Швидке вилучення цієї сторінки оскаржено. Особа, яка встановила це повідомлення, пропонує обговорити швидке вилучення цієї сторінки на її сторінці обговорення, і просить не вилучати цю сторінку до закінчення обговорення. Зауважте, що це повідомлення не гарантує збереження сторінки, тому її може бути вилучено в разі безсумнівної відповідності критеріям швидкого вилучення або якщо не надане обіцяне пояснення. Цей шаблон не слід вилучати зі сторінки, що залишається поміченою шаблоном швидкого вилучення.
Якщо ця стаття відповідає критеріям швидкого вилучення, але Ви маєте намір невідкладно виправити недоліки цієї сторінки, хоча не Ви її створили, Ви можете просто прибрати це повідомлення зі сторінки і почати редагувати.
Не прибирайте це повідомлення зі сторінок, які Ви самі створили! Якщо Ви не погоджуєтеся з доречністю швидкого вилучення цієї статті, додайте {{Hangon}} поверх цього повідомлення та негайно обґрунтуйте на сторінці обговорення, чому, на Вашу думку, її потрібно залишити. Це приверне увагу адміністраторів і дасть Вам змогу оскаржити номінацію на швидке вилучення.
Зауважте, що цю статтю може бути вилучено в будь-який момент за умови беззаперечної відповідності критеріям швидкого вилучення або якщо пояснення буде визнано недостатнім.
дисидент, фольклорист, педагог, професор, громадський діяч
Alma mater
Дніпровський національний університет
У шлюбі з
Галина Сергіївна Корабльова
Діти
Максим, Олесь, Роман
Скрипка Василь Микитович (16 квітня 1930, Базавлучок — 20 вересня 1997, Кривий Ріг) — український фольклорист, педагог, професор, громадський діяч.
Біографія
Цей розділ не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цей розділ, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено.(22 січня 2025)
З козацького краю. Дитинство й дівочі літа матері Ганни Трохимівни Кисіль минули в наймах. Батько Микита виріс під гнітом мачухи. Молодожони пішли в чужу хату. Ще коли Василько був малим, сім'я перебралися південніше в степи, у поруйноване розкуркуленням село Подидар. До школи ходив у сусідні більші села.
Під час голоду 1947 р. виливав ховрашків із нір-тим сім'я врятувалася.
1950 р. вступив на філологічний факультет Дніпропетровського університету, закінчив його з відзнакою 1955 р. і мав тверду надію на аспірантуру при кафедрі української літератури. Але відмовився вступити в КПРС. Ще й пальцем показав на одного недолугого колегу: «Не хочу бути з ним в одній партії». І круглому відмінникові з усіх предметів поставили «трійки». Працював учителем.
1962 р. одружився з учителькою молодших класів Галиною Сергіївною Корабльовою.
Захистив кандидатську 21.12 1965 р., вона вийшла книжкою 1970 р.
Ще 1964 р. Скрипка. опублікував критичну літературознавчу статтю «Перекрити потік одноденок».
У 1968, ще до «Празької весни», брав участь у VI Міжнародному з'їзді славістів у Празі, де до нього були приставлені наглядачі.
1967 і 1969 рр. був запрошений з Академії Наук до приймальної комісії Київського держуніверситету ім. Т.Шевченка. Всупереч настановам, поставив «п'ятірку» колишньому політв'язневі Анатолію Лупиносу і «двійку»—синові комуніста. До ЦК КПУ надійшов відповідний донос.
27.06. 1969 р. склав письмовий звіт як голова державної екзаменаційної комісії Кримського педінституту. У VIII його розділі йшлося про плачевне становище української мови на філологічному факультеті. Цей розділ був опублікований у ч. 6 «Українського вісника» в березні 1972. У ч. 4 і 5 УВ були повідомлення, що 4.12. 1970 праця Скрипки: «Стильові особливості козацьких, чумацьких та рекрутських пісень» була піддана критиці на вченій раді Інституту за «ідейно-теоретичні та методологічні помилки», за «некритичне ставлення» до М.Костомарова і М.Драгоманова.
15.12. 1970 вчена рада винесла постанову про невідповідність Скрипки посаді наукового співробітника і перевела його на посаду бібліографа, хоча він мав десятки публікацій у журналах України і Чехословаччини.
