

191 см

Вага:

79 кг

Громадянство:

США

Народився:

27 вересня 1965 (59 років)

Бейрут, Ліван

Школа:

Старша школа Палісейдс Чартер
(Лос-Анджелес, Каліфорнія)

Коледж:

Арізона (1983—1988)

Драфт:

2 раунд / 50 номер, 1988 рік, «Фінікс Санз»

Статистика в НБА

Очки:

5437 (6,0 за гру)

Підбирання:

1060 (1,2 за гру)

Передачі:

1658 (1,8 за гру)

Виступав за команди

«Фінікс Санз» (1988—1989)
«Клівленд Кавальєрс» (1989—1992)
«Орландо Меджик» (1992—1993)
«Чикаго Буллз» (1993—1999)
«Сан-Антоніо Сперс» (1999—2001)
«Портленд Трейл-Блейзерс» (2001—2002)
«Сан-Антоніо Сперс» (2002—2003)

Тренував команди

2014— донині «Голден-Стейт Ворріорс»

Особисті нагороди та досягнення

Як гравець

5-разовий Чемпіон НБА (1996–1999, 2003)
Переможець конкурсу триочкових кидків НБА (1997)
Переможець конкурсу кидків НБА (2006)
Включений до другої збірної NCAA (1988)
Ігровий № 25 закріплений Університетом Арізони

Як тренер

4-разовий Чемпіон НБА (2015, 2017, 2018, 2022)
Тренер року НБА (2016)
2-разовий Тренер матчу всіх зірок НБА (2015, 2017)

Медалі

Баскетбол
Представник США
Чемпіонат світу
Золото	Іспанія 1986	США

Стів Керр у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Керр.

Стівен Дуглас Керр (англ. Stephen Douglas Kerr; нар. 27 вересня 1965, Бейрут, Ліван) — американський професіональний баскетболіст, що грав на позиціях атакувального захисника і розігруючого захисника за низку команд НБА. Гравець національної збірної США. Згодом — баскетбольний тренер. З 2014 року працює головним тренером команди «Голден-Стейт Ворріорс». П'ятиразовий чемпіон НБА як гравець та чотириразовий — як тренер. Як тренер п'ять разів поспіль виходив до фіналу НБА з 2015 по 2019 рік. Олімпійський чемпіон Токіо як асистент головного тренера збірної США.

Ігрова кар'єра

Народившись у Бейруті у родині американського науковця,^[1] починав грати у баскетбол у команді старшої школи Палісейдс Чартер (Лос-Анджелес, Каліфорнія). На університетському рівні грав за команду Арізона (1983—1988). Будучи на першому курсі, втратив батька, якого застрелив у Лівані ісламіст.^[2]

1988 року був обраний у другому раунді драфту НБА під загальним 50-м номером командою «Фінікс Санз». Захищав кольори команди з Фінікса протягом одного сезону.

З 1989 по 1992 рік грав у складі «Клівленд Кавальєрс».

1992 року перейшов до «Орландо Меджик», у складі якої провів наступний сезон своєї кар'єри.

Наступною командою в кар'єрі гравця була «Чикаго Буллз», за яку він відіграв 6 сезонів. За цей час став триразовим чемпіоном НБА. 1997 року також виграв конкурс триочкових кидків на зірковому вікенді.

З 1999 по 2001 рік грав у складі «Сан-Антоніо Сперс», куди був обміняний на Чака Персона.^[3] У складі команди з Сан-Антоніо знову став чемпіоном НБА 1999 року.

2001 року перейшов до «Портленд Трейл-Блейзерс», у складі якої провів наступний сезон своєї кар'єри.

Останньою ж командою в кар'єрі гравця стала «Сан-Антоніо Сперс», до складу якої він повернувся 2002 року і за яку відіграв один сезон. 2003 року вп'яте у кар'єрі став чемпіоном НБА.

Статистика виступів

Скорочення
GP	Ігор провів	GS	Ігор у стартовій п'ятірці	MPG	Хвилин за гру
FG%	Відсоток влучень з гри	3P%	Відсоток триочкових	FT%	Відсоток штрафних кидків
RPG	Підбирань за гру	APG	Результативних передач за гру	SPG	Перехоплень за гру
BPG	Блокшотів за гру	PPG	Очок за гру	Жирний	Особистий рекорд

*	Лідер ліги
†	Позначає сезон, в якому Стів Керр ставав чемпіоном НБА
	Рекорд НБА

