Се́рро-Гала́н (ісп.Cerro Galán) — кальдера супервулкану в Центральних Андах, адміністративно розташовані у департаменті Антофагаста-де-ла-Сьєрра аргентинської провінції провінції Катамарка. Має еліпсоїдну форму і є однією з найбільших кальдер у світі з розмірами 35 × 25 км і об'ємом близько 2000 км³. Утворена 2,2 млн років тому в результаті катастрофічного виверження понад 1000 км³ матеріалу[1]. Флора і фауна кальдери типові для центральноандійської сухої пуни.
Через величезні розміри Серро-Галан була визнана кальдерою лише в 1970-і роки згідно з фотознімками із супутника[2].
Активний вулканізм в межах місцевості почався приблизно 15 млн років тому з вивержень декількох стратовулканів. При цьому на поверхню вилиті переважно високосилікатнілави: дацитові та андезитові. Кальдера Серро-Галан, так само як і Серро-Панісос, що знаходиться на північніше, ближче до кордону з Болівією[3], приурочена до двох меридіонально прямуючих геологічних розломів, що розташовані за 20 км один від одного. Вчені вважають що в проміжку 7-4 млн років тому супервулкан зазнав не менше 9 експлозивних вивержень[1].
Катастрофічне виверження супервулкану, яке призвело до виверження понад 1000 км³ матеріалу[1], є одним з найбільших в історії Землі з показником вулканічної експлозивності (VEI) 8[4]. Воно відбулося, за оцінками, 2,2 млн років тому, в плейстоцені[1]. Вулканічні фації, представлені виверженими ігнімбритами, поширені в радіусі 100 км навколо кальдери. Потужність ігнимбритів в самій кальдері досягає 1,2 км. Через кілька тисяч років після виверження почався процес відродження вулканічного купола[en] аж до максимальної позначки в 6100 м над рівнем моря[3].
Дно кальдери
Дно кальдери (понад 4900 м над рівнем моря) в цілому пласке і в період після виверження супервулкану і до початку відродження купола було заповнене озером[1]. На початок ХХІ сторіччя від нього залишилися розташовані в західній частині кальдери солоні і неглибокі[5] озера з бірюзовою водою: Діаманте (ісп.Laguna Diamante) та Ескондіда (ісп.Laguna Escondida)[6]. Бірюзовий відтінок водам Діаманте надають бактерії-ендоліти що живуть тут на невеликій глибині. Озеро примітно гранично суворими природними умовами, до яких пристосувалися ці організми: висока солоність (240 ‰), сильно лужне середовище (pH 11), інтенсивне ультрафіолетове випромінювання (через значну абсолютну висоту), можливі джерела парів сірки, пов'язані з сучасним вулканізмом території, і рекордно високий для навколишнього середовища і біологічних спільнот рівень вмісту арсену (230 мг/л)[5][7]. Не зрозуміла природа гірської породи, що є місцем проживання для ендолітних мікроорганізмів озера Діаманте. Вона складається з карбонату кальцію і кристалічних жил червоного кольору. Рентгеноструктурний аналіз, втім, не виявив збігу з відомими досі мінералами і гірськими породами[7].
↑Joan Marti, Gerald G. J. Ernst. Volcanoes and the Environment. — Cambridge University Press, 2005. — P. 49. — 471 p. — ISBN 9781139445108.
↑ абCerro Galan Caldera, Argentina. How Volcanoes Work(англ.). Vic Camp, Department of Geological Sciences, San Diego State University. Архів оригіналу за 13 лютого 2012. Процитовано 29 травня 2015.
↑Scott E. Bryan, Ingrid Ukstins Peate, David W. Peate, Stephen Self, Dougal A. Jerram, Michael R. Mawby, J.S. Marsh, Jodie A. Miller. The largest volcanic eruptions on Earth // Earth-Science Reviews. — 2010. — № 3–4. — P. 207–229. — DOI:10.1016/j.earscirev.2010.07.001.
↑ абMaría Eugenia Farías. Microorganismos que viven en condiciones extremas en lagunas altoandinas // Ciencia Hoy. — abril - mayo 2012. — № 126. — P. 27—33.
↑ абTravel Guide of Catamarca Province (англ.) (недоступная ссылка). Дата обращения 29 мая 2015. Архивировано 29 мая 2015 года.