PROFILPELAJAR.COM

У статті наведений список литовських дипломатів, які продовжували представляти незалежну Литву після окупації тої Радянським Союзом в червні 1940.

Сполучені Штати відповідно до доктрини Стімсона не стали визнавати законність прилучення до Радянського Союзу, що знайшло вираження в Декларації Веллеса від 23 липня 1940 року. Чимало західних держав послідували американському прикладу й теж не визнали анексії. Це створило підмурок державної спадкоємності балтійських країн й дозволило литовським дипломатам, базованим у різних посольствах і консульствах, продовжити свою роботу від імені незалежної Литви аж до розпаду СРСР.

Місця до окупації

За даними Міністерства закордонних справ, станом на 1 січня 1939 р. Литва мала 14 делегацій (Лондон, Париж, Берлін, Вашингтон, округ Колумбія, Москва, Рим, Святий Престол, Брюссель, Буенос-Айрес, Рига, Таллінн, Женева (до Ліги) Націй), Прага та Варшава), вісім генеральних консульств (Нью-Йорк, Копенгаген, Торонто, Кенігсберг, Цюріх, Роттердам, Тель-Авів, Клайпеда), шість консульств (Чикаго, Сан-Паулу, Рига, Даугавпілс, Лієпая, Тільзіт), сім почесних генеральних консульств, 33 почесних консульства та шість почесних віце-консульств.^[1]

Восени 1940 року литовська дипломатична служба мала п'ять представництв (Вашингтон, округ Колумбія, Лондон, Святий Престол, Женева та Буенос-Айрес), два генеральних консульства (Нью-Йорк та Тель-Авів) та три консульства (Чикаго, Сан-Паулу та Харбін).^[2] На той час, коли Литва проголосила незалежність у березні 1990 року, у неї залишилось три легації та два консульства.

Список

Розташування	Функція	Ім'я	Примітки
Шеф дипломатії		Стасіс Лозорайтіс (1940—1983 †) Стасіс Антанас Бачкіс (1983—1991)^[3]
Вашингтон, округ Колумбія, США	Посольство	Повілас Жадейкіс (1934—1957 †) Юозас Каєцкас (1957—1976) Стасіс Антанас Бачкіс (1976—1987) Стасіс Лозорайтіс (молодший) (1987—1993)
Лондон, Велика Британія	Посольство	Броній Казіс Балутіс (1934—1967 †) Вінкас Балікас (1967—1993)
Святий Престол, Ватикан	Посольство	Стасіс Гірдвайніс (1939—1970 †) Стасіс Лозорайтіс (молодший) (1970—1992)
Женева / Берн, Ліга націй	Посольство	Юргіс Шауліс (1939—1946)	Ліга Націй була розпущена в 1946 році.
Буенос-Айрес, Аргентина	Посольство	Казімієрас Граужиніс (1939—1947)	Переїхав до Монтевідео, Уругвай, після встановлення Аргентиною дипломатичних відносин з СРСР у червні 1946 р.^[4]
Монтевідео, Уругвай	Посольство	Казімієрас Граужиніс (1947—1961) Анатоліус Гришонас (1961—1977 †)	Переїхав з Буенос-Айреса. Граужиніс переніс серцевий напад у 1961 році та помер у 1962 році. Закрито, коли не можна знайти заміну для Гришонаса.^[5]
Ріо-де-Жанейро, Бразилія	Посольство	Фріц Дж. Мейєр (1941—1961)	Відкрито та призначено після окупації. Закрито після встановлення Бразилією дипломатичних відносин з СРСР у листопаді 1961 р. Неофіційно тривало до смерті Мейєра в 1967 р.^[6]
Нью-Йорк, США	Генеральне консульство	Йонас Будріс (1936—1964 †) Вітовт Сташиньскас (1964—1967 †) Аніцета Сімутіс (1967—1994)
Тель-Авів, Палестина	Генеральне консульство	Нахманас Рахмілевічюс (1935—1942 †) Гершонас Валкаускас (1942—1947)	Закрито, коли Палестина відкликала визнання литовських дипломатів у лютому 1947 р.^[7]
Чикаго, США	(Почесне) консульство	Петрас Повілас Даужвардіс (1937—1971 †) Юзефа Даужвардієне (1971—1985) Вакловас Клейза (1985—1998)	Після смерті Даужвардіса в 1971 р. Його дружину Юзефу було визнано генеральним почесним консулом. Вона не мала литовського громадянства, отже, не могла бути генеральним консулом. У 1985 році вона подала у відставку через погане самопочуття, її замінив генеральний почесний консул Клейза.^[8]
Харбін, Маньчжуру	Консульство	Едуардас Ятуліс (1939—1945)	Продовжував функціонувати до вторгнення СРСР у Маньчжурію.^[9]^[10]
Сан-Паулу, Бразилія	Консульство	Александрас Полішайтіс (1938—1961)	Закрито після встановлення Бразилією дипломатичних відносин з СРСР у листопаді 1961 р.^[11] Неофіційно тривало до смерті Полішайтіса в 1966 р.^[12]
Примітка: † символ позначає рік смерті людини