Регулярний сезон

Сезон	Команда	GP	GS	MPG	FG%	3P%	FT%	RPG	APG	SPG	BPG	PPG
1988–89	«Фінікс Санз»	26	0	6.0	.435	.471	.667	.7	.9	.3	.0	2.1
1989–90	«Клівленд Кавальєрс»	78	5	21.3	.444	.507*	.863	1.3	3.2	.6	.1	6.7
1990–91	«Клівленд Кавальєрс»	57	4	15.9	.444	.452	.849	.6	2.3	.5	.1	4.8
1991–92	«Клівленд Кавальєрс»	48	20	17.6	.511	.432	.833	1.6	2.3	.6	.2	6.6
1992–93	«Клівленд Кавальєрс»	5	0	8.2	.500	.000	1.000	1.4	2.2	.4	.0	2.4
1992–93	«Орландо Меджик»	47	0	9.4	.429	.250	.909	.8	1.3	.2	.0	2.6
1993–94	«Чикаго Буллз»	82	0	24.8	.497	.419	.856	1.6	2.6	.9	.0	8.6
1994–95	«Чикаго Буллз»	82	0	22.4	.527	.524*	.778	1.5	1.8	.5	.0	8.2
1995–96†	«Чикаго Буллз»	82	0	23.4	.506	.515	.929	1.3	2.3	.8	.0	8.4
1996–97†	«Чикаго Буллз»	82	0	22.7	.533	.464	.806	1.6	2.1	.8	.0	8.1
1997–98†	«Чикаго Буллз»	50	0	22.4	.454	.438	.918	1.5	1.9	.5	.1	7.5
1998–99†	«Сан-Антоніо Сперс»	44	0	16.7	.391	.313	.886	1.0	1.1	.5	.1	4.4
1999–00	«Сан-Антоніо Сперс»	32	0	8.4	.432	.516	.818	.6	.4	.1	.0	2.8
2000–01	«Сан-Антоніо Сперс»	55	1	11.8	.421	.429	.933	.6	1.0	.3	.0	3.3
2001–02	«Портленд Трейл-Блейзерс»	65	0	11.9	.470	.394	.975	.9	1.0	.2	.0	4.1
2002–03†	«Сан-Антоніо Сперс»	75	0	12.7	.430	.395	.882	.8	.9	.4	.0	4.0
Усього за кар'єру		910	30	17.8	.479	.454	.864	1.2	1.8	.5	.1	6.0

Плей-оф

Сезон	Команда	GP	GS	MPG	FG%	3P%	FT%	RPG	APG	SPG	BPG	PPG
1990	«Клівленд Кавальєрс»	5	0	14.6	.286	.000	.000	1.2	2.0	.8	.0	1.6
1992	«Клівленд Кавальєрс»	12	3	12.4	.439	.273	1.000	.5	.8	.4	.0	3.7
1994	«Чикаго Буллз»	10	0	18.6	.361	.375	1.000	1.4	1.0	.7	.0	3.5
1995	«Чикаго Буллз»	10	0	19.3	.475	.421	1.000	.6	1.5	.1	.0	5.1
1996†	«Чикаго Буллз»	18	0	19.8	.448	.321	.871	1.0	1.7	.8	.0	6.1
1997†	«Чикаго Буллз»	19	0	17.9	.429	.381	.929	.9	1.1	.9	.1	5.1
1998†	«Чикаго Буллз»	21	0	19.8	.434	.463	.818	.8	1.7	.3	.0	4.9
1999†	«Сан-Антоніо Сперс»	11	0	8.8	.267	.231	.833	.8	.7	.2	.0	2.2
2001	«Сан-Антоніо Сперс»	9	0	11.2	.480	.333	.500	1.0	.7	.4	.1	3.3
2002	«Портленд Трейл-Блейзерс»	3	0	13.0	.429	.250	1.000	1.3	1.7	.3	.0	6.3
2003†	«Сан-Антоніо Сперс»	10	0	4.6	.636	.833	.750	.3	.6	.1	.0	2.2
Усього за кар'єру		128	3	15.6	.426	.370	.876	.9	1.2	.5	.0	4.3

Після завершення кар'єри

2003 року став баскетбольним коментатором на телеканалі TNT, де працював разом з уславленим Марвом Албертом.

2007 року був призначений генеральним менеджером «Фінікс Санс». За час своєї діяльності залучив до складу команди таких зірок як Шакіл О'Ніл, Бен Воллес, а також активно брав участь у перебудові команди. 15 червня 2010 року подав у відставку.

2010 року повернувся на телебачення як аналітик TNT. З 2011 року також коментував матчі NCAA.

