Станом на 1900 рік — казенне село, населення становило 297 мешканців, було 50 дворів. У селі діяла школа грамоти. Працювало 2 вітряки, кузня. Підпорядковувалося Чорнобильській волості Радомисльського пловіту.
У 1960 — на поч. 1970-х рр. село підпорядковувалося Кривогірській сільській раді, а після ліквідації останньої і до 1986 року — Зимовищенській сільській раді.
Автобусне сполучення із райцентром відкрите у середині 70-х років.
На початку 80-х років село обнесене піщаною дамбою для захисту від весняних повеней, довжина дуги дамби - 2,5 км.
Напередодні аварії на ЧАЕС у селі проживало 145 мешканців, було 94 двори, працював сільський клуб, магазин (лавка) і пункт прийому молока від населення.
До 70-х років при клубі працювала бібліотека і початкова школа на кілька учнів, у селі діяв фельдшерсько-акушерський пункт.
Поштові послуги надавались поштаркою. У клубі був встановлений телефонний апарат.
У 1985 році встановлено пам'ятник односельчанам, які загинули у ІІ Світовій війні.
Після аварії на станції26 квітня1986 село було відселене внаслідок сильного зараження, мешканці переселені спочатку у село Лук'янівка (тимчасово), потім на постійне проживання у села Лукаші та Рудницьке Баришівського району. Офіційно зняте з обліку 1999 року.
Джерела
Домінік П'єр Де ля Фліз. Старосілля // Медико-топографічний опис державних маєтностей Київської округи з зображенням деяких природних витворів рослинного і тваринного світу, разом із статистикою кожного села, їхнім виглядом, зробленим з натури, зображенням селянських костюмів та географічною картою Київської округи. — К., 1854. — С. 832—834.
Список населенных мест Киевской губернии. К., 1900;
Лаврентій Похилевич. Краєзнавчі праці. Видавець О.Пшонківський. Біла Церква, 2007.