У той час Скрипка написав трактат «Пісні гідропонним способом», дав його прочитати Василеві Стусові та Євгенові Сверстюку. Стус відповів прихильним листом і дав конкретні поради. (Див.: В.Стус. Твори в 6 т. 9 кн. Т.6, кн. 2.— Львів: Просвіта, 1997.— С. 62-63).
Після арештів шістдесятників почалася «чистка» академічних інститутів. Постановою Бюро Президії АН УРСР від 31.07. 1972 р. № 294 «Про дальше вдосконалення тематичної спрямованості науково-дослідної роботи, структури та кадрового складу установ Секції суспільних наук АН УРСР» багатьох працівників наукових установ, у тому числі Скрипку., було звільнено.
Рік викладав українську мову в Житомирському педінституті, відтак працював учителем в одному з київських ПТУ, у вечірніх школах різних міст і сіл.
Скрипка зустрічався з Олексієм Тихим, який 1976 р. дав йому на зберігання машинопис свого «Словника невідповідних нормам української літературної мови слів (чужі слова, спотворені слова, кальки і т.ын.)». Виданий він 2009 р. під назвою «Словник мовних покручів».
З 1986 — доцент, згодом професор кафедри української літератури Криворізького державного педагогічного інституту (з 1999— педуніверситет).
На Європейському симпозіумі «Фольклор і сучасний світ» (Київ, 1990) С. залучив до наукового аналізу пісні про Соловки, про колгоспи, про радянське начальство. На запрошення Альбертського університету (Канада, 1991) провів кілька семінарів з етнології та літературознавства. Далі досліджував усну народну творчість, збирав свідчення про голодомор та політичні репресії. Зокрема, 31.01 і 1.02 1990 р. записав автобіографічну розповідь Оксани Мешко (вийшла друком у 2-7 числах журналу «Кур'єр Кривбасу» 1994 р. та окремою книжечкою 1996 р.)
Активно працював на духовне відродження українського народу. З 1994-голова Криворізького міського об'єднання «Просвіта» ім. Т.Шевченка. Тоді ж висувався кандидатом у народні депутати України.
Науковий доробок професора-понад сто праць. В останні роки досліджував творчість і долі Івана Багряного, Михайла Пронченка, Василя Барки, Тодося Осмачки.
Постановою Бюро Президії НАН України № 281-Б від 26.12. 1994 р. постанову 1972 р. було скасовано. Тоді 20.03. 1995 С. подав заяву до Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Рильського, на яку дістав відповідь: «…дирекція Інституту вважає, що звільнення Вас за скороченням штату працівників було зумовлене політичними міркуваннями і не пов'язане з Вашою кваліфікацією як науковця-фольклориста». Йому запропонували відновитися на роботі в Інституті. Однак Василь не захотів полишати Кривий Ріг.
Помер 20.09. 1997. Похований у с. Нива Трудова Апостолівского р-ну Дніпропетровської обл., неподалік від місця народження. Залишив трьох синів — Максима 1964, Олеся 1966, Романа 1981 р. н.
2007 р. відкрито меморіальну таблицю з написом: «Скрипка Василь Микитович. 16.04.1930 — 20.09. 1997. Відомий український фольклорист, педагог та громадський діяч. У Криворізькому педагогічному університеті працював з 1986 по 1997 роки».
Цікаві факти
Під час декомунізації на його честь було названо вулицю в м. Кривий Ріг[1]
Колишня вул. Галана.
Перейменовано розпорядженням голови ОДА від 19 травня 2016 року № Р-223/0/3-16.
Бібліографія
Про становище української мови в Кримському педінституті VIII. Общие замечания и рекомендации // Чорновіл В. Твори: У 10-и т.— Т. 3. («Український вісник», 1970-72) / Упоряд. Валентина Чорновіл. Передм. М.Косів.— К.: Смолоскип, 2006,— С. 842—847.
Мій курікулюм… (Начерк автобіографії) // газ. «Заграва» (Кривий Ріг), № 7 і 8, 1994.— Червень; липень. Те ж, з доповненнями: Кур'єр Кривбасу, № 33 (95).— 1995.— Липень.— С. 5-7.