Тренерська робота

2014 року став головним тренером команди «Голден-Стейт Ворріорс», замінивши на цій посаді Марка Джексона.^[4] З першого ж сезону у тактиці команди застосував такі елементи як трикутна атака «Чикаго Буллз» Філа Джексона, простір та прискорення «Сан-Антоніо Сперс» Грегга Поповича та швидкий темп «Фінікс Санз» Елвіна Джентрі. Це допомогло команді виграти 67 матчів у сезоні, ставши 10-ю командою в історії НБА з більше ніж 60 перемогами у сезоні. У плей-оф почергово були обіграні «Нью-Орлінс Пеліканс», «Мемфіс Гріззліс» та «Х'юстон Рокетс». У фіналі НБА «Голден-Стейт» зустрівся з «Клівленд Кавальєрс», яких очолював також тренер-новачок Девід Блатт. Таким чином вперше в історії у фіналі НБА зустрілися два тренери-новачки, де перемогу святкував Керр, здобувши свій шостий титул загалом і перший як тренер.^[5] Він також став першим тренером-новачком з часів Пета Райлі 1982 року, який виграв титул чемпіона НБА.

Через два дні після завоювання трофею пішов на лікарняний на невизначений термін через проблеми зі спиною.^[6] На час відсутності Керра, що складало половину сезону, команду очолював виконувач обов'язків головного тренера Люк Волтон. На січень 2016 року, коли Керр повернувся з лікування «Ворріорз» мали 39 перемог у 43 матчах.^[7] Стів довів цю цифру до 73 перемог за сезон, що дозволило побити рекорд «Чикаго» сезону 1995—1996, у яких тоді було 72 перемоги.^[8] Того сезону був названий тренером року НБА.^[9] Вивів команду до фіналу НБА, де «Голден-Стейт» знову зустрівся з «Клівлендом», проте цього разу програв у серії з семи матчів.

Наступного року втретє поспіль вивів команду до фіналу НБА, де «Голден-Стейт» вчергове зустрівся з «Клівлендом», святкувавши цього разу перемогу. Команда у плей-оф здобула 16 перемог при одній поразці, встановивши рекорд НБА.

2018 року знову вивів команду до фіналу НБА, де «Голден-Стейт» розгромив «Клівленд» у чотирьох матчах.

Наступного сезону «Голден-Стейт» вп'яте поспіль дійшов до фіналу НБА. Ослаблена травмами Кевіна Дюранта, Клея Томпсона та Демаркуса Казінса, кожен з яких пропустив частину фінальної серії, команда програла «Торонто», лідером якої був Кавай Леонард. За підсуками сезону, Керр опинився на третій сходинці в історії «Голден-Стейт» у списку тренерів з найбільшою кількістю перемог, поступаючись лише Дону Нельсону та Едді Готтлібу.

Наступні два сезони, через постійні травми лідерів команди, «Ворріорз» не потрапляли до плей-оф. У сезоні 2021—2022 команда вже дійшла до фіналу НБА, де переграла «Бостон», завоювавши для Керра четвертий тренерський титул та дев'ятий загалом.

Тренерська статистика

Легенда
Регулярний сезон	G	Ігор проведено	W	Ігор виграно	L	Ігор програно	W–L %	% перемог
Плей-оф	PG	Ігор плей-оф проведено	PW	Ігор плей-оф виграно	PL	Ігор плей-оф програно	PW–L %	% перемог у плей-оф

	Рекорд НБА

Команда	Сезон	G	W	L	W–L%	Місце	PG	PW	PL	PW–L%	Результат
«Голден-Стейт Ворріорс»	2014–15	82	67	15	.817	1-е в Тихоокеанському	21	16	5	.762	Чемпіони НБА
«Голден-Стейт Ворріорс»	2015–16	82	73	9	.890	1-е в Тихоокеанському	24	15	9	.625	Програш у Фіналі НБА
«Голден-Стейт Ворріорс»	2016–17	82	67	15	.817	1-е в Тихоокеанському	17	16	1	.941	Чемпіони НБА
«Голден-Стейт Ворріорс»	2017–18	82	58	24	.707	1-е в Тихоокеанському	21	16	5	.762	Чемпіони НБА
«Голден-Стейт Ворріорс»	2018–19	82	57	25	.695	1-е в Тихоокеанському	20	14	8	.636	Програш у Фіналі НБА
«Голден-Стейт Ворріорс»	2019–20	65	15	50	.231	5-е в Тихоокеанському	—	—	—	—	Не вийшли до плей-оф
«Голден-Стейт Ворріорс»	2020–21	72	39	33	.542	4-е в Тихоокеанському	—	—	—	—	Не вийшли до плей-оф
«Голден-Стейт Ворріорс»	2021–22	82	53	29	.646	2-е в Тихоокеанському	22	16	6	.727	Чемпіони НБА
Усього за кар'єру		629	429	200	.682		127	93	34	.732

Особисте життя

Одружений з Маргот Керр, з якою зустрічався ще з колледжу. У подружжя трьоє дітей — Нік, Медді та Метью.^[10]

Керр — критик Дональда Трампа ще з часів його президентської кампанії. Він порівнював виступи Трампа з Шоу Джеррі Спрінгера, підкрелюючи його грубість та образи жінок та національних меншин. На наступних виборах публічно підтримав Джо Байдена